«Удосконалення міжнародного гуманітарного права». Найголовніше з третьої панелі правозахисної НеКонференції

Восьмий рік поспіль Центр громадянських свобод проводить традиційну Національну правозахисну НеКонференцію – 10 грудня, у Міжнародний день захисту прав людини. Цьогоріч це особливий день, адже з моменту ухвалення Загальної декларації з прав людини пройшло рівно 75 років. Представники громадськості, органів державної влади, міжнародних структур зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною. А темою цьогорічного заходу стала «Права людини та війна». В цьому матеріалі публікуємо найцікавіше з третьої панелі.

Темою третьої панелі у межах події стала «Удосконалення міжнародного гуманітарного права». Її модератором виступив фахівець з експертизи політичних мотивів кримінального переслідування та оцінювання, постійний експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва. Спікерами стали: військовослужбовець ЗСУ, кримінолог, доктор юридичних наук Олег Мартиненко; партнер паризького адвокатського бюро «Кабінет Ліньоль», адвокат, зареєстрований у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, Ніколя Ліньоль; юрист-міжнародник, член Української асоціації міжнародного права, експерт міжнародної програми «Протидія зброї масового знищення», голова ГО «Ліберта» Ірина Кудас. 

«Мій досвід роботи з Міжнародним кримінальним судом специфічний для України. Тому що в інших війнах минулого збиралося багато доказів. У війнах і конфліктах Африки майже завжди не було доказів і було надзвичайно важко знайти місце вчинення злочинів. Інший конфлікт, який нас цікавить з наукової точки зору, – це війни в колишній Югославії, де було зібрано багато доказів і багато інтерв’ю, що можна було використати як докази в Міжнародному кримінальному суді. Щоб пояснити, як правильно збирати докази, а головне, як допомогти жертвам воєнних злочинів, важливо розуміти – що можна робити, а що не можна. 

Важливо не тільки бачити, але й чути людей, розуміти, що сталося, надавати юридичну класифікацію кожній ситуації. Важливо розуміти процедурні та процесуальні моменти роботи суду, наприклад, якщо ви юрист в МКС – вас не існує до першого посадового засідання, яке може розтягнутися та тривати до 10 років. Важливо допомогти жертвам від моменту вчинення злочину до першого судового засідання. 

В Україні разом з партнерами ми спілкуємося з жертвами воєнних злочинів, розповідаємо їм про їхні процесуальні права, про конфіденційність, певні можливі безпекові ризики. Також ми можемо надавати кваліфіковану адвокатсько-юридичну допомогу. Критично важливо правильно збирати докази, щоб вони були доступні для Міжнародного кримінального суду. Тому важливо працювати разом з іншими гравцями, наприклад, з громадськими організаціями, бути в регулярному контакті з Генеральною прокуратурою України. 

Для документування треба мати специфічні і спеціальні знання для роботи з жертвами. Наприклад, коли працюють з жертвою зґвалтування, треба дуже обережно збирати доказову базу, щоб не ретравматизувати її, а також збирати свідчення за кілька разів. Для ГО, що займаються документуванням, важливо знати найостанніші інструменти і практики з Міжнародного права щодо роботи з жертвами воєнних злочинів», – розповідає Ніколя Ліньоль. 

«Сьогодні 75 років від моменту, коли була прийнята Загальна декларація прав людини. Тоді 30 статей заклали підвалини нової концепції прав людини, в якій ми з вами сьогодні знаходимося. За ці 30 статей голова комісії отримав Нобелівську премію. Я хочу, щоб ми з вами зрозуміли, що цей документ означає і як важко було опрацювати 30 статей прав, які потрібні кожній людині у світі. Ця Загальна декларація заклала фундамент розвитку Міжнародного гуманітарного права. 

Десь 2000 років до нашої ери стародавні держави мали поняття комбатантів, інституту полону, вони знали, в який час неможливо воювати і проти кого воювати. А у нас сьогодні XXI століття, і знаючи все це, ці правила порушують, не поважають і ми не можемо стримати цей процес. Женевські конвенції сьогодні, які є ядром сучасного Міжнародного гуманітарного права, це четвертий варіант. Вперше світ спробував прописати норми війни ще в 1864 році. 

Сьогодні актуально для нашої з вами держави – забезпечення застосування Міжнародного гуманітарного права. Чотири конвенції 1945 року були прийняті в один рік, в один місяць, в один день і сьогодні їх ратифікувало близько 196 країн світу. 193 з них ООН. На 3 країни більше, ніж ратифікували статут ООН. Настільки це важлива тема і напрямок у світі», – зазначає Ірина Кудас.

«Будь-яка зміна у діючій Женевській конвенції може бути результатом міжнародної дипломатичної конференції, на яку збираються всі країни-підписанти, які шляхом голосування можуть вносити ті чи інші правки. Складно зібрати в одному місці стільки представників країн, складно досягти консенсусу і того результату, який буде висуватися ініціаторами змін. Це і політична, і філософська проблема, тому що існує ще Міжнародне ісламське гуманітарне право. Тому що ісламський світ вважає, що європейське та американське не досить досконалі. З їхньої точки зору можливо поглянути на закони війни під іншим кутом. 

Якщо дивитися на причини, з яких військовополонений стає вільною людиною або втрачає цей статус, то в Женевських конвенціях це будуть: кінець збройного конфлікту, репатріація військовополоненого через тяжку хворобу або поранення, смерть полоненого або вдала втеча. А от обмінів просто не існує в Женевських конвенціях, вони не передбачені і це проблема. Якщо ми подивимося на Ісламське міжнародне гуманітарне право, там статус військовополоненого людина втрачає, якщо: є кінець війни, його обміняли за гроші, звільнили без грошей під слово честі. Женевські конвенції останнього нам не дозволяють зробити. Проте в ісламському праві є підстава звільнення військовополоненого як його смерть в дуже специфічній обгортці – в результаті його страти, там це дозволяється. 

Там можна перевести військовополоненого з цього статусу у статус раба. Таким чином я як представник країни, яка воює з ісламською, приходжу і кажу: «От у нас є список військовополонених, обміняймося або обміняємо за гроші”. А мені кажуть: “Чотирьох вже немає, тому що двох ми стратили, а двох віддали у рабство шейху”. Для нас це дико, а для ісламу нормально. І це філософська різниця», – впевнений Олег Мартиненко. 

Повністю правозахисну НеКонференцію можна подивитися за посиланням. 

This event is funded by the European Union. Its contents are those of the Center for Civil Liberties and do not necessarily reflect the views of the European Union.