ОБСЄ оприлюднила звіт Московського механізму щодо свавільних затримань Росією українських цивільних. Публікуємо неофіційний український переклад
У четвер, 25 квітня, Московський механізм ОБСЄ опублікував доповідь про порушення та зловживання міжнародним гуманітарним правом і правами людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, пов’язані зі свавільним позбавленням свободи цивільних українських громадян Росією. Нагадаємо, раніше член експертної ради Центру громадянських свобод Михайло Савва та координаторка напрямку з протидії наслідків війни організації Наталія Ящук зустрілися з експерткою Московського механізму і під час зустрічі надали аналітику, повʼязану з цивільними жертвами насильницьких зникнень та свавільних затримань. Факти, які надали експертці Московського механізму, збирали протягом двох років.
Далі — неофіційний переклад першого розділу звіту, де є загальні зауваження та огляд документа, з англійської на українську. Увесь текст англійською — за посиланням.
I. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ ТА ОГЛЯД
29 лютого 2024 року, делегації 45-ти держав-учасниць Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) після консультацій з Україною задіяли Московський механізм відповідно до пункту 8 Московського документа. Вони звернулися із проханням до Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ, щоб Бюро звернулося до України за погодженням запрошення місії експертів для розв’язання проблеми свавільного позбавлення свободи українських цивільних осіб Російською Федерацією. За результатами цього запиту 14 березня 2024 року Україна сформувала місію у складі трьох експерток – професорки Вероніки Білкової (Чеська Республіка), докторки Сесілі Геллештвейт (Норвегія) та докторки Еліни Штейнерте (Латвія).
Мандат Місії полягав у тому, щоб «ґрунтуючись на попередніх висновках, встановити факти й обставини щодо можливих порушень відповідних зобов’язань ОБСЄ, порушень і недотримання прав людини та порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини, а також можливих випадків воєнних злочинів та злочинів проти людяності, пов’язаних зі свавільним позбавленням свободи українських цивільних осіб Російською Федерацією або таких, що є їхнім результатом; збір, консолідація та аналіз цієї інформації з метою надання рекомендацій, а також у наданні інформації відповідним механізмам підзвітності, а також національним, регіональним або міжнародним судам чи трибуналам, які мають або можуть у майбутньому мати юрисдикцію».
Місія спиралася на звіти, підготовлені трьома попередніми місіями експертів, створеними в рамках Московського механізму в березні та травні 2022 року та березні 2023 року. Під час підготовки свого звіту Місія використовувала кілька методів встановлення фактів і спиралася на різні джерела, переважно письмові матеріали, інтерв’ю та свідчення, а також матеріали, що надійшли через спеціальний канал електронної пошти, створений для цих цілей БДІПЛ. 18-24 березня 2024 року три експертки відвідали Україну, де зустрілися з представниками українських органів влади, представниками громадянського суспільства, жертвами та свідками, а також відвідали місця, де українських цивільних осіб тримали під вартою під час тимчасової російської окупації навесні 2022 року в Київській області (переважно в Бучі та Ірпені).
Місія встановила, що починаючи з весни 2014 року велика кількість українських цивільних осіб була свавільно позбавлена свободи Російською Федерацією, яка діяла безпосередньо через свої органи або, у 2014-2022 роках, через своїх проксі у так званих Донецькій та Луганській народних республіках. Хоча контекст міжнародного збройного конфлікту, що триває між Україною та Російською Федерацією унеможливлює встановлення точної кількості таких цивільних осіб, Місія дійшла висновку, що ця кількість є значною і може вимірюватися тисячами. Свавільне позбавлення свободи українських цивільних осіб розпочалося в незаконно анексованому Криму навесні 2014 року і швидко поширилося на території Донецької та Луганської областей, що контролюються так званими «народними республіками». З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року ця практика стала поширеною на всіх територіях, які опинилися під тимчасовою окупацією Російською Федерацією. Хоча конкретні умови затримання дещо відрізняються в різних регіонах, загальна схема свавільного затримання Російською Федерацією великої кількості українських цивільних осіб як на початковому, так і на тривалому етапах тимчасової окупації залишається незмінною і є визначальною рисою політики Російської Федерації на тимчасово окупованій території.
