78 лет назад родился поэт и правозащитник Василий Стус
78 лет назад, 6 января 1938 года, в селе Рахновка Гайсинского района Винницкой области родился поэт Василий Стус. В 1939 году родители – Семен Демьянович и Ирина Яковлевна – переселились в город Сталино (ныне Донецк), чтобы избежать принудительной коллективизации.
В сентябре 1965 года во время премьеры фильма Сергея Параджанова “Тени забытых предков” в кинотеатре “Украина” в Киеве принял участие в акции протеста. Стус вместе с Иваном Дзюбой, Вячеславом Чорновилом, Юрием Бадзё призвал партийных руководителей и население Киева осудить аресты украинской интеллигенции, это стало первым общественным политическим протестом против массовых политических репрессий в Советском Союзе в послевоенное время. За участие в этой акции его отчислили из аспирантуры.
За свою жизнь Василий Стус был дважды осужден. В начале сентября 1972 года киевский областной суд по обвинению в “антисоветской агитации и пропаганде” осудил Василия Стуса к 5 годам лишения свободы и 3 годам ссылки. Наказание отбывал в мордовских и магаданских лагерях. Весь срок заключения находился в лагерях Мордовии.
Вернувшись осенью 1979 года в Киев, присоединился к Хельсинкской группе защиты прав человека. В мае 1980 года был вновь арестован, признан особо опасным рецидивистом и в сентябре осужден на 10 лет принудительных работ и 5 лет ссылки.
Стусу, который с ноября 1980 года находился в лагере ВС-389 / 36-1 в Кучино (теперь Чусовского района Пермского края, Россия), запретили видеться с семьей, последнее свидание было весной 1981 года. Однако его записи в 1983 году удалось переправить на Запад. В 1985 году украинская диаспора пыталась выдвинуть Василия Стуса на получение Нобелевской премии по литературе, но не успела подготовить все материалы в соответствии с процедурой номинации.
Умер в ночь с 3 на 4 сентября 1985 года в карцере лагеря, возможно, от переохлаждения. По официальным данным причина смерти – остановка сердца. Товарищ Стуса, также бывший политзаключенный Василий Овсиенко наряду с этой версией выдвигал предположение о гибели от удара карцерными нарами, вполне вероятно, умышленно подстроенного надзирателями.
В 1991 году за сборник избранных поэзий “Дорога боли” Василию Стусу присуждена Государственная премия Украины им. Т.Г. Шевченко (посмертно).
За короткую жизнь Василий Стус – поэт и правозащитник, член Украинской Хельсинкской группы – оставил 6 томов произведений, большинство из которых переведены на английский и напечатаны на Западе.
В 2005 году “за несокрушимость духа, жертвенное служение Украине и национальной Идее, высокие гуманистические идеалы творчества” президент Украины Виктор Ющенко посмертно присвоил Василю Стусу звание Героя Украины.
30 цитат из произведений Василия Стуса, которые стали афоризмами:
1. І сам собі постань законом,
І не вагайся, не блажи.
2. Будинки – філософи!
Наймудріші філософи.
Бо мовчать.
3. Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
4. У невідоме дорога найближча.
5. Терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
6. Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.
7. Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.
8. Від горілки шлях до витверезника, від гашиша — до в’язниці, за читання книжок платимо життям.
9. Коли вам захочеться відпочити –
розучуйте цікаву гру про війну.
10. Більш, ніж Марксові,
я вірю в ваші чоботи хромові
То який же я в біса
неблагонадійний?
11. Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже.
12. Переставши бути собою, поет втрачає і себе самого.
13. Лиш мати вміє жити,
Аби світитися, немов зоря.
14. Самовисочіння людини – то єдиний спосіб збереження землі.
15. Пізнане розумом лишається непізнаним для людини, воно не стає її здобутком.
16. Один лиш час і має совість.
17. Творчість – то тільки гримаса індивідуального болю.
18. Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст…
19. Земля схожа на голову,
Тільки в ній більше цвинтарів.
20. Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.
21. Бо жити – то не є долання меж,
а навикання і самособою –
наповнення.
22. Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції.
23. Революція — це смерть вікової культури, час, коли тонкий шар людяності, набутий за тисячі й тисячі літ, злітає з людських душ, як потеруха.
24. Революція — це смерть вікової культури, час, коли тонкий шар людяності, набутий за тисячі й тисячі літ, злітає з людських душ, як потеруха.
25. Ритм – тільки продовження, доувиразнення змісту.
26. Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об пором.
Стрічай, товаришу Хароне,
і з лихом, і з добром.
27. Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.
28. Сидиш на сухарях – то і душа прозора,
І відлітає страх, і твердне непокора.
29. Ярій, душе. Ярій, а не ридай!
У чорній стужі сонце України,
а ти шукай — червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
30. Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть.
