Як це воно – бути присяжним у суді. Розповідь від першої особи

Матеріал “Радіо Свобода”

В Україні, відповідно до чинного законодавства, певні категорії справ мають розглядатися за участю присяжних. Хто може стати присяжним? Для чого вони потрібні? І як це воно – працювати присяжним у суді? Про це Радіо Свобода розпитало Оксану Слюсар, яка після обрання уже майже два роки здійснює повноваження присяжного.

– У законі України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається: «Народ бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних».

Правосуддя в Україні здійснюються професійними суддями, а у визначених законом випадках ще й за участю присяжних – громадян України, які виявили бажання стати народними засідателями, відповідають відповідним критеріям і були затверджені у встановлений законом спосіб.

Присяжним можуть бути громадяни України, які досягли тридцятирічного віку і постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Участь присяжних у певних категоріях цивільних та кримінальних справ визначено Конституцією та законами України і є обов’язковою.

Присяжні обираються за територіальною ознакою, тобто за місцем проживання, на термін у 3 роки.

Судом присяжних розглядаються найскладніші кримінальні справи щодо злочинів, за вчинення яких українським законодавством передбачено найвищу міру покарання – довічне позбавлення волі.

Усі питання, пов’язані з судовим розглядом (крім деяких, наприклад, продовження тримання обвинуваченого під вартою) судді і присяжні вирішують спільно.

– Чому ви пішли у присяжні?

– Майже два роки здійснюю повноваження присяжного. Обрали мене у лютому 2017 року, а перші справи слухалися навесні.

Я за фахом юрист, і розумію, що якщо є категорії справ, які розглядаються судом присяжних, а самих присяжних немає, то правосуддя відбуватися не буде.

У нашому суспільстві накопичилося багато критичних питань до стану правосуддя в Україні. У мене також. Я розумію, наскільки зараз важливо повертати довіру громадян до українських судів. Треба робити так, щоб правосуддя відбувалося так, як це передбачено законом – не тільки на папері, але й на практиці.

Я просто вирішила сама докласти зусиль і зробити те, що я можу, щоб судові справи розглядалися чесно, неупереджено і у розумні строки.

Критикувати мало. Напевно, всі, хто стикається із правосуддям в Україні, мріють, щоб наші суди були такими як, приміром, англійські. Але на складні питання немає простих відповідей. А питання дуже складне, і до такого стану правосуддя в Україні йшло не один десяток років.

Простий приклад: якщо присяжним не стала я (та інші), а законом передбачено, що справа розглядається судом присяжних, а присяжних немає, то що відбувається?

Люди не можуть вирішити свої життєві проблеми, важливі для них питання в порядку цивільного судочинства.

Не може відбуватися без присяжних і кримінальний процес.

Якщо процес не відбувається, то, з одного боку, порушується принцип кримінального права про невідворотність покарання, а з іншого боку, обвинуваченому у злочині надано право на розгляд його справи судом присяжних, тому він повинен мати можливість реалізувати таке право, тобто мати доступ до правосуддя.

– Чи є, на ваш погляд, уже позитивний досвід такої форми правосуддя? У яких гучних процесах присяжні брали участь?

– Щодо позитивного досвіду…. Нарікань на ті справи, в яких я брала участь, немає. Я роблю все залежне від мене, щоб розгляд тих справ, у які я призначена, проходив відповідно до закону. Я сумлінно і свідомо ставлюся до тих повноважень, які мені надані у судовому процесі.

На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, тому в мене є всі інструменти, щоб робити свою справу чесно, об’єктивно та неупереджено.

На мій погляд, найбільш гучний процес, у якому присяжні беруть участь – це кримінальна справа, яка слухається у Святошинському районному суді Києва про розстріли Героїв Небесної сотні на Майдані, де на лаві підсудних – п’ятеро колишніх «беркутівців». На початку розгляду цієї справи були якраз деякі проблеми, пов’язані саме з присяжними, але вони були врегульовані, і зараз ця справа слухається у визначеному порядку.

– З якими проблемами стикаєтеся у роботі? Що треба, щоб інститут присяжних зміцнів?

– Основною проблемою вважаю саме недовіру громадян України до судів, суддів і взагалі до стану правосуддя. Тому вважаю, що потрібно повертати цю довіру і робити для цього все від тебе залежне. Потрібно, щоб правосуддя відбувалося так, як це передбачено законом, було ефективним. Щоб громадяни і суспільство отримували все належне в цій галузі.

