“Конфлікти складна, але невід’ємна частина будь-якого спілкування. Вищий ступінь вкоріненого конфлікту – війна.

Конфлікт менеджмент – це наука не про те, щоб конфліктів ніколи не було, а про те, щоб вони розряджались на адекватному рівні та не виростали в катастрофи.

Зараз  важко відірватись від того величезного конфлікту, що ми всі переживаємо – війни з Росією, та приділяти увагу чомусь ще. Але варто. Бо інакше ми пропустимо ті конфлікти, які формуються ближче, в середині наших кіл спілкування. Їх потрібно розрядити вчасно, щоб не дати їм дорости до руйнівного жахіття.

За рік до вторгнення, я вивчала конфлікти закінчуючи третю магістратуру у своєму житті. Я так рефлексую, раз на 5-7 років йду та приділяю рік-півтора якійсь темі, з якою мене стикнуло життя.

На цей раз це була війна на Сході України та документування воєнних злочинів з 2014 року, правозахисне протистояння громадянського суспільства та державних систем в питаннях законодавства та стандартів прав людини, конфлікти в коаліціях НГО, сварки в середині організацій та рухів. Якісь з цих конфліктів вдавалось розібрати та отримати заряд для нового рівня відносин, якісь розрядившись привели до втрати контактів з людьми. Тож я потребувала більше знань про це та більше часу для аналізу цього простору в моїй діяльності. Тож для цього свого дослідження, я зробила анонімне опитування моїх колег з третього сектору.

Мій основний висновок:  «концентрація речовини» конфлікту –  яка визначає, що є ліки, а що є отрута – дуже залежить від цінностей людей, які в нього включені. Якщо ваші цінності комплементарні – ви зможете перетворити конфлікт на поштовх до розвитку. А ще, це залежить від того, наскільки обраний вами метод управління конфліктами відповідає його структурі та характеру. При цьому, невеликі конфлікти нам – українському суспільству – потрібні.

Дискусія навкруги суспільно важливих питань, це та ступінь конфлікту, яка дає нам енергію рухатись, розвиватись, тренувати критичну оцінку. РФ починала свій шлях до сучасного автократичного убожества, видаливши з суспільних обговорень журналістів, опозиціонерів та правозахисників – всіх тих, хто ставивши незручні питання створювали конфлікти та визнавали, що існує різниця в позиціях.

Тож я вирішила поділитись своїм дослідженням зараз, під час війни, для його критичного обговорення, навіть якщо воно буде мати характер конфлікту.  Бо вірю в те, що багато з коментаторів будуть мати спільні зі мною цінності. І ми зможемо подивитись на своє спілкування та побачити ті скриті конфлікти, що стануть для нас поштовхом розвитку.”

23.07.2022 Київ

Романцова О.В.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ Й ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕДУР КОНФЛІКТ МЕНЕДЖМЕНТУ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

1.1. Результати дослідження Функціональна сутність діяльності правозахисних об’єднань в України

1.2. Теоретичні засади конфлікт менеджменту у формі медіації та посередницьких перемовин

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ КОНФЛІКТІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

2.1. Результати дослідження щодо різновидів конфліктів, що виникають в організаційному та коаліційному просторі правозахисних організації

2.2. Аналіз прикладів використання методик конфлікт менеджменту в змістовній та адвокаційній діяльності правозахисних організацій в Україні

2.3. Огляд практики використання методик та інструментів медіації в управлінні конфліктами на території України за участю міжнародного представництва

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МЕДІАЦІЇ ТА ПОСЕРЕДНИЦЬКИХ ПЕРЕГОВОРІВ У ПРАВОЗАХИСНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

3.1. Методичні рекомендації щодо використання інструментів медіації при управлінні конфліктами в організаційних і коаліційних процесах українських правозахисних організацій

3.2. Методичні рекомендації щодо використання інструментів посередницьких переговорів у змістовній та адвокаційній діяльності українських правозахисних організацій на національному та міжнародному рівнях

3.3. Передумови, які необхідно забезпечити в Україні для максимально ефективного використання медіації та посередницьких переговорів у правозахисній діяльності

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У сучасному світі захист і дотримання основних прав і свобод людини та громадянина звичайно перш за все є компетенцією системи державних та представницьких органів. До того ж в Україні, яка не тільки є однією з держав-засновниць ООН, що взяла на себе зобов’язання у галузі міжнародного співробітництва для сприяння підвищення загальної поваги й дотримання прав людини та основних свобод, але й підписала цілу низку міжнародно-правових актів, частина яких навіть стала базисом для Конституції України. Проте, окрім державного сектору, в країнах, що обрали керівними демократичні принципи співіснування громадян, зазвичай розвивається широка правозахисна діяльність у формі громадських об’єднань національного рівня: неприбуткових громадських організацій, ініціативних груп, волонтерських об’єднань тощо – а також представництв міжнародних правозахисних організацій.

