В’язень Маріупольського фільтраційного табору розповів про дизентерію, брудну воду та пропаганду в наметовому містечку

Раніше ми повідомляли про те, що британське видання inews опублікувало інтрев’ю з колишнім ув’язненим фільтраційного табору, які російські військові створили навколо Маріуполя.

З дозволу британських журналістів публікуємо переклад статті.

——

«У тебе лише один шанс: поїхати з родиною до фільтраційного табору. Якщо ти не хочеш цього робити, ми тебе вб’ємо».

Таку розмову з чеченськими військовими згадує 47-річний Геннадій. Коли вони (військові) з’явилися в будинку його батьків у Маріуполі, куди він втік із дружиною та двома дітьми після знищення внаслідок бомбардування його власного будинку.

Колишній працівник металургійного заводу «Азовсталь», який з міркувань безпеки попросив не називати своє прізвище, розповів, що чеченські військові змогли дізнатися його адресу, після того, як затримали його за кілька днів до цього. Тоді, за словами Геннадія, він повернувся до власного дому з відчайдушною надією знайти їжу для своєї родини. Ситуація стала настільки важкою, що він та його родина не мали іншого виходу, як пити воду з бойлера.

«То була брудна вода, але в той момент це було краще, ніж нічого», – сказав мені Геннадій, який намагався забезпечити свого 80-річного тата, 76-річну маму, дружину та двох доньок 9 і 6 років.

Він повернувся до свого дому, знаючи, що «мирних жителів розстрілювали прямо посеред вулиці». Він знав, що це небезпечно, але не міг дозволити своїй родині голодувати.

Коли він прийшов додому двері кожної квартири дев’ятиповерхівки були відчинені. Російські солдати обшукали все, що могли знайти.

У його квартирі не залишилося їжі, але він знайшов корм для котів і взяв його, оскільки то був єдиний варіант.

Він також бачив 11 могил у саду перед своїм будинком, «де раніше росли квіти». Коли він повертався до батьківського будинку з котячою їжею в руках, його зупинили російські солдати, заарештували і наказали повністю роздягнутися.

«Військові заарештували мене, оскільки подумали, що я, можливо, український солдат з «Азова» (батальйон, що діє в Маріуполі, правого спрямування)», – сказав він.

«Росіяни запитали мене, куди я йду. Я сказав, що моя сім’я голодує, і що просить мене знайти їжу. Вони наказали мені повністю роздягнутися, оскільки хотіли перевірити, чи є у мене військові татуювання чи інші українські військові ознаки.

Вони сказали, що хочуть мене кудись відвезти, але я наполегливо розповідав, що у мене є сім’я і діти, вони голодні і хочуть їсти. І коли вони побачили, що у мене немає татуювань, вони відпустили мене, але запитали мою адресу, перш ніж відпустити».

Коли військові прибули через кілька днів, 26 березня, колишній працівник «Азовсталі» сказав їм, що не може піти, оскільки його сім’я «помре без нього”. Чеченець відповів: «Добре, всіх заберемо». Коли він просив їх відпустити родину в сусіднє Запоріжжя, куди вони раніше намагалися втекти, але звідки їх повертали українські військові, запевняючи, що це надто небезпечно, російські військові відповіли: «Ти маєш один шанс, поїхати до фільтраційного табору зі своєю родиною. Якщо ти не хочеш цього робити, ми тебе вб’ємо».

У фільтраційному таборі

Супутниковий знімок, зроблений Maxar Technologies, показує наметовий табір у підконтрольному Росії селі Безіменне на сході України, на схід від Маріуполя. 

Коли вони прибули до фільтраційного табору в Безіменному, за 11 миль на схід від зруйнованого Маріуполя, у них забрали паспорти та телефони. Вони зробили багато фотографій, щоб задокументувати те, що відбувалося вдома, але їхні телефони розбили російські військові.

Геннадій помітив, що навкруги табір оточують російські солдати, «тому, якби хтось спробував втекти, їх би побили».

Геннадій сказав, що, за його оцінками, у фільтраційному таборі, який був заповнений великими наметами, місткістю 50-60 осіб, було близько 1000 осіб.

«Через три-чотири дні почалася епідемія дизентерії, вода була брудна, ми не могли мити руки, їжу давали раз на день, ложку каші. Нам зрештою дали воду, але я не знаю, звідки вона взялася, оскільки вона була дуже брудна, якість жахлива», – сказав він.

Сім’я спала на землі, але завдяки пожертвуванням місцевої громади вдалося дістати кілька ковдр.

