«Удосконалення міжнародного гуманітарного права». Найголовніше з третьої панелі правозахисної НеКонференції
Восьмий рік поспіль Центр громадянських свобод проводить традиційну Національну правозахисну НеКонференцію – 10 грудня, у Міжнародний день захисту прав людини. Цьогоріч це особливий день, адже з моменту ухвалення Загальної декларації з прав людини пройшло рівно 75 років. Представники громадськості, органів державної влади, міжнародних структур зібралися для осмислення та пошуку відповідей на актуальні виклики, які постали перед Україною. А темою цьогорічного заходу стала «Права людини та війна». В цьому матеріалі публікуємо найцікавіше з третьої панелі.
Темою третьої панелі у межах події стала «Удосконалення міжнародного гуманітарного права». Її модератором виступив фахівець з експертизи політичних мотивів кримінального переслідування та оцінювання, постійний експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва. Спікерами стали: військовослужбовець ЗСУ, кримінолог, доктор юридичних наук Олег Мартиненко; партнер паризького адвокатського бюро «Кабінет Ліньоль», адвокат, зареєстрований у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, Ніколя Ліньоль; юрист-міжнародник, член Української асоціації міжнародного права, експерт міжнародної програми «Протидія зброї масового знищення», голова ГО «Ліберта» Ірина Кудас.
«Мій досвід роботи з Міжнародним кримінальним судом специфічний для України. Тому що в інших війнах минулого збиралося багато доказів. У війнах і конфліктах Африки майже завжди не було доказів і було надзвичайно важко знайти місце вчинення злочинів. Інший конфлікт, який нас цікавить з наукової точки зору, – це війни в колишній Югославії, де було зібрано багато доказів і багато інтерв’ю, що можна було використати як докази в Міжнародному кримінальному суді. Щоб пояснити, як правильно збирати докази, а головне, як допомогти жертвам воєнних злочинів, важливо розуміти – що можна робити, а що не можна.
Важливо не тільки бачити, але й чути людей, розуміти, що сталося, надавати юридичну класифікацію кожній ситуації. Важливо розуміти процедурні та процесуальні моменти роботи суду, наприклад, якщо ви юрист в МКС – вас не існує до першого посадового засідання, яке може розтягнутися та тривати до 10 років. Важливо допомогти жертвам від моменту вчинення злочину до першого судового засідання.
В Україні разом з партнерами ми спілкуємося з жертвами воєнних злочинів, розповідаємо їм про їхні процесуальні права, про конфіденційність, певні можливі безпекові ризики. Також ми можемо надавати кваліфіковану адвокатсько-юридичну допомогу. Критично важливо правильно збирати докази, щоб вони були доступні для Міжнародного кримінального суду. Тому важливо працювати разом з іншими гравцями, наприклад, з громадськими організаціями, бути в регулярному контакті з Генеральною прокуратурою України.
Для документування треба мати специфічні і спеціальні знання для роботи з жертвами. Наприклад, коли працюють з жертвою зґвалтування, треба дуже обережно збирати доказову базу, щоб не ретравматизувати її, а також збирати свідчення за кілька разів. Для ГО, що займаються документуванням, важливо знати найостанніші інструменти і практики з Міжнародного права щодо роботи з жертвами воєнних злочинів», – розповідає Ніколя Ліньоль.
«Сьогодні 75 років від моменту, коли була прийнята Загальна декларація прав людини. Тоді 30 статей заклали підвалини нової концепції прав людини, в якій ми з вами сьогодні знаходимося. За ці 30 статей голова комісії отримав Нобелівську премію. Я хочу, щоб ми з вами зрозуміли, що цей документ означає і як важко було опрацювати 30 статей прав, які потрібні кожній людині у світі. Ця Загальна декларація заклала фундамент розвитку Міжнародного гуманітарного права.
Десь 2000 років до нашої ери стародавні держави мали поняття комбатантів, інституту полону, вони знали, в який час неможливо воювати і проти кого воювати. А у нас сьогодні XXI століття, і знаючи все це, ці правила порушують, не поважають і ми не можемо стримати цей процес. Женевські конвенції сьогодні, які є ядром сучасного Міжнародного гуманітарного права, це четвертий варіант. Вперше світ спробував прописати норми війни ще в 1864 році.
Сьогодні актуально для нашої з вами держави – забезпечення застосування Міжнародного гуманітарного права. Чотири конвенції 1945 року були прийняті в один рік, в один місяць, в один день і сьогодні їх ратифікувало близько 196 країн світу. 193 з них ООН. На 3 країни більше, ніж ратифікували статут ООН. Настільки це важлива тема і напрямок у світі», – зазначає Ірина Кудас.
«Будь-яка зміна у діючій Женевській конвенції може бути результатом міжнародної дипломатичної конференції, на яку збираються всі країни-підписанти, які шляхом голосування можуть вносити ті чи інші правки. Складно зібрати в одному місці стільки представників країн, складно досягти консенсусу і того результату, який буде висуватися ініціаторами змін. Це і політична, і філософська проблема, тому що існує ще Міжнародне ісламське гуманітарне право. Тому що ісламський світ вважає, що європейське та американське не досить досконалі. З їхньої точки зору можливо поглянути на закони війни під іншим кутом.
Якщо дивитися на причини, з яких військовополонений стає вільною людиною або втрачає цей статус, то в Женевських конвенціях це будуть: кінець збройного конфлікту, репатріація військовополоненого через тяжку хворобу або поранення, смерть полоненого або вдала втеча. А от обмінів просто не існує в Женевських конвенціях, вони не передбачені і це проблема. Якщо ми подивимося на Ісламське міжнародне гуманітарне право, там статус військовополоненого людина втрачає, якщо: є кінець війни, його обміняли за гроші, звільнили без грошей під слово честі. Женевські конвенції останнього нам не дозволяють зробити. Проте в ісламському праві є підстава звільнення військовополоненого як його смерть в дуже специфічній обгортці – в результаті його страти, там це дозволяється.
Там можна перевести військовополоненого з цього статусу у статус раба. Таким чином я як представник країни, яка воює з ісламською, приходжу і кажу: «От у нас є список військовополонених, обміняймося або обміняємо за гроші”. А мені кажуть: “Чотирьох вже немає, тому що двох ми стратили, а двох віддали у рабство шейху”. Для нас це дико, а для ісламу нормально. І це філософська різниця», – впевнений Олег Мартиненко.
Повністю правозахисну НеКонференцію можна подивитися за посиланням.