Для зміцнення інституту присяжних треба, щоб у присяжні свідомо йшли відповідальні громадяни. Щоб суд присяжних діяв не «про людське око», а відповідав усім тим вимогам, які висуває до нього громадянське суспільство та вимагає закон.

Присяжні мають бути не пасивними спостерігачами, а тими, які вникають у кожне питання. Потрібна не кількість, а саме якість. Треба, щоб кожний присяжний виконував свої обов’язки чесно, сумлінно, неупереджено, безсторонньо і – дуже важливо – свідомо.

Потрібно розуміти, де ти і чим займаєшся, а не бути механічним «підписувачем» паперів, сховавшись за зручну формулу – «від мене нічого не залежить». Так от – залежить, і ще й як залежить.

– Чому затягується розгляд справ?

– На мій погляд, однією із причин тривалого розгляду справ є недостатня кількість суддів. Досі заповнені не всі готові до заміщення вакантні посади суддів.

Так, наприклад, на сайті ВККС України є інформація, що в суді, в якому я є присяжним, штатна чисельність суддів 29, а кількість вакантних посад суддів, готових до заміщення – 11. Таким чином в цьому суді немає третини штатної чисельності суддів.

В іншому суді, в якому я брала участь у цивільній справі як представник, штатна чисельність суддів – 34, а вакантних посад – 11. Це одна з причин, чому розгляд тієї справи тривав замість декількох місяців півтора року.

Це я навела приклади щодо цивільних справ.

Щодо кримінальних справ – розкажу про розгляд однієї справи, у якій я беру участь як присяжний із серпня 2017 року.

Про «затягнення» строків розгляду справи повідомлю тільки факти, а висновки робіть самі.

Справу розглядають двоє професійних суддів.

Жодного разу судове засідання, призначене у цій кримінальній справі, не було скасоване або не відбулося із причин, що залежали особисто від суддів. Тобто, всі призначені судові засідання не відбулися у зв’язку із неявкою адвоката або хворобою присяжного.

Так, наприклад, одне судове засідання не продовжили після технічної перерви у зв’язку з тим, що адвокат під час перерви покинув зал судового засідання. Один з адвокатів не приходив на призначене судове засідання декілька разів поспіль. Це при тому, що дата та час всіх судових засідань погоджується зі всіма учасниками процесу.

Прокурори були завжди присутні на судових засіданнях у цій справі.

Співробітники суду про судові засідання присяжних повідомляють завчасно, це в цивільних справах. Призначення дати та часу наступних судових засідань в кримінальній справі погоджується із присяжними в тому числі.

Через це у розгляді цієї кримінальної справи ще не дійшли до основного: допитів обвинувачених, свідків, потерпілого, промов адвокатів і прокурорів, дослідження доказів, нарадчої кімнати, ухвалення рішення. Усі ці стадії судового розгляду ще попереду.

– Чи відчували ви тиск на себе як на присяжного? І чи є відчуття важливості того, що ви робите?

– Жодного разу я не відчувала тиск або вплив від будь-кого при виконанні повноважень присяжного.

А щодо важливості, скажу: людям украй потрібно, щоб їхні справи розглядалися справедливо, ефективно і вчасно.

Я звернула увагу на хвилювання мами в процесі про усиновлення. Вона дуже хвилювалася і хотіла отримати рішення, щоб встигнути оформити всі папери до початку навчального року, щоб дитина пішла в школу вже з новим прізвищем. Або, наприклад, справи про встановлення опіки: дочка оформлювала опіку над мамою, бо та навіть розписатися за отримання пенсії не могла. Тобто, вона не могла отримати навіть банківську картку. А дочка її доглядала, і їй потрібні були кошти на утримання мами. Пенсія накопичувалася, а зняти її було не можливо. Це дуже важливі для людей речі, тому так важливо, щоб ці справи розглядалися у встановлений законом строк.

Як присяжний я бачу, що люди вкрай потребують ефективного правосуддя.

Суд – це часто чи не єдиний спосіб вирішити важливу життєву проблему. І якщо я, наприклад, не з’явлюсь на судове засідання, то проблема залишиться невирішеною, все відкладеться, а незадоволення судочинством і недовіра до судової влади тільки поглибиться.

Багато хто не розуміє, чому я витрачаю свій час на це, не розуміють, чому я свідомо пішла працювати присяжним. Я ж кажу: ідіть і ви! Це реальна можливість змінювати судову систему на краще.