Такі об’єднання називаються правозахисними, оскільки ставлять собі за мету:

– сприяти реалізації державою міжнародно-правових норм, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості та встановлюють перелік основоположних прав і свобод людини на території України;

– оперативно реагувати у разі порушення державою (чи її окремими представниками) обов’язків дотримуватися міжнародних стандартів у галузі прав людини, або у разі порушення межі можливого або припустимого їх обмеження, що є конфліктом між державою та громадськістю.

Розвиток правозахисних організацій є необхідною складовою еволюції відносин у самому суспільстві та демократизації взаємодії громадян і державних[1]. Також до галузі правозахисту в Україні відноситься діяльність представництв, спеціальних представників  та окремих місій міжнародних наддержавних структур (Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Організація Безпеки та Співробітництва в Європі, Єврокомісія тощо) і різні структури інституту омбудсмена (офіс Уповноваженої з прав людини Верховної Ради України та окремі тематичні Уповноважені, що зазвичай входять у структуру офісу Президента України: з питань гендерної рівності, прав дітей, освіти та людей з інвалідністю тощо).

Саме системна діяльність правозахисних громадських організацій та інших акторів в Україні надає можливість рости громадянській самосвідомості та забезпечувати поширення знань, які допомагають звичайним громадянам захистити свої права та свободи. А це своєю чергою сприяє укоріненню демократичних традицій для всіх державних процесів в Україні. При цьому правозахисні організації часто стикаються з конфліктним середовищем, яке формується як в середині самих організаційних структур та коаліційних об`єднань, так і виникає в процесі зовнішньої взаємодії з партнерськими громадськими організаціями, державними структурами України та інших країн.

Від правильного підбору та використання методів управління цими конфліктами залежать зростання та розвиток самих організацій (шляхом залучення нових членів та волонтерів) і здатність досягати поставлених цілей та задач їх змістовної діяльності – наприклад, проводити адвокацію необхідних законодавчих змін або реалізовувати просвітницькі проєкти. Конфлікти мають негативні наслідки: відлякують людей загрозою погіршення стосунків і перешкоджають реалізації стратегічних цілей, порушуючи процеси. Прикладами наслідків невчасно та неефективно розв’язаних конфліктів можна вважати погіршення відносин у спільноті волонтерських ініціатив, що займаються підтримкою Збройних сил України, а це  призвело до зменшення обсягу їхньої діяльності та зростання небезпеки для окремих волонтерів [2]. Або події 2018 року в Паризькому та Лондонському офісах однієї з найстаріших правозахисних організацій у світі – «Міжнародна Амністія» [3], – які довели, що конфлікти між співробітниками, волонтерами та керівництвом організацій можуть призводити навіть до летальних наслідків [4]. Крім того, конфлікти є природним елементом спілкування – часто саме їхня відсутність є свідченням застою, стагнації в розвитку організації. Тож конфлікти потрібно враховувати та керувати їхніми наслідками. Природно, що процес управління конфліктом у правозахисних організаціях має бути максимально ефективним і релевантним для відновлення та розвитку подальших відносин, які дозволять продовжувати системну правозахисну діяльність, а  в кращому випадку – збільшити кількість людей, залученої до неї.  Саме тому, настільки важливим та актуальним є дослідження перспектив використання процесів та інструментів медіації та посередницьких перемовин, які видаються найбільш слушними методами конфлікт менеджменту в діяльності правозахисних організацій.

Отже, об’єктами цього дослідження обрані процеси управління конфліктами, які виникають в діяльності правозахисних організацій в Україні, включаючи змістовну та адвокаційну діяльність на національному та міжнародному рівнях, а також в організаційних процесах у середині самих організацій та їхніх коаліційних об’єднань. Предметом дослідження є оцінка доцільності використання методів та інструментів медіації та посередницьких переговорів у процесі розв’язання конфліктів, що виникають в межах діяльності правозахисних організацій в Україні.