Міжнародне гуманітарне право (МГП) та міжнародне право прав людини (МППЛ) встановлюють правові підстави, що дозволяють сторонам конфлікту позбавляти свободи цивільних осіб, які належать до іншої сторони конфлікту. Однак Місія дійшла висновку, що для переважної більшості українських цивільних осіб, затриманих Російською Федерацією, ці підстави не були дотримані, а отже, їхнє позбавлення свободи було свавільним. Хоча в більшості випадків про причини затримання затриманим цивільним особам офіційно не повідомляється, найчастіше згаданими причинами, як видається, є: (а) свідома підтримка українських збройних сил та/або приналежність до збройних сил; (b) свідома підтримка України та/або неприйняття «спеціальної військової операції» Росії; (c) свідома участь або підтримка міжнародного тероризму та/або екстремізму; (d) намір примусити до співпраці; і (e) намір поширити страх серед населення тимчасово окупованих територій. Деякі з цих причин є явно незаконними (причини (b), (d) і (e)). Інші можуть бути законними (причини (a) і (c)), але лише за умови дотримання суворих умов інтернування цивільних осіб, встановлених статтями 43(1) і 78(1) IV-ої Женевської конвенції (ЖК-IV) та підтверджених документами МППЛ, які роблять таке затримання винятковим і тимчасовим. Місія також нагадує, що практика визначення цивільних затриманих як військовополонених, є незаконною, оскільки згідно з ЖК-IV до них потрібно ставитися як до цивільних осіб. Крім того, затримання ніколи не може ґрунтуватися на інших прихованих цілях, таких як переслідування або репресії. Однак, як видається, у багатьох випадках це відбувається саме так. Місія робить висновок, що у переважній більшості випадків затримання українських цивільних осіб Російською Федерацією, затримання не має законних підстав і, таким чином, є свавільним позбавленням свободи.
До того ж щоб бути законним і не свавільним, кожен випадок позбавлення свободи має відповідати певним процесуальним гарантіям, що випливають як з МГП, так і з МППЛ. До них відносяться: (a) обов’язок інформувати осіб, позбавлених свободи, про причини затримання; (b) обов’язок надавати особам, позбавленим свободи, можливість оскаржити законність їхнього затримання; (c) періодичний перегляд умов тримання під вартою; (d) зобов’язання щодо надання інформації; (e) гарантії справедливого судового розгляду; (f) заборона колективного тримання під вартою; та (g) заборона тримання під вартою без зв’язку з зовнішнім світом і насильницьких зникнень. Особливі гарантії також мають бути надані особам, які належать до вразливих груп або особам, які користуються привілеями та імунітетами згідно з міжнародним правом.
Місія робить висновок, що українським цивільним особам, позбавленим свободи Російською Федерацією, постійно відмовляють у цих гарантіях. У переважній більшості, затриманим цивільним особам ніколи не повідомляли про підстави їхнього затримання та і вони не мали можливості оскаржити законність свого затримання ні на початковому етапі, ні в будь-який момент після нього. Також, як видається, російська влада не здійснювала жодного періодичного, регулярного перегляду законності цього затримання. До того ж російська влада послідовно не виконує інформаційні зобов’язання, що випливають із ЖК-IV та Додаткового протоколу I (ДП-I). Ніщо не вказує на те, що мандат російського Національного інформаційного бюро (НІБ) поширюватиметься на цивільних затриманих осіб та що буде створено регулярний канал зв’язку стосовно цивільних затриманих або безпосередньо між сторонами конфлікту, або через третю сторону (державу-патрона, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), Центральне агентство з розшуку (ЦАР) та ін.). Російська Федерація також не надає особливих гарантій особам, які належать до вразливих груп, таких як діти або особи з інвалідністю, а також особам, які користуються привілеями та імунітетами згідно з міжнародним правом. Вона зневажала і продовжує зневажати особливий статус трьох співробітників Спеціальної моніторингової місії (СMM) ОБСЄ, свавільно утримуючи їх під вартою протягом майже двох років і піддаючи суду за діяльність, яку вони здійснювали під час роботи в СMM.
До того ж попри те, що свавільне позбавлення свободи як таке є серйозним порушенням МППЛ і МГП, Місія також встановила, що це порушення сприяло іншим серйозним порушенням цих двох джерел права. Українські цивільні особи, затримані Російською Федерацією, зазнавали катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність поводження та покарання, сексуального насильства та інших форм жорстокого поводження. Вони перебували у суворих умовах тримання під вартою та позбавлені контактів із зовнішнім світом, що перетворило їхнє позбавлення свободи на тримання під вартою без зв’язку із зовнішнім світом та насильницькі зникнення. Місія також зафіксувала випадки позасудових страт свавільно затриманих українських цивільних осіб. Іншим затриманим цивільним особам було відмовлено в засадничих гарантіях справедливого судового розгляду в рамках кримінальних переслідувань. Їх було засуджено відповідно до законодавства, яке взагалі не повинно до них застосовуватися, а їхні процесуальні права та право на захист і юридичну допомогу не були дотримані. Місія нагадує, що відмова в засадничих гарантіях справедливого судового розгляду як така робить будь-яке затримання, пов’язане з кримінальним переслідуванням, свавільним.
