Олександра Матвійчук, керівник Центру громадянських свобод

Я перебуваю в Києві, який більше місяця обстрілюють російські війська. І бачу, що угоди Гельсінкі лежать у руїнах – також як Маріуполь, Чернігів та Харків. Удари завдаються по житлових будинках, лікарнях, школах. Мільйони українців покинули своє житло. Тисячі людей убито. Якщо найближчим часом війну не зупинити, вона перевершить за кількістю жертв та руйнувань балканські війни. Це найскладніший виклик у Європі після Другої світової війни. Це загроза не лише українському суверенітету, а й основ міжнародного права, колективної безпеки, прав людини.

Війна перекреслює значення життя. Ми відновили роботу Євромайдан SOS та фіксуємо порушення міжнародного гуманітарного права. Коаліція правозахисних організацій “Трибунал для Путіних” документує умисні напади на цивільні особи та  цивільні об’єкти, навмисні вбивства, тортури та жорстоке поводження, насильницькі зникнення та інші склади згідно з Римським статутом. Такі дії не виправдовуються жодною військовою необхідністю. Росія просто використовує військові злочини як метод ведення війни.

Війна вбиває людяність, і ми маємо зробити все, щоб громадські настрої та дії влади залишалися у межах гуманітарного права. Українська влада вводить обмеження на час воєнного стану, але поки що залишається простір для діяльності преси, парламентського контролю та незалежного громадянського життя. У Росії після блокування останніх незалежних засобів масової інформації та криміналізації антивоєнних закликів, можливості для публічного вираження думки просто не залишилося. Тим важливішими є ті голоси проти війни, які ми продовжуємо чути з Росії.

Війна руйнує усі звичні механізми роботи. Люди у зруйнованих містах тижнями сидять у бомбосховищах без води, електрики, медичної допомоги. За весь час Росія погодила МКЧХ лише один гуманітарний коридор із Сум. І натомість незаконно переміщує тисячі українців на свою територію. І тепер постає питання як перетнути кордон назад людям без документів. Ми повинні знайти додаткові механізми контролю за ситуацією з біженцями, гуманітарними коридорами, військовополоненими, переслідуванням населення на окупованих територіях тощо.

Яка роль у цьому ОБСЄ, міжнародної організації, яка відповідає за безпеку в Європі? Треба бути чесним: ОБСЄ не вдалося запобігти широкомасштабній війні та виконати свій мандат. І тут важливо зрозуміти чому.

Перше. Ми більше не повинні дозволяти собі відокремлювати та маргіналізувати людський вимір. Держава, яка систематично ігнорує зобов’язання в галузі прав людини, переслідує адвокатів, журналістів, правозахисників – є загрозою безпеці для всього регіону.

Друге. Зв’язок між світом, прогресом та правами людини нерозривний. Це було очевидно ще для радянських дисидентів у Гельсінському русі. Права людини і верховенство права є питанням загальної безпеки — такими ж важливими, як військовий потенціал або економічна стабільність.

Третє. Тільки сильне громадянське суспільство може протистояти владі у розв’язанні агресивної війни. Не можна зупинити агресора звітами чи судами. Права людини втрачають значення, якщо їх залишити лише дипломатам, юристам чи експертам. Широка освіта в галузі прав людини має стати пріоритетом. Також як налагодження зв’язків та інвестиції у міжнародний антивоєнний та міжнародний правозахисний рух.

Зараз кажуть армії, бо раніше голоси громадянського суспільства не було чути. Можливо, нас слухали на HDIM, але не на Постійній раді, не в тих залах, де приймаються рішення людьми при владі. Якщо ви не хочете, щоб влада залишалася тільки у тих, у кого сильніша армія, то голоси громадянського суспільства потребують значно більшої підтримки.

Деякі питання, які ми хочемо зараз поставити:

1. Чи може ОБСЄ винести уроки з минулого? Ще до війни порушення зобов’язань у галузі прав людини для Росії чи Білорусі було не відхиленням від норми, а політикою, яка й підготувала ґрунт для військової агресії.
2. Росія за підтримки Білорусі скоїла злочин агресії. Її збройні сили продовжують скоювати військові злочини. Чи може ОБСЄ брати участь у їхньому документуванні?
3. Чи буде ОБСЄ забезпечувати міжнародну присутність та моніторинг у зонах воєнних дій, окупованих містах та під час евакуації й мирного населення? Чи може місія ОБСЄ переглянути свій мандат та відновити роботу в полі?

 

• Росія та Україна заборонили публікацію даних про смерті поза «офіційними джерелами». Але мертві це не просто дані, у них є імена. Чи може ОБСЄ публікувати офіційні дані про жертв і працювати над їх перевіркою?
• У Росії є випадки відправлення призовників на поле бою, примус до участі в бойових діях, надання неправдивої інформації родичам, проблеми при відмові від військової служби міркувань совісті. Чи може ОБСЄ відіграти якусь роль у їх вирішенні?
• І вже зараз поряд із реагуванням на термінові виклики війни потрібно думати про нову архітектуру безпеки в Європі, яка створить гарантії для всіх країн та їхніх громадян незалежно від участі або неучасті у військових блоках та потужності військового потенціалу. Потрібне перезавантаження процесу Гельсінкі, в якому права людини повинні нарешті зайняти центральне місце.

Ми не очікуємо, що сьогодні отримаємо відповіді. Але ми вимагаємо, щоб ви їх шукали. Нам більше не потрібні заяви про занепокоєння чи ноти засудження. Нам потрібні конкретні дії.

Ми вмираємо. Але не здаємось. Ми вже понад місяць платимо високу ціну просто за право на демократичний вибір. За право жити та будувати країну, де права кожного захищені, суд незалежний, уряд підзвітний, а поліція не розганяє мирні демонстрації.

Історія пишеться на наших очах. Країнам-учасницям Гельсінських угод настав час вийти із зони комфорту і зробити необхідні кроки, щоб зупинити Путіна і покласти край цій війні в Європі, не вимагаючи від України відмовитися від нашого демократичного вибору і не жертвуючи нашими цінностями.

Адже ми зараз боремося за нашу та вашу свободу.

І зробити це ми можемо лише колективно. Як українці, як європейці, як правозахисники, як люди.