Що потрібно змінити в кримінальній юстиції для вступу в ЄС? Експерти під час правозахисних діалогів

25–26 травня в Києві відбулася велика правозахисна подія від Центру громадянських свобод — Правозахисні діалоги. Це серія тематичних дискусій з українськими правозахисниками, посадовцями та фахівцями в галузі євроінтеграції. Цьогоріч обговорювали актуальне питання вступу України до Європейського союзу, адже 25 червня розпочалися офіційні перемовини щодо цього кроку. Публікуємо найважливіше з п’ятої панелі події з темою: «Що потрібно змінити в кримінальній юстиції для вступу в ЄС?».

На шляху до євроінтеграції, що є одним із зовнішньополітичних пріоритетів України, необхідно внести значні зміни до правової системи країни. З огляду на документи Європейського Союзу, на Україну накладаються певні зобов’язання щодо реформування доброчесності суддів, проте чіткий дороговказ у сфері кримінальної юстиції відсутній. Чи готова Україна до євроінтеграції та які зміни є необхідними для забезпечення ефективного функціонування внесених до законодавства змін? Ділимось основними думками спікерів щодо готовності української правової бази до вступу в ЄС.

Модератором дискусії виступив Роман Романов, директор програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження». Спікерами стали: експерт Центру громадянських свобод, викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Петраковський, менеджер комунікацій та адвокації Української правової консультативної групи Арьє Мора, старша юридична радниця Truth Hounds Зера Козлиєва та директор Української фундації правової допомоги Микола Сіома.

Роман Романов розпочав панельну дискусію з наступного запитання: «Аналізуючи документи Європейського Союзу, які висунули Україні певні зобов’язання, аби розпочати офіційні перемовини щодо вступу, там все звужено до питань доброчесності суддів та дороговказу щодо реформ у кримінальній юстиції. Чи означає це, що ми можемо особливо не напружуватись і діяти суто за вищеописаними напрямками, без наближення функціонування системи кримінальної юстиції України до європейських стандартів?».

«Отже, спираючись на офіційний селф-скринінг 2023 року, в контексті відповідності до acquis Європейського Союзу, уряд зазначив, що Україна готова на 80% до вступу по тих зобов’язаннях, які є в частині кримінальної юстиції й кримінального правосуддя. Однак, згідно зі Звітом Європейського Союзу цього ж року, Єврокомісія зазначила, що правова система України не відповідає стандартам ЄС. Це доволі серйозна заява, яка означає, що у нас попереду ще дуже багато роботи. Річ у тому, що на рівні закону в Україні є досить непогані задекларовані стандарти, проте вони не транслюються у практику. Тому наша задача, як представників громадянського суспільства, комунікувати з урядом з приводу того, що внесення змін до законів є недостатнім для отримання позитивної оцінки від Єврокомісії. 

В Європейському Союзі є так звана “Roadmap Directives” — група директив, яка стосується саме кримінальної юстиції, їх оцінка є нормативною вимогою Єврокомісії.  В них входять: “Право на переклад” 2010/64/EU; “Право знати” 2012/13/EU, тобто, право знати, за що ти підозрюваний або затриманий; “Доступ до захисника” 2013/48/EU, “Презумпція невинуватості” 2016/343, “Правнича допомога” 2016/1919, “Дитяча директива” 2016/800, яка стосується потерпілих дітей, або які мають конфлікт із законом. 

Факт виконання цих директив і їхніх деталей має значення, адже саме міра їх реалізації на практиці буде оцінена. Директива не має просто з’явитись в законі та на цьому ставиться “крапка”. Важливим є її ефективне виконання урядом, реалізація на практиці  й тлумачення в дусі стандартів органів ЄС. Це є нашою роботою зараз», — відповів Володимир Петраковський.

«Європейський Союз має такий вплив на законодавства країн ЄС як директиви. Це джерело права, яке не має прямої сили, але носить стійку рекомендаційну програму. Враховуючи те, що Україна йде шляхом євроінтеграції, нам теж потрібно уважно слідкувати за цими директивами й дивитись, що нам потрібно впровадити. Зокрема, якщо говорити про процесуальні гарантії, то там дуже багато моментів. Враховуючи систему БПД (Безоплатна правнича допомога), є окремі директиви, де зазначається, що нам потрібно вдосконалити цю систему й розширити перелік випадків обов’язкового залучення адвоката. Наприклад, в Україні практика застосування статей про колабораціонізм поширюється дуже швидко, і в значному відсотку цих справ адвокат не залучався. Хоча, Директиви Європейського Союзу наголошують, що в таких випадках адвокат має залучатись обов’язково. 

У цьому випадку, питання виникнення таких ситуацій також полягає й у державному фінансуванні системи. Після повномасштабного вторгнення, бюджет, який виділяється на безоплатну правничу допомогу, суттєво зменшився. Відповідно, з’являється така зручна модель “нас не запитують – ми не надаємо”, при якій права людини порушуються і люди страждають в Україні. Так не має бути, і ми як правозахисники маємо про це голосно говорити», – наголосив Микола Сіома.

«Моя робота пов’язана з правосуддям в умовах збройного конфлікту, зокрема ми представляємо постраждалих в національних та міжнародних судах. Я відчуваю на собі всі недоліки сьогоднішньої системи правосуддя в Україні щодо найтяжчих міжнародних злочинів. 

Перш за все, наше законодавство не є гармонізованим із Міжнародним кримінальним правом й Міжнародним гуманітарним правом: це стосується того, яким чином правильно кваліфікувати злочин, як його розслідувати і які докази потрібні для того, аби вважати злочин вчиненим. Це також про те, як поводити себе із постраждалими й, зокрема, з обвинуваченими та підозрюваними.

Вирішити це і просто, і складно одночасно: для того, аби впровадити ці зміни, потрібно насамперед мати оцю суспільну і політичну волю на впровадження саме їх системи. Тому що, зараз, на жаль, більшість наших зусиль є ad hoc: тренінги, нові стандарти операційних практик, законопроєкти, але це все не змінює систему загалом. Це все залишає дуже багато прогалин, що не є правильним підходом. Саме тому, час формувати суспільні запити на реформи, які потрібні», — зазначив Арьє Мора.

«На мою думку, дійсно, формально багато чого зроблено на законодавчому рівні. Ал, у нас є дві проблеми, які зазначали колеги: у нас є формальність, яка не впроваджується у практику, і відсутність системи та сталого розвитку реформ. Дуже важливо, щоб реформа, яка розпочалась, стало і системно розвивалась. 

Законодавча основа має бути єдиною і сталою, без прогалин і без суперечностей. Наприклад, в Законі про прокуратуру, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням є окремою функцією. Вона сформована іншим чином, вміщуючи лише нагляд, на відміну від КПК (Кримінальний процесуальний кодекс). Там нагляд втілено у формі процесуального керівництва, одним з форм якого є державне обвинувачення, яке в Конституції є публічним обвинуваченням і окремою функцією. Такі суперечності створюють складнощі у роботі. 

З огляду на це, якщо в законодавстві є якісь прогалини, то суб’єкти, які реалізують таке законодавство, мають взяти на себе функцію відповідального лідерства і впливати на кримінальну політику, яка стосується органів кримінальної юстиції. Тобто, якщо це питання законодавчих змін — саме ці суб’єкти мають ініціювати такі зміни або знаходити певні підходи в роботі», — розповіла Зера Козлиєва. 

Авторка: Христина Жевлакова, стажерка Центру громадянських свобод.