Метою даного дослідження в межах дипломної роботи є оцінка релевантності використання процесів та інструментів медіації та посередницьких переговорів для управління конфліктами, що виникають у діяльності правозахисних організацій в Україні. А також розробка системи методологічних рекомендацій з урахуванням особливостей правозахисту в Україні для фахівців, що будуть виконувати такі медіаційні та посередницькі функції. Для досягнення заявленої мети в процесі дослідження були поставлені наступні завдання:

• охарактеризувати структурно-функціональні та системно-діяльнісні  особливості правозахисних організацій і коаліцій, що на цей момент реалізують свою діяльність в України;
• окреслити теоретичні засади процесів та інструментів медіації, а також посередницьких переговорів саме в правозахисній діяльності, на відміну від миротворчої, гуманітарної чи політичної;
• провести аналіз різновидів конфліктів, які виникають на різних рівнях взаємодії та напрямках діяльності правозахисників в Україні, методом відкритого опитування учасників правозахисної діяльності;
• проаналізувати приклади використання окремих інструментів або процесів медіації або посередницьких переговорів у діяльності сучасних правозахисних організацій в Україні;
• сформулювати вичерпний перелік контекстуальних умов та методичних рекомендацій для ефективного використання інструментів і процесів медіації та посередницьких перемовин в управлінні конфліктами, з якими стикаються українські правозахисники в межах своєї діяльності.

 В основі методологічної бази дослідження, що виконане в межах цієї дипломної роботи, є загальнонаукові структурно-функціональний та системно-діяльнісний принципи, метод аналізу та синтезу. А також критичний аналіз джерел,  у тому числі результатів опитування учасників правозахисної діяльності в Україні та власного досвіду авторки роботи, що на методологічному рівні забезпечує зв’язок теоретичного та практичного аспектів дослідження.

Стан наукового дослідження проблеми. Дане наукове дослідження є одним із перших комплексних досліджень різновидів конфліктів, що виникають саме в системній правозахисній діяльності в Україні – як в середині самих громадських об’єднань, так і в їхній зовнішній взаємодії, – та доцільності використання процесів та інструментів медіації та посередницьких перемовин, як методів ефективного управління ними.

Використання посередницьких перемовин та інших діалогових практик у діяльності миротворчих і гуманітарних організацій має широке наукове підґрунтя та досліджене досить детально в роботах С.Фішера, Д.Шапіро, Ф.Глазла, М.Розенберга та інших. Окремі питання структурно-діяльнісних процесів правозахисних організацій, які частково включають конфлікт-менеджмент, регулярно досліджуються міжнародними фондами, що активно підтримують таку діяльність. Останні дослідження за 2019 рік публікували Міжнародний Благодійний Фонд «Відродження», Проєкт Розвитку ООН в Україні та U.S. Agency for International Development (USAID) в межах різних проєктів. Також досить активно останнім часом описується використання медіації в просвітницькій діяльності громадських, в тому числі і правозахисних організацій, в межах боротьби з булінгом у навчальних закладах України. 

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається з трьох розділів, висновків, списику використаних джерел і літератури, додатків. У першому розділі висвітлюються теоретичні основи формування та організації процесів конфлікт менеджменту в правозахисті. У другому розділі наводяться результати аналізу опитування учасників правозахисту та окремих прикладів використання медіації та посередницьких переговорів правозахисниками в Україні та на міжнародному рівні. У третьому розділі сформульовані рекомендації, що, враховуючи особливості саме правозахисного напрямку діяльності громадських організацій, допоможуть фахівцям медіаторам та посередникам максимально ефективно виконувати свої функції в разі залучення цими організаціями.

 Практичне значення результатів дослідження в межах цієї роботи полягає в наступному. Маємо систематизований опис причин і різновидів можливих конфліктів у діяльності правозахисних об’єднань, а також методологічні  вказівки щодо особливостей використання інструментів і процесів медіації та посередницьких переговорів для розв’язання цих конфліктів. Вони можуть бути використані як керівництвом цих організацій для побудови внутрішньої системи управління конфліктними станами, так і зовнішніми фахівцями – медіаторами та посередниками, – у випадках, коли ті будуть запрошені допомогти з розв’язанням таких конфліктів.