РІК ПІСЛЯ МАЙДАНУ: БЕЗКАРНІСТЬ ТА ЗМІНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРАВОСУДДІ
Минув рік відколи в процесі протистояння на Майдані Незалежності було вбито за офіційними даними близько сотні людей. Приблизно така ж сама кількість отримала серйозні травми. На сьогодні так і не встановлено хто давав накази бити, розстрілювати та катувати активістів, протестувальників, журналістів та медиків. На ці та багато інших актуальних запитань немає остаточних відповідей. Проте, які справи все ж дійшли до суду, як відбувались ці судові засідання, на якій стадії вони перебувають сьогодні, де знаходяться підозрювані та хто вони – читайте в статті, завдяки даним, які зібрала група громадського спостереження «ОЗОН».
Учасники ОЗОНу здійснюють об’єктивний, неупереджений моніторинг мирних зібрань та судових процесів. Група розпочала свою діяльність ще в лютому 2013. Під час Євромайдану громадські спостерігачі активно моніторили мирні зібрання, але після подій 30.11.2013 та перших ув’язнених на вулиці Банковій, виникла потреба дізнатись, що відбувається з людьми після їх зникнення в невеликому просторі автозаку. ОЗОН намагався відвідувати всі судові засідання щодо затриманих активістів та учасників протесту попри те, що зі сторони суду часто здійснювався опір таким абсолютно законним діям. Згодом, коли було знято обвинувачення щодо всіх підозрюваних по Євромайдану, розпочались не менш цікаві для спостереження засідання, які вже стосувались відповідальності за скоєння злочинів проти Євромайдану та дотичних до нього подій. Наприклад, справа над екс-беркутівцями щодо розстрілу 39 людей на Майдані Незалежності 20 лютого; розгін Майдану 30 листопада; вбивство тітушками журналіста Веремія; катування та знущання над активістом Гаврилюком; розслідування фальсифікувань адмінпротоколів та переслідування активістів Автомайдану працівниками ДАІ.
Спостерігаючи за перебігом судових засідань таких резонансних справ, громадські монітори констатують наявність як позитивних, так і негативних змін в реалізації системи правосуддя київськими судами. Очевидним є те, що під час проведення громадського моніторингу, судді та працівники апарату судів стали більш толерантно сприймати зацікавленість ЗМІ та громадськості до певних справ. «Раніше вони дивувались, чому ми сюди прийшли і запевняли нас в тому, що нам не варто знаходитись на засіданні, в той час як тепер вони просто відповідають на наші запитання» – зазначає один з громадських моніторів. «Відкрита неприязність зустрічається все рідше, однак вона проявляється в іншому, наприклад, в небажанні адекватно інформувати громадян, чи у виборі невідповідної за розміром зали судового засідання».
Відсутність уніфікованого джерела звідки можна дізнатись про час та місце судового засідання залишається чи не найбільшою проблемою. Часто про засідання ставало відомо за кілька годин до його початку. Так само було і за часів розгляду справ над активістами Євромайдану. Важко сказати, чи це небажання суду інформувати громадськість про свої рішення, неефективна робота його апарату, чи все ж щось об’єктивно інше.
Однією з негативних змін, «кроком назад», стало виключення інформації про склад суду (прізвища та ініціали суддів, які розглядатимуть дану справу) з веб-сайтів. Координатор групи громадського спостереження «ОЗОН» Валерія Рибак зазначає: «Приховати інформацію про суддів на сайті, означає ускладнити процес потрапляння на судове засідання громадськості, включно з громадськими спостерігачами та представниками ЗМІ, оскільки першими хто нас зустрічають у судах – це співробітники «Грифон», які для пропуску до суду у більшості випадків вимагають назвати прізвище судді на засідання якого ви хочете потрапити. Дуже не хочеться думати, що такі зміни пов’язані з процесами перевірки суддів після Євромайдану, наче менше інформації – менше галасу., Група громадського спостереження «ОЗОН» намагається з’ясувати причини таких змін за допомогою інформаційних запитів, але цей процес тривалий, тож поки остаточної відповіді ще немає».
Цікаво, що в кінці січня 2015 року, невідомими було побито шість суддів Печерського районного суду. Мимоволі з’являється думка, що після таких подій приховати колонку «Судді» з веб-сайтів являється своєрідним актом самозахисту. Однак, активісти ОЗОНу переконують, що цю інформацію прихвали ще влітку. Відповідь на інформаційний запит цьому підтвердження. Зображення 1
Загалом, громадським активістам стало відомо про проведення п’ятдесяти одного судового засідання щодо раніше згаданих справ. Тільки одна з них завершилася: – застосування тортур щодо активіста Майдану, а сьогодні нардепа, Михайла Гаврилюка. Попри те, що з відомого відео, на якому зафіксовані знущання над людиною, видно, що участь у такій «справі» брало близько 15 осіб, підсудними виявились лише двоє – Кравець Д.В. та Ломоносов Л.В. Печерський районний виніс для них такий вирок:
– 2 роки обмеження волі з позбавленням права займатися правоохоронною діяльністю.