За його словами, до його дев’ятирічної доньки якось підійшов російський тележурналіст, який попросив її «збрехати» про війну і сказати, що українські солдати вбивали мирних жителів. Геннадій попросив журналіста залишити її в спокої, оскільки більшу частину війни вона провела в підвалі і, як дитина, не могла свідчити.

Співробітник Федеральної служби безпеки (ФСБ) підслухав його заперечення і відвів його в окрему кімнату. У нього забрали телефон і перевірили всі соціальні мережі на предмет прихильності до української армії, до якої він ще не вступив, оскільки хотів забезпечити безпеку своєї родини.

«Він запитав мене, чому я не солдат. Я сказав, що я справді релігійний і не хочу вбивати інших людей», – сказав він.

«Він відпустив мене, але сказав: «Ми ще зустрінемося».

Під час перебування у таборі з 26 березня по 10 квітня, Геннадій розповів, що бачив, як ФСБ забрала жінку, в якої було двоє дітей, за те, що у неї був проукраїнський плакат. «Ніхто не знає, що трапилося з цією жінкою», – сказав тато двох дітей, додавши, що поки вони там були, його сім’я доглядала за її дітьми, але він не знає, що з ними сталося після того, як вони пішли.

Геннадія підтримала українська правозахисна організація «Центр громадянських свобод». Перевірити подробиці його історії не вдалося.

Геннадій сказав, що російські чиновники в таборі йому сказали, що єдиний вихід — це приєднатися до російської армії у боротьбі проти власного народу. Його родина могла залишитися у російських родичів, якби такі були, або їх відвезли б у віддалені міста Росії.

Геннадій розповів, що його врятувало те, що у нього було двоє дітей та літні батьки, зокрема, батько, який отримав струс мозку під час обстрілу їхнього будинку в Маріуполі. Дивом йому з родиною вдалося вирватися до своїх родичів у російське місто Якутськ, що на Східному Сибіру.

Відпущені до Росії

Їхні паспорти повернули, але лише після того, як росіяни зателефонували родині Геннадія, щоб перевірити їхні стосунки.

Тих, у кого не було родичів у Росії, вивезли б у віддалені райони країни, а їхні паспорти можливо б утримали, щоб вони не змогли виїхати.

Геннадій розповів, що з фільтраційного табору виїжджали спеціальні російські автобуси, які везли людей до Росії.  Однак на шляху до Якутська 47-річний чоловік згадав, що у нього є друг у Воронежі, на південному заході Росії, який зможе їм допомогти.

Друг зустрів їх і дав їм притулок на ніч.  Вперше за майже місяць Геннадій зміг прийняти душ.

Його дружина, мати та діти перетнули кордон з Латвією раніше, ніж Геннадій та його батько.   Там вони провели день у центрі для біженців перед тим, як поїхати до Варшави, у Польщу, де також провели лише одну ніч, оскільки там місце вже було переповнено біженцями. Сім’я переїхала до Познані, де Геннадій раніше працював, тож він зустрівся з другом і колишнім колегою, який знайшов їм будинок де можна було б залишитися.

Наразі родина оселилася в Польщі, де панує мир, але за словами Геннадія ,“цей досвід залишив на них глибокі шрами”.

Його дитина продовжує кричати вночі. “Моя дружина схудла на 9 кг, усі члени моєї родини мають проблеми зі здоров’ям», — сказав він, перед тим як додати, що зараз їм «дуже важко зрозуміти, що це вже не війна і що це насправді мирне місце».

Повертаючись до боротьби

Розташування контрольованого Росією «фільтраційного» табору в Безіменному було виявлене минулого місяця, коли мер Маріуполя попередив, що тисячі людей насильно вивозяться на російську територію.

Мені також сказали, що фільтраційні центри були створені в Сніжному, Докучаєвську, Старобешевому та Торезі на сході України, тоді як транзитні пункти, які вдалося визначити, включають школу в Криму та спортивний центр в російському місті Таганрог, а також у Матвеєвому Кургані, Весело-Вознесенці та Чонгарі.

Незважаючи на все, через що він пройшов, Геннадій вирішив повернутися в Україну і стати до лав української армії.

«Україна – моя Батьківщина, і тому я хочу воювати проти росіян і врятувати Україну, мій народ, мою сім’ю», – сказав він.

«Я не боюся російської армії і моя сім’я дійсно підтримує мене в моєму рішенні повернутися в Україну і бути солдатом. Я повинен боротися, я повинен бути сильним, тому що це моя країна, я повинен боротися за неї».