Виходячи з цих висновків, Місія має обґрунтовані підстави вважати, що переважна більшість випадків затримання українських цивільних осіб Російською Федерацією або не відповідає законним підставам для затримання, встановлених МГП та МППЛ, або не відповідає процесуальним гарантіям, встановленим цими двома джерелами права, або одночасно обома. Як такі вони становлять свавільне позбавлення свободи відповідно до МГП та МППЛ. Українські цивільні особи, які зазнали такого свавільного позбавлення свободи, мають право на негайне та безумовне звільнення. Місія зазначає, що їй вдалося встановити лише дуже обмежену кількість випадків, коли українські цивільні особи, свавільно позбавлені свободи, були звільнені російською владою, як правило, без будь-яких пояснень. МГП та МППЛ також встановлюють чітке право на юридичний захист для всіх тих, хто був свавільно позбавлений свободи. Це право включає право жертви та її родичів на дієвий засіб юридичного захисту, зокрема на припинення порушень, реституцію, компенсацію, реабілітацію, сатисфакцію та гарантії не повторення. Місія не змогла знайти жодних доказів того, що Російська Федерація дотримує ці права.
Насамкінець Місія зазначає, що практика свавільного позбавлення свободи українських цивільних осіб набула масового характеру і виявила ознаки систематичної, послідовної, навмисної поведінки, спрямованої саме проти українських цивільних осіб. Це дозволяє Місії зробити висновок, що існують достатні підстави вважати, що як воєнний злочин “незаконне позбавлення свободи”, так і злочин проти людяності, що полягає у “ув’язненні або іншому суворому позбавленні фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права”, були вчинені особами, причетними до свавільного позбавлення свободи українських цивільних осіб, зокрема військовослужбовцями російських збройних сил або представниками окупаційної влади. Саме судові органи, що діють на національному чи міжнародному рівні, мають визначити конкретних осіб, які мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності на цих підставах.
Місія також нагадує, що згідно з міжнародним правом держави зобов’язані поважати та забезпечувати дотримання МГП; зобов’язані дотримуватися, захищати та виконувати прав людини; зобов’язані запобігати воєнним злочинам і злочинам проти людяності, зупиняти їх вчинення, розслідувати та переслідувати за вчинення воєнних злочинів. Такі зобов’язання поширюються не лише на сторони конфлікту, а й на всі інші держави, пов’язані відповідними документами МГП, МППЛ або міжнародного кримінального права (МКП), або відповідними правилами звичаєвого міжнародного права. Існують різні правові та інституційні механізми (як-от: держави-покровителі, МКЧХ, ЦАР, Робоча група ООН зі свавільних затримань (РГСЗ), Робоча група ООН з питань насильницьких чи недобровільних зникнень (РГНЗ) або МКП), які можуть і повинні бути використані для забезпечення припинення практики свавільного позбавлення свободи українських цивільних осіб Російською Федерацією, надання відшкодування та притягнення винних до юридичної відповідальності за їхні дії в найближчому осяжному майбутньому.
У світлі цих висновків Місія сформулювала низку рекомендацій, адресованих Російській Федерації, Україні, іншим державам та міжнародним організаціям. Серед них Місія хотіла б виділити рекомендації:
(a) Негайно і невідкладно припинити практику свавільного позбавлення свободи українських цивільних осіб і безумовно звільнити всіх затриманих у такий спосіб осіб;
(b) Невідкладно забезпечити або сприяти безпечному звільненню, поверненню до місця проживання, розміщення в третіх країнах або репатріації свавільно затриманих українських цивільних осіб;
(c) Надати українським цивільним особам, позбавленим свободи, процесуальні гарантії, встановлені МППЛ та МГП, і забезпечити, щоб з усіма затриманими українськими цивільними особами поводилися з повагою до їхньої гідності, утримували їх у гуманних умовах та надали їм повні гарантії справедливого судового розгляду;
(d) Забезпечити негайний, безпечний і безперешкодний доступ МКЧХ до всіх місць, де утримуються українські цивільні особи, як на тимчасово окупованих територіях, так і в Російській Федерації; та
(e) Забезпечити право осіб, які зазнали свавільного позбавлення свободи, та їхніх родичів на дієвий засіб юридичного захисту, зокрема припинення порушень, реституцію, компенсацію, реабілітацію, сатисфакцію та гарантії їх неповторення.