– Звільнити від призначеного основного покарання з іспитовим строком 1 рік.
– Зобов’язати Кравця Д.В. та Ломоносова Л.В. попросити письмове вибачення.
– Протягом іспитового строку не виїжджати з України на постійне місце проживання без дозволу кримінальної виконавчої інспекції.
– Повідомляти кримінальну виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, навчання.
Однією з «найнезрозуміліших» справ сьогодні є вбивство журналіста В’ячеслава Веремія, яке було скоєне 18.02.2014. Багато хто скептично поставився до того, що цю людину зарахували до Героїв Небесної Сотні, оскільки журналіст працював в газеті «Вести», та писав статті, які часом необґрунтовано (або несправедливо)дискредитували Майдан. Для ОЗОНу питання приналежності посмертного статусу цій людині не було принциповим, адже суд має бути справедливим в будь-якому випадку. «Найнезрозуміліша» вона тому, що на першому засіданні Шевченківський суд виніс рішення про розгляд справи у закритому режимі, після чого всі журналісти, активісти та громадські слухачі були вимушені покинути залу засідання. Згодом стало відомо, що підозрюваного у справі, Крисіна Юрія, суд відпустив під домашній арешт. На якому етапі знаходиться цей процес сьогодні – не відомо.
Розгляд першої справи щодо масових вбивств на Майдані Незалежності у лютому 2014 року активно триває. З липня минулого року на лаву підсудних потрапило троє людей: майор Дмитро Садовник та його підлеглі – Сергій Зінченко та Павло Аброськін. Одному з них, як відомо, ще восени вдалося втекти Активісти ОЗОНу погодились прокоментувати цю подію: «Не слід робити наклепи відносно того сприяв суд втечі Садовника чи ні. Краще навести факти. З 26 вересня по 3 жовтня суд не знав, де знаходиться підозрюваний, якого раніше відпустили під домашній арешт. За цей період, він тричі не з’явився до суду на засідання, і лише після останнього, третього разу, суд виніс рішення про примусовий прихід підозрюваного. Але, о диво! Виявилось, що він відсутній за місцем проживання. Весь цей час, суд не мав достовірної інформації про те, де знаходиться підозрюваний, так само як і прокуратура, яка так і не подала клопотання про його примусовий привід».
Аброськін П. та Зінченко С. сьогодні знаходяться в Лук’янівському СІЗО. 24.02.2015, Апеляційний суд переніс розгляд цієї справи до Святошинського районного суду. Таке питання довелось вирішувати, оскільки у Печерському районному суді м. Києва вже не достатньо суддів для розгляду цієї справи – суд не зміг сформувати колегію з трьох суддів, пояснивши це тим, що майже всі судді Печерського районного суду брали участь в досудовому слідстві, тобто закон їм забороняє надалі вести справу.
23 лютого, Генеральна прокуратура України оприлюднила свою заяву http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=151379 про встановлення 20 осіб київського Беркуту, які, ймовірно, були причетними до розстрілу 39 осіб на Майдані 20 лютого 2014 року. В цей же день, було затримано двох колишніх працівників спецпідрозділу «Беркут», Олександра Марінченка та Сергія Тамтури, і вже 24.02.2015 Печерський райсуд виніс рішення про утримання цих осіб під вартою. Інші 18, як зазначає прокуратура, поки переховуються від слідства. Згодом, 10 та 11 березня, Апеляційний суд міста Києва розглядав апеляційні скарги сторін підозрюваних, однак ухвали Печерського районного суду залишились в дії.
У справі щодо «Автопробігу до Межигір’я» 29.12.2013 р. за фальсифікацію протоколів про неіснуючі правопорушення учасників автопробігу прокуратурою до суду передано як мінімум 24 обвинувальні акти щодо 23 осіб, винесено 1 обвинувальний вирок та 1 виправдальний вирок, повідомляють адвокати автомайданівців. «ОЗОН» відстежував засідання щодо декількох інспекторів ДАІ: Щерби О.В., Дорошенко М.П., Таранухи Є.О., Сарани П.П. На разі слідство триває.
Ще однією справою, яку моніторить група громадського спостереження «ОЗОН» є розгін Майдану 30 листопада. Ще тоді, в 2013 році, екс-генеральний прокурор Віктор Пшонка зробив офіційну заяву про вручення підозри у перевищенні влади та службових повноважень заступнику секретаря РНБО Володимиру Сівковичу, начальнику київської міліції Валерію Коряку і голові Київської міської держадміністрації Олександру Попову. Зараз підозрюваними в цьому провадженні є Олександр Попов та Володимир Сівкович. Стосовно цієї справи було проведено 16 судових засідань. Останнє відбулось у п’ятницю, 27.02.2015. Результат – Шевченківський райсуд задовольнив відвід одному з прокурорів , М. Наливайку, про який раніше заявила сторона потерпілих. Тепер до ведення справи долучиться новий прокурор.
