Головною гарантією захисту прав громадян України є перемога України, – Михайло Савва під час конференції War, Dictatorship and Human Right

10 лютого 2023 року в Таллінні пройшла щорічна конференція з прав людини War, Dictatorship and Human Rights. Конференцію організував Естонський інститут правами людини. Серед спікерів конференції були президент Естонії Алар Каріс, депутат парламенту Естонії Марко Міхельсон, російські журналісти Дмитро Муратов та Артемій Троїцький, представник прокуратури України в офісі Євроюсту Мирослава Красноборова та інші.

Однією з головних тем конференції була «Боротьба за гідність і свободу в Україні, Білорусі та Росії». Організатори конференції так сформулювали її завдання: Росія підтримує сили, які підривають демократію в країнах ЄС, і активно виступає проти демократизаційних рухів у своїх сусідах та інших країнах. Війна Росії проти України є опором демократичним цінностям, що ставить під загрозу європейську архітектуру безпеки. Перед Заходом стоїть завдання впевнено боротися за демократію та підтримувати міжнародний правопорядок. Але яка ситуація склалася в Білорусі та Росії в контексті «військової операції»? Що буде з цими країнами в майбутньому?

На конференції з темою «Захист прав жертв війни: нам потрібна нова якість взаємодії» виступив експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва. Далі пряма мова.

Дякую організаторам конференції за запрошення на цей авторитетний майданчик. Від імені Центру громадянських свобод я дякую народу Естонії за підтримку України у боротьбі з російською агресією. Окупація України призвела б до того, що права людини на її території просто зникли б. У цьому нас переконує те, що відбувалося, і відбувається зараз на окупованих територіях. Я говорю про це на підставі особистого досвіду. Я – один із багатьох документаторів воєнних злочинів. Для мене документування почалося 3 березня, коли в мене на очах на Житомирській трасі неподалік Києва російська бойова машина піхоти з гармати розстріляла два цивільні автомобілі з людьми. Нам вдалося сфотографувати те, що залишилося, до появи наступної російської військової колони. Ми зафіксували загибель шести людей, буквально розірваних снарядами. Після цього майже щодня до кінця березня я приїжджав чи приходив до сусідів та фіксував руйнування житлових будинків та цивільної інфраструктури. Нині в інформаційній базі Україні понад 60 тисяч таких епізодів, і більшість із них є воєнними злочинами.

Тому головною гарантією захисту прав громадян України є перемога України.

Ця війна створила нову якість завдання щодо захисту її жертв. З’явилися нові проблеми та збільшився масштаб тих проблем прав людини, які існували раніше. Я не знаю жодної міжнародної чи національної організації, яка б виявилася готовою до цих нових викликів. Однією з головних проблем є недостатня ефективність взаємодії правозахисних, державних та міжнародних організацій, які мають відношення до прав людини. Цю проблему необхідно відкрито обговорювати та пропонувати шляхи її вирішення.

Поясню мою ідею на прикладах. На територію Російської Федерації було депортовано понад 2 мільйони громадян України та людей, які постійно проживали в Україні до 24 лютого минулого року. Деякі з них позбавлені волі. Перша група серед цих депортованих – це цивільні люди, некомбатанти, яких російська влада затримала, цитую: «за протидію спеціальної військової операції» та з порушенням норм міжнародного гуманітарного права утримують уже кілька місяців. Таких понад дві з половиною тисячі. Друга група – депортовані, які мають право виїхати із Російської Федерації. У деяких із них немає документів, у багатьох немає грошей на проїзд, дехто не може самостійно пересуватися. Нам не вистачає конструктивної взаємодії з органами влади тих країн, якими повертаються депортовані українці. Насамперед це Естонія та Латвія. На кордоні виникає багато проблем. Головна з них – довільний недопуск на територію Естонії та Латвії. Торік у листопаді голова Центру громадянських свобод Леся Матвійчук звернулася до керівника прикордонної служби Естонії з листом. Ми написали про те, що серед причин відмови у в’їзді громадян України є такі, як «надто довгий термін перебування в Росії», «наявність паспортів так званих Донецької та Луганської народних республік», «відсутність грошей» або просто «відсутність підстав для в’їзду». Ми були готові до максимально конструктивного обговорення цих проблем. Але ми отримали відповідь, яку розцінюємо як формальну.

Ми, як і раніше, налаштовані на ефективну взаємодію. У березні, у третю середу, ЦГС з партнерами проведе відкриту міжнародну онлайн-дискусію правозахисників про проблеми українців, які повертаються з Росії. Ми будемо раді участі наших естонських та латвійських колег у цьому обговоренні.

Повертаюся до порушень прав громадян України, яких російські військові затримали на окупованих територіях та яких досі тримають у слідчих ізоляторах чи колоніях. Російська влада прирівнює їх до військовополонених. Більшість цих людей не мають кримінальних звинувачень. Росія порушує норми міжнародного гуманітарного права. Перший протокол до Женевських конвенцій про захист жертв війни каже, що  держава-окупант зобов’язана звільнити затриманих цивільних, як тільки зникне воєнна необхідність. Чимало з цих людей було викрадено майже рік тому у Київській, Сумській, Харківській, Чернігівській областях. Ці території давно звільнено, а от людей не звільняють. Ми говоримо про цю проблему на кожному публічному майданчику. Але нам бракує активної дипломатичної підтримки країн, які зберегли дипломатичні відносини із РФ. Потрібно, щоб увесь демократичний світ тиснув на Кремль і вимагав звільнення цих людей.

Цивільних українців, яких тримають у неволі, треба звільнити. Але їм потрібно ще й допомогти дожити до визволення. Багатьох із цих людей катують та б’ють. У російських соціальних мережах періодично викладають фотографії цих людей. Ми бачимо на цих фото побитих людей зі свіжими травмами. Ми знаємо цих людей. Серед них – мої сусіди по Бучі. Єдиний можливий механізм контролю – Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Тільки вони можуть перевірити умови утримання українців у Росії. Але Міжнародний комітет Червоного хреста є дуже закритою організацією. І в цій війні Червоний хрест, на мою думку, недостатньо ефективно виконує свої обов’язки. Наскільки я знаю, досі Міжнародний комітет не використав свого права ініціювати процес призначення держав-покровительок. Без призначення таких держав багато гуманітарних питань у Росії не буде вирішено. Представників Червоного хреста не допускають до багатьох в’язниць, де утримуються українці. Тому призначення держав-покровительок посилить можливості контролю за дотриманням прав громадян України в Росії. Необхідно посилити комунікацію з Міжнародним комітетом Червоного хреста всіх організацій, які займаються захистом прав людини.

Наш досвід цієї війни показав, що міжнародне гуманітарне право вже не виконує роль інструменту захисту людей. Женевські конвенції про захист жертв війни необхідно реформувати, щоб у майбутніх конфліктах зменшити страждання людей та захистити їхні права. Центр громадянських свобод формує міжнародну експертну групу для підготовки пропозицій щодо реформи міжнародного гуманітарного права. Якщо хтось із учасників конференції хоче приєднатися, ми будемо раді. Дякую за увагу. Слава Україні!