Як впливає війна на права людини та на вступ до ЄС? Експерти під час правозахисних діалогів

25-26 травня у Києві відбулася велика правозахисна подія від Центру громадянських свобод — Правозахисні діалоги. Це серія тематичних дискусій з українськими правозахисниками, посадовцями та фахівцями у галузі євроінтеграції. Цьогоріч обговорювали актуальне питання вступу України до Європейського союзу, адже у червні уже мають розпочатися офіційні перемовини щодо цього кроку. Публікуємо найважливіше з четвертої панелі події з темою: «Як впливає війна на права людини та на вступ до ЄС?».

Війна зумовлює багато порушень прав людини. Скоєння тисяч злочинів Росією потребує фіксування, розслідування та зрештою покарання. Що важливо з цього й для нашого європейського майбутнього? Чи можливий загалом мир без справедливості? З іншого боку, все більші обмеження прав людини впроваджує українська влада, мотивуючи потребами війни. Чи можна з такими проблемами прав людини розраховувати на вступ до ЄС?

Модератор панелі виступив журналіст і ведучий Радіо NV Дмитро Тузов. Спікерами стали директор Харківської правозахисної групи, ініціатива «Трибунал для Путіна» (T4P) Євген Захаров, національна експертка Проєкту Асоціації правників України «Моніторинг судових проваджень у справах про воєнні злочини: версія 2.0», кандидатка юридичних наук Ольга Саленко, правовий аналітик благодійного фонду «Схід SOS» Ярослав Таранець, а також голова Fight For Right Юлія Сачук.

«На мій погляд, наша система прав людини не відповідає тому, що можна вважати нормальним у ЄС. Зокрема, у нас в Конституції немає принципу пропорційності для багатьох статей. Мається на увазі пункт про те, що втручання держави у здійснення права має бути засноване на законі й мати легітимну мету із певного переліку цілей, бути необхідним в демократичному суспільстві.

Україна досі не виконала усі вимоги щодо вступу в Раду Європи, тому моніторинг за виконанням з боку Ради досі не знятий. Україна все ще не виконала вимоги Європейської конвенції та практики європейського суду. Ми маємо гармонізувати наше законодавство і змінити його таким чином, щоб воно відповідало Хартії основоположних прав Європейського Союзу. Статті про забезпечення вільного пересування осіб, послуг, товарів та капіталу, а також про свободу заснування суб’єктів підприємницької діяльності в нас виконуються на незадовільному рівні.

Юридичної роботи, яка була б спрямована на те, щоб українське законодавство відповідало основному правовому документу ЄС, у нас не проводиться взагалі, незалежно від війни. Наші старі помилки, які пов’язані з Європейською Конвенцією, тягнуться далі», — зазначає Євген Захаров.

«У сфері захисту прав людей з інвалідністю, на жаль, ми дуже далекі від європейських стандартів, адже Європейський союз, який є учасником Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, має зовсім інше розуміння інвалідності.

Складність переслідування за вчинення воєнних злочинів полягає в тому, що українська сторона часто не має доступу до всієї інформації. Ми не маємо навіть повної статистики по тих інтернатах, які опинилися в окупації, і ми не знаємо, що трапилось з тими людьми.

Війна вимагає внесення змін в Конституцію. В нас немає перекладеного терміну “supported decision making”, а опіка, яка продовжує в нас існувати, є застарілою практикою. Крім того, люди з інвалідністю мають обмежений доступ до правосуддя, адже судова система не готова цих людей відстоювати та відповідних помічників немає.

Ми продовжуємо не бачити інвалідність. Частина людей, які живуть поруч із нами, поки що залишається “невидимою” і це наше рішення їх не бачити як правомірних учасників і учасниць процесів. Інвалідність — це не лише соціальна сфера, інвалідність — це ідентичність, яка визначає долю людей і підвищений ризик того, що будуть скоєні воєнні злочини», — додає Ольга Саленко.

«Згідно з даними офісу Генерального прокурора, станом на 2 травня зафіксовано близько 130 000 злочинів агресії та воєнних злочинів. Найбільша кількість — воєнних, які кваліфікуються за статтею 438 Кримінального кодексу України. 

Ми не зафіксували порушень права на незалежний та безсторонній суд. Як правило, суд виглядає об’єктивним. Однак, серед негативних моментів, що знижують ефективність судового розгляду — суб`єктивні чинники, брак суддівських кадрів.

У сфері судочинства наявні проблеми, які ускладнюють розв’язання питань прав людини. Наприклад, відсутня єдина база по вироках. Інформація збирається з усіх джерел, які є загальнодоступними: це і реєстр судових рішень, і сайт судової влади. Це ускладнює моніторинг кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів.

Війна має вплив на діяльність судів, зокрема в обмеженні певних прав. Більшість кримінальних проваджень розглядається у відкритому режимі. Є, звісно, закриті розгляди. Суди також сприяють тому, щоб здійснювати фіксацію і відеозйомку. Єдине “але” — з огляду на війну, є певні обмеження. Для прикладу, це коли забороняється зйомка відповідного судового засідання через те, що суд знаходиться поблизу країни агресора. Або коли адвокат, сторона захисту або потерпілі проти такої фіксації. Відповідно, суд, зважаючи на ось такі моменти, також обмежує принцип гласності та відкритості.

Питання судового переслідування воєнних злочинців стає все актуальнішим. Забезпечення права на захист для воєнних злочинців має 2 аспекти: наявність моральної дилеми та забезпечення юридичних і практичних гарантій. Насправді безпекові аспекти відіграють більшу роль, аніж моральні чинники», — пояснює Юлія Сачук.

«В контексті права на житло, нам не вистачає місць для людей, яких ми евакуйовуємо. Тут принагідно згадати Закон про місцеве самоврядування. Я вважаю, що реформа місцевого самоврядування — одна з найуспішніших реформ, тому що місцеве самоврядування дійсно отримало широкий спектр можливостей. Вони повинні затверджувати на місцевому рівні програми економічного розвитку, але коли ми запитуємо, з чого формувати цей фонд в громадах, то розуміємо, що формувати його немає з чого.

Свого часу Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватись курсу на “підтримане” проживання. Це стосується людей з інвалідністю, людей похилого віку. Воно передбачає перехід від геріатричних пансіонатів до будинків підтриманого проживання. Умовно 20-30 людей проживає в будиночку і в них немає постійного догляду, натомість вони мають можливість самостійно забезпечувати побутові послуги. От дивіться, яка цікава ситуація виходить: ми начебто взяли зобов’язання підтримувати підтримане проживання і впроваджувати його. Але коли ми евакуюємо велику кількість людей з Донецької області, а зараз і з Харківської та Сумської, ми не можемо одразу розподілити людей», – каже Ярослав Таранець.

Авторка: волонтерка Центру громадянських свобод Маргарита Глибченко.