Загалом, волонтери ОЗОНу дізнались про п’ятдесят одне засідання щодо вище зазначених справ. Відвідати вдалось 28, з яких 5 – не відбулися (через те, що суддя перебував/перебувала в нарадчій кімнаті з інших питань, і не міг/могла приступити до розгляду справи). Однією з основних причин невідвідуваності інших 23-х засідань, стала неможливість завчасно дізнатись про розгляд справи, так як інформування громадян судом відбувається в неналежний спосіб, і в більшості випадків інформація про судове засідання отримувалась від приватних джерел: адвокатів, родичів потерпілих, ЗМІ та соціальних мереж. Як показала практика київських судів – уніфіковане джерело, звідки можна отримати інформацію про цікаве для вас судове засідання – відсутнє.
Окремий аспект на який звертали увагу спостерігачі – це доступ до суду. У всіх випадках, зайти до приміщення суду в день слухання резонансних справ було можливо, ніякого опору з боку охорони не вчинялося. З точку зору законодавства немає нічого дивного, оскільки до приміщення суду мають вільний доступ всі громадяни України при наявності документу, що засвідчує особу. Однак під час слухання справ стосовно Євромайдану траплялись випадки, коли людей не пускали. Але, потрапити до приміщення ще не означає потрапити в залу судового засідання. З 23-х засідань щодо цих справ, спостерігачам не вдалось потрапити на слухання у сімох випадках, оскільки зала, котру виділили, виявилася непристосованою для великої кількості людей, котрі хотіли до неї потрапити. Наприклад, у вересні, під час однієї з найбільш резонансних справ за участю Садовника Д.М. у Апеляційному суді, , близько 30-40 людей не змогли потрапити до зали засідань. Один із волонтерів коментує це наступним чином: «Я розумію, що, можливо, немає в суді такої зали, яка вмістить шістдесят осіб. Але там точно були більші зали». Під час проведення більшості засідань, ЗМІ були присутніми. Однак суд не завжди дозволяв проводити фото чи відео зйомку, керуючись тим, що сторона підозрюваних, здебільшого, була проти. «Це яскраво контрастує зі ставленням суддів до підозрюваних під час Євромайдану. Їх думкою в таких питаннях зовсім ніхто не переймався» – зазначив один із волонтерів.
Переважно клопотання про фото- та відеозйомку розглядались не в першу чергу (в процесі розгляду клопотань), що само по собі є нелогічним, адже поки суддя не розгляне клопотання, журналісти не мають права здійснювати будь-яку зйомку. Таким чином, навіть якщо суд і дозволить здійснювати фіксування судового процесу, його частина вже буде втрачена.
Перешкод здійснювати аудіозапис (слухачами) суд не чинив. Хоча законодавство України передбачає вільне використання портативних пристроїв аудіозапису на відкритих судових засіданнях, під час моніторингу судового розгляду справ щодо громадських активістів та учасників Євромайдану, такі незаконні заборони були зафіксовані, так само як і видалення журналістів чи слухачів із зали суду.
Якщо говорити про позитивні зрушення, то слід згадати, що Апеляційний суд м. Києва за допомогою сайту суду, силами прес-служби інформував громадськість про розгляд резонансних справ:повідомляв про результати засідань щодо справ колишніх беркутівців. Законодавством не передбачено обов’язковість таких дій, тому це стає чудовим прикладом того, як суди можуть комунікувати з громадськістю.
Волонтери кажуть, що деякі хороші зрушення в системі правосуддя вже наявні: «Наша діяльність є важливою хоча б тому, що суд звикає до неї. Звикає до розуміння того, що його контролюють , його діяльністю цікавляться, і не лише виконавча влада, чи інші високопосадовці, а прості громадяни України. На перший погляд, це ніби такий примітивний момент, але він суттєвий. Бачити реакцію суддів на моніторів в грудні-січні під час Євромайдану і сьогодні – це різні речі. Нас більше не виганяють на вулицю, не переконують у відсутності прав, в той час, коли вони наявні. Якщо так подумати, то трохи важко розуміти суд, який не так давно виконував суто каральні функції. Тай, якщо порівняти ставлення до підозрюваних-активістів Євромайдану та підозрюваних по його розгону чи масовому розстрілі, то воно – дуже різне. Зі всіх справ, про які ми розповідали, під час судового засідання в клітці сиділи лише підозрювані у розстрілі Майдану. Цим я не хочу сказати, що слід й інших засунути в клітку. Але чомусь саме так робили з активістами Майдану, не кажучи вже про їх фізично важкий стан, в якому вони часто перебували після «гуманного» затримання. Хочеться вірити, що це теж прогрес нашого суду, а не приклад його вибіркового правосуддя до справ певних категорій» – зазначив громадський спостерігач.
Авторка статті: Катерина Мацюпа
