Реформувати не можна розпустити: правозахисники та експерти-міжнародники обговорили на правозахисному клубі роботу ООН та ОБСЄ

У вівторок, 26 березня, відбувся правозахисний клуб від Центру громадянських свобод на тему «ООН та ОБСЄ: розпустити не можна реформувати». Чому ООН та ОБСЄ втратили ефективність та чи є вони безнадійними? Чи можуть правозахисники стати рушійною силою змін у новій архітектурі міжнародної безпеки? Які інструменти існують у сфері міжнародного правосуддя, щоб притягнути Росію та її представників до відповідальності за їхні дії? Відповіді на ці питання шукали в межах правозахисного клубу правозахисники, представники міжнародних організацій та експерти-міжнародники. Записали найцікавіше з важливих думок.

«Політика міжнародних організацій є фарисейською, бо вони насамперед думають про себе», — Олександра Делеменчук, правозахисниця

• Сучасна політика міжнародних організацій мені видається дуже фарисейською, бо вони насамперед думають про себе і свої бюрократичні підходи, а не про ті цінності й статути, на яких вони були започатковані.
• У Раді з прав людини ООН періодично головують такі країни як Саудівська Аравія або інші країни, які порушують права людини. Таким чином відбувається вихолощення цих цінностей і цих структур, які були створені, щоб просувати права людини.
• Бюрократична система ООН намагається себе зберегти за будь-яких обставин і для цього використовує автократичні та терористичні режими, такі як РФ, ХАМАС чи у деяких випадках Китай. Якщо ООН не буде негайно реформована, то вона має бути знищена. Гуманітарні функції, які виконують агенції ООН, можуть виконувати інші міжнародні гуманітарні організації, такі як «Лікарі без кордонів» чи Норвезька рада у справах біженців.
• ОБСЄ — це хоспіс помираючих авторитарних режимів. Через те, що в ОБСЄ є принцип консенсусного ухвалення рішень, то будь-хто, починаючи від Туркменістану і закінчуючи Росією, може заблокувати будь-яку здорову ініціативу. Ця організація перетворилася на диктаторський клуб.
• Нам час формувати нову структуру громадянської міжнародної безпеки й робити локальні громадські організації міжнародними. Треба брати ініціативу на себе. Бо якщо ми не подолаємо бюрократію та лицемірство, які панують в ООН чи ОБСЄ, то ми втратимо справжню цінність прав людини.

«Проблема цих організацій у тому, що ніхто не може придумати, як саме їх реформувати», — Володимир Яворський, програмний директор Центру громадянських свобод

• Міжнародне право будується на суверенітеті держав. Він означає, що якщо держава не погодилася на щось, то ніхто не може змусити її це робити. Всі міжнародні організації, які існують у світі, є продуктом концепції цього суверенітету.
• Треба зрозуміти, що є проблемою: сама організація чи воля держав, які не хочуть мати ефективнішу організацію. Головна проблема міжнародної політики — це те, що держави хочуть, аби їм ніхто не вказував, що робити всередині. Вони не мають бажання ділитися тим суверенітетом, який в них є.
• У ООН передбачено, що механізм національного суверенітету долається через Раду безпеки ООН. Але ситуація показує, що коли в конфлікті є хоча б один член Радбезу ООН, то немає механізму, який подолав би концепцію національного суверенітету. Тому коли Росія заволоділа місцем в Радбезі ООН, то ніхто не може їй вказувати, що робити.
• Найбільша проблема цих організацій у тому, що ніхто не може придумати, як саме їх реформувати. Більшість країн не погоджуються на демократичну систему урядування у міжнародному форматі, бо з погляду демократії ми розуміємо, що є 190 країн і лише 10 — заможніші, ніж всі решта. І вони не погоджуються, аби ними керували інші. Тому постає питання щодо того, на якому ґрунті будувати цю демократію. Я думаю, хто вигадає цей консенсус реформування, той отримає Нобелівську премію. Тому що такого рішення, яке задовольняло хоча б дві третини країн у світі, просто немає. 

«Варто створювати певні паралельні структури, в яких грали роль громадянське суспільство або бізнес», — Павло Клімкін, міністр закордонних справ України (2014-2019)

• Ми забагато хочемо від ОБСЄ та ООН. Це механізм консультації та перерозподілу грошей. Так, невеличких, але для багатьох країн це суттєві гроші. Проте якщо ви порівняєте бюджет спеціальних організацій ООН, то там з грошима все нормально. Тому проблема насправді не в грошах, а в тому, що реальність змінилася. Ми хочемо гратися в ті самі ігри. 
• Чи вигідно великим країнам залишити чинну реальність і в ОБСЄ, і в ООН, не створивши нової? Звичайно, ні, оскільки вони монополізували багато речей. І ні американці, ні британці, ні французи, ніхто з наших друзів на значні перезавантаження йти просто не хоче. 
• Як на мене, проблеми досить прості. Перша — фінансування. Поки країни будуть видавати гроші та внески, нічого не буде. Потрібна нова логіка фінансування. Або це буде глобальний податок, або щось інше. Але якщо країни вкладають гроші, то вони мають відповідно голос і можливість або блокувати, або ситуативно блокувати будь-які ухвалення рішень. І тут ми зробити нічого не можемо. 
• Ми не зможемо перезавантажити ці організації й насправді не варто. Я б створював певні паралельні структури, в яких грали роль громадянське суспільство або бізнес: можливо разом, можливо окремо. Які були б побудовані на простих принципах, які близькі до блокчейна. Тобто ти погоджуєшся внести щось і одночасно погоджуєшся на дотримання певних протоколів: ціннісних та інших. Якщо так зробити, то будуть створюватися коаліції. Можливо, регіональні, а може й світові, які здатні впливати та блокувати багато речей. Тоді можна буде впливати достатньо ефективно на позиції країни, не намагаючись щось робити з тим, що насправді важко перезавантажити.

