Обмін полоненими під час карантину: коли мовчання Банкової шкодить

Перед Великоднем Україна змогла забрати від проросійських сепаратистів 20 своїх громадян. Цей обмін анонсували давно, його дату кілька разів переносили, а список прізвищ за цей час зазнав певних змін. Позначився на ситуації й карантин: всі, хто опинився на свободі, будуть змушені провести 2 тижні в обсервації. Його ж використали як привід для того, аби не допустити до висвітлення процесу українські медіа.

Українська влада анонсувала низку обмінів ще минулого року. Зокрема, про це йшлося після завершення зустрічі в Нормандському форматі, яка відбулася в Парижі 9 грудня. Згодом, 29 грудня, до України повернулися понад 70 людей.

А трохи пізніше президент Володимир Зеленський обіцяв подальші звільнення, оскільки на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей лишається понад 200 українських громадян. Власне, один із таких обмінів нібито мав відбутися ще у лютому цього року. Потім його нібито перенесли на березень.

Врешті на початку квітня під час засідання Тристоронньої контактної групи у Мінську учасникам перемовин вдалося дійти певних домовленостей. І 16 квітня з тюрем бойовиків на свободу вийшли 20 людей. Натомість Банкова мала віддати бойовикам 20 людей, яких судили чи судять за участь у війні на Донбасі. Щоправда, в останній момент троє з них відмовилися їхати на окуповані території. Тож це чи не перший обмін, під час якого Україна віддала менше людей, ніж отримала.

Проблема списків

Українське суспільство до останнього не знало, кого ж саме звільняють з полону бойовиків. З уривчастої інформації, яка доходила з Банкової, можна було зробити висновок, що до Великодня з тюрем проросійських сепаратистів вийде витягти щонайменше двох українських військових. В Офісі президента зазначають, що “оприлюднення у ЗМІ імен тих, кого Україна намагається повернути, ускладнює процес їхнього включення до списків на звільнення”.

При цьому представники “ДНР” і “ЛНР” оприлюднили перелік людей, яких готові звільнити, ще на початку квітня. І за винятком кількох прізвищ, цей список збігається з тим, який ОП оприлюднив 16 квітня після завершення обміну. Приблизно за тиждень до звільнення в українському інформпросторі почала з’являтися неправдива інформація про імена та можливі дати звільнення людей. Офіс президента не надто активно ділився офіційною інформацією. Тож українським ЗМІ довелося шукати підтвердження деінде. А саме – у Telegram-каналах бойовиків.

Подібна ситуація виникла й під час обміну – з українського боку висвітлювати процес не допустили жодне ЗМІ, навіть лояльне до Банкової. Причиною цього назвали COVID-19 та пов’язані із ним карантинні обмеження. Варто нагадати, що під час минулорічного грудневого обміну була подібна ситуація, проте причини недопуску журналістів не називали. При цьому з боку бойовиків і у грудні 2019-го, і у квітні 2020-го вільно працювали кілька телекамер, зокрема – федерального “Пєрвого канала”.

Водночас у питанні нерозголошення прізвищ на певному етапі перемовин Банкова вчиняє правильно. На цьому, зокрема, наголошують і правозахисники. Адже в окремих випадках, наприклад, на фінальній стадії обміну, оприлюднення прізвищ може зашкодити обміну. Проте в інший час говорити про таких людей потрібно.

“Якщо йдеться про конкретні імена – то ми говоримо про дві категорії списків і про дві різні ситуації. Нагадаю, що окремо тривають перемовини про звільнення людей, які позбавлені волі за політичними мотивами в окупованому Криму та Російській Федерації. За нашими даними, їх щонайменше 89. Коли до цих людей застосовують тортури, чи не допускають незалежних адвокатів, чи не надають медичну допомогу, то, за поодинокими винятками, ми можемо публічно про це говорити. Принаймні, Росія офіційно визнає, що вона цих людей утримує, і відповідно, несе відповідальність за їхні життя та здоров’я”, – коментує “Буквам” ситуацію голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

Водночас вона наголошує: коли йдеться про полонених з тимчасово окупованих районів Донбасу, то тут правозахисники більш обмежені у своїх діях. “Також тривають перемовини про військовополонених та цивільних заручників на окупованому Донбасі. Вони утримуються як в т. з. офіційних кримінально-виконавчих установах та слідчих ізоляторах, так і в розгалуженій мережі секретних місць несвободи, наприклад, сумновідомій “Ізоляції”. І тут ми дуже обмежені у діях. Коли мені надходить інформація, що після катувань людина збожеволіла, вона постійно кричить та ходить під себе (це реальна ситуація), то ми не можемо виходити із публічними вимогами, а мусимо діяти інакше. По-перше, цю інформацію важко перевірити. По-друге, постане питання, а яким чином вона до мене потрапила. По-третє, оскільки Росія заперечує очевидний для всіх факт, що в ОРДЛО просто ніхто не чхне без її дозволу, то ця людина може просто зникнути після такого розголосу”, – зауважує правозахисниця.

Вона також зазначає: попри всі обмеження, потрібно говорити про цих людей. Хоча б для того, аби проблема їхнього звільнення не випадала з порядку денного української влади. Власне, один із таких прикладів – звільнення найбільш “медійних” політв’язнів минулого року: Олега Сенцова, Володимира Балуха, Павла Гриба, Романа Сущенка та інших. Також як приклад можна назвати Надію Савченко, яка свого часу стала символом українських політв’язнів і першою опинилася на свободі в результаті обміну з Росією.

“Але в ситуації, коли перемовини дійшли до фінальної фази, небезпечно називати імена потенційних звільнених. Мусимо цей короткий період утримувати режим “тиші”. Україна вимушено пішла неправильним шляхом за незрозумілого для мене мовчання ОБСЄ та країн-учасниць Нормандського формату: Франції та Німеччини. У Мінських домовленостях йдеться не про обмін, а про одночасне звільнення утримуваних сторонами осіб”, – наголошує правозахисниця.

“Ми ж проводимо обміни, а це економічна категорія, яка призводить до зростання попиту на нових ув’язнених, введення під час перемовин коефіцієнтів, проведення торгів за політичні поступки в обмін на свободу і таке інше. Тому коли під час цих перемовин ти підсвічуєш ім’я конкретної людини, то ціна її звільнення зростає. Саме тому українська влада має тісно співпрацювати із правозахисниками та рідними ув’язнених та пояснювати, коли починається цей “період тиші”. Увесь інший час ми просто мусимо публічно називати людей на імена, аби суспільство бачило за цими цифрами конкретні людські долі”, – каже Матвійчук.

Джерело – Букви