Виступ Олександри Матвійчук на пресконференції, присвяченій Нобелівській премії миру 2022

Добрий день! Мене звати Олександра Матвійчук. Я голова Центру громадянських свобод.

Учора Центр громадянських свобод став лауреатом Нобелівської премії миру.

Кажуть, що цю премію мав би отримати український народ. І я пишаюсь тим, що саме так і відбувається. Центр громадянських свобод — це організація, де головну роль відіграють волонтери.

Ця премія присуджена не тільки нашій команді і людям, які усі ці роки працювали із нами.

Нобелівська премія миру присуджена усім людям в Україні, які зараз борються за свободу в усіх її сенсах.

За свободу бути вільною та незалежною державою. За свободу розвивати українську мову та культуру. За свободу мати свій демократичний вибір та будувати країну, в якій права кожної людини захищені, влада підзвітна, суди незалежні, а поліція не б’є мирні студентські демонстрації.

Під час Революції Гідності Центр громадянських свобод запустив ініціативу Євромайдан SOS для допомоги переслідуваним учасникам протесту по всій країні тільки тому, що до нас приєдналися кілька тисяч людей.

Саме завдяки підтримці людей Центр громадянських свобод першим відправив мобільні групи для документування воєнних злочинів у Криму, Донецькій та Луганській областях.

Тисячі людей по всьому світу стали опорою нашої міжнародної кампанії #SaveOlegSentsov та провели демонстрації та інші колективні дії у більше 35 країнах у для звільнення режисера Олега Сенцова та інших політв’язнів.

Я нікому не побажаю пройти через війну, але цей важкий час дає можливість нам усім проявити свої найкращі риси – від фермера, який на тракторі відтягнув російський танк, до президента країни, який відмовився покинути Київ. Ми зараз як ніколи гостро відчуваємо, що значить бути людьми.

Росія має бути виключена із Ради безпеки ООН за систематичні порушення статуту. Усі ці десятиріччя Росія вчиняла воєнні злочини у Чечні, Молдові, Грузії, Сирії, Малі, Лівії, Україні.

ООН та держави учасниці мають забезпечити справедливість усім жертвам воєнних злочинів та створити міжнародний трибунал, щоб притягнути Путіна, Лукашенка та усіх воєнних злочинців до відповідальності.

Україна ніколи не покидає людей, і тому боремося за повне звільнення окупованих територій. Ми у Центрі просто сьогодні боремося за звільнення усіх людей із російського полону.

Серед них Сервер Мустафаєв, кримський татарин, координатор Кримської солідарності. Вікторія Обідіна, військова медик, яку розлучили із її 4-річною донькою під час евакуації із Азовcталі. Людмила Гусейнова, яка захищала дітей-сиріт в окупації і за це була запроторена за грати. І тисячі інших українських військових та цивільних.

Ми закликаємо міжнародну спільноту стати їхнім голосом та домагатися разом із нами їхнього звільнення. Так само як звільнення усіх політв’язнів, які боролися із авторитарними режимами в Росії та Білорусі.

Весь мій 20 річний досвід боротьби за свободу та права людини переконливо свідчить, що люди мають набагато більший вплив, ніж вони собі думають. Усі наші здобутки – завдяки їм.

І наостанок про важливість називати речі своїми іменами. Росія, яка не подолала свої імперські комплекси, для України та всього світу – загроза. Так само як і Білорусь, адже режим Лукашенко здав в окупацію власну країну.

Алєсь Бєляцький, Валентин Стефанович, Марфа Рабкова із Вясни, Олег Орлов, Світлана Ганнушкіна, Олександр Черкасов, Сергій Давідіс із Меморіалу для мене та Центру громадянських свобод – це люди, із якими ми боремося проти цієї загрози пліч-о-пліч вже багато років.

Зараз Алєсь Бєляцький за гратами, а Меморіал заборонений.

Ця історія про опір спільному злу, про те, що свобода не має кордонів, а цінності прав людини універсальні. Про те, що правозахисники вибудовуть невидимі для своїх суспільств горизонтальні зв’язки між собою для утвердження свободи та захисту людей у нашій частині світу, в якій знову намагається панувати людожер. І який рано чи пізно програє. І тоді наступить мир.

Ця премія в жодному разі не має звучати як старий наратив про братні народи. Ця історія про інше. Ця історія про гасло, яке я чула ще від свого вчителя, дисидента та філософа Євгена Сверстюка – «За нашу і вашу свободу».