«Немає якоїсь світової поліції, аби вона покарала за порушення міжнародного права», — Олексій Гончаренко, народний депутат України, член парламентської делегації в ПАРЄ

• Нас цілком влаштовувала й ООН, і ОБСЄ, поки не виявилося, що на нас може напасти Росія і ніхто з цим нічого зробити не може. Коли Україна стикнулася з війною, з’ясувалося те, про що всі й так знали. Насправді міжнародних інструментів, щоб змусити агресора зупинитися, немає. Повноцінних, повномасштабних, які можуть розв’язати питання. Їх не було до того, їх немає зараз, і в принципі складно уявити у сучасному світі, який би це був інструмент. 
• Весь закон базується на тому, що є органи, які можуть покарати тих, хто цей закон порушують. І от ми маємо Міжнародне право — а хто покарає за його порушення? Немає світової поліції. Є фундаментальна проблема. ООН не може цього зупинити та очікувати цього не варто. Організація допомагає розв’язати інші проблеми, на які страждають люди по всьому світу і якими теж треба займатися. ООН потрібна, це — певна еволюція, яку проходить людство і це одна зі стадій. ООН заважає право вето. Але не факт, що навіть наші союзники погодяться на те, аби його прибрали. ОБСЄ — це рудиментарна організація, в якій залишилося мало сенсу. Незрозуміло, що вона робить, що приносить і яка додаткова цінність від неї. Вона навіть не виконує великою мірою функцію майданчика. 

«Я противник того, щоб докладати зусиль для ліквідації ООН та ОБСЄ», — Роман Романов, керівник програм Міжнародного фонду «Відродження»

• ОБСЄ від початку створювалася як конференція. Коли потім Росія почала пропонувати небачені раніше ініціативи як Московський механізм, ОБСЄ стала повноцінною організацією, в основі якої були демократії та права людини. Зараз вона знову перетворилася на конференцію. Боротися з тим, що вона не дає рішень, не має сенсу — як і позбавити когось можливості проводити конференції. 
• Фокус діяльності ОБСЄ завжди був не на права людини, а на безпеку. Точно ніхто не скаже, що викликів безпеки на континенті стало менше. Це одна з небагатьох організацій, де присутня РФ і, можливо, боротися з цим не треба. Нехай є звужений перелік питань, щодо яких можливий діалог, але якщо він є, давайте його залишимо.
• Є великий масив інформації та детальніших стандартів, які створені в межах діяльності ОБСЄ. І ми як суспільство їх поділяємо — зокрема стандарт вільних виборів. Проте ООН не дуже ефективна і ніхто не може знайти правильний баланс сил між впливовими державами та іншими. 
• Я противник того, щоб докладати зусиль для ліквідації ООН та ОБСЄ. Думка про те, що треба посилити легітимність тих структур, які просувають загальнолюдські цінності — правильна. Питання тільки, які та що для цього потрібно? От до цього я б докладав зараз інтелектуальні ресурси. 
• Будь-яка масштабна війна завжди залишала по собі слід у вигляді певної еволюції розвитку. Шляхом до змін має бути серйозний прорив в тому, щоб ми могли обговорювати питання загальносвітових підходів до оподаткування та фінансування глобальних організацій і проєктів. Коли оці нерівності та способи просування інтересів зміняться тим, що ми зможемо на рівних умовах говорити про ціннісні речі усією планетою, а не тільки обмеженими країнами регіону, тоді можна перегортати сторінку і думати, яку конструкцію архітектури світу ми могли б просувати.

«Питання у тому — що прийде на заміну цих структур, бо ставити хрест на них — справа проста, але не зовсім правильна», — Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007-2009)

• Немає кому покарати за те, що люди, організації чи країни не виконують своїх функцій, за які вони підписалися. Головна мета ООН — забезпечення миру і безпеки, але вона ці функції не виконує, бо у неї немає механізму, щоб змусити це робити. Не треба казати, що ООН — це повний «нуль». Кодифікація міжнародного права була дуже важливим її результатом. ООН створив щонайменше правила поведінки, але немає розуміння, що робити з тим, що порушують ці правила.
• Питання у тому — що прийде на заміну цих структур. Ставити хрест на них — справа проста, але не зовсім правильна.  Допоки вісь зла не буде заламана чи хоча б різко послаблена. 

«Міняти щось можливо, якщо ми це добре знаємо», — Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод

• Ми не можемо визначити одну позицію, бо Міжнародне право — сфера домовленостей, як і міжнародна глобальна політика. Ми базуємося на тому, що люди можуть впливати на країни, а країни далі об’єднуються. Ми дивимося на Росію, де зараз населення не обирає нічого. І певним чином це є результатом власних дій. Але якщо ми подивимося на велику кількість країн, які ще не доформували свої інститути, хто саме має представляти їхнє населення саме в ООН? Це багатошаровий процес.
• ООН і ОБСЄ можуть бути можливостями, бо Україна до того не була активною в цих механізмах. Щоб брати на себе одразу амбіційну задачу «поміняти» — ми маємо враховувати мільярди людей, представлених там через вибрані або не вибрані інституції. Але є зона нашої відповідальності — України як держави та нас з вами. Це наша увага до міжнародних механізмів, наявність законодавства, яке нам для цього потрібно, і наші активні позиції щодо всіх процесів в ООН і ОБСЄ. Міняти щось можливо, якщо ми це добре знаємо і граємо там дієву роль.

Фото: Поліна Морозюк, стажерка Центру громадянських свобод.