ccl.org.ua@gmail.com Київ, вул. Басейна 9Г, офiс 25, 28 Пошук

Євромайдан SOS

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE
ZMINA. Центр прав людини
Фундація Відкритий Діалог

Олександра Матвійчук: «Для когось свобода – це жити вільно, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині»

28 Травня, 2020

Координаторка нашої ініціативи Євромайдан SOS, правозахисниця Олександра Матвійчук, дала велике інтерв’ю Львівському музею гідності. Про громадянське суспільство в Україні, боротьбу за верховенство права і світі після пандемії читайте в статті наших колег

Яким буде світ після пандемії? Чи готові ми боронити верховенство права? Що для нас свобода, гідність і чи готові ми поступитися найвищими людськими цінностями заради виживання?

 

У межах проєкту «Людська гідність в контексті суспільних викликів»* своїми думками про це ділиться відома правозахисниця, голова правління Центру громадянських свобод  Олександра Матвійчук.

 

Усе частіше звучать думки про те, що світ після пандемії вже ніколи не буде іншим… Яким, на Вашу думку, він буде?

 

– Харарі ще на початку пандемії означив дві розвилки, за якими може піти світ після коронавірусу. Перша про те, як ми будемо захищати здоров’я? Давати уряду більше влади для тотального стеження, чи більше прав та можливостей громадянам? Друга – про межі відповідальності. Ми будемо конкурувати і боротися винятково в межах національних кордонів, чи будемо об’єднуватися перед глобальною загрозою, проявляючи «глобальну солідарність» (що правозахисники називають міжнародною солідарністю).

Харарі – історик, можливо тому він не написав про третю розвилку, а для мене, як правозахисниці, вона очевидна. Світ після коронавірусу має дати відповідь про те, на що ми будемо опиратися у викликах такого масштабу: на право чи політичні рішення. Звичайно, що політичні рішення можна приймати значно швидше, вони можуть бути гнучкішими, але вони дуже залежать від рівня еліт, які керують країною. До всього, політика не має того, що дає право, – «принципу правової визначеності». Таких собі чесних правил гри, коли ти наперед розумієш, що з тобою буде у тій чи іншій ситуації.

Насправді цей вибір – цивілізаційний. На прикладі пандемії ми побачили, що не тільки Україна, але й увесь світ зіштовхнулися з тим, що право не дає можливості діяти швидко та адекватно загрозі. Розглянемо це на прикладі України. Уряд обмежив на час карантину права та свободи для того, щоб врятувати життя людей. Але зробив це на рівні підзаконного акту своєю постановою. Ми розуміємо, у чому доцільність обмеження свободи мирних зібрань чи свободи пересування. Але спосіб, у який це було зроблено, – неконституційний. Конституція дозволяє обмежувати права і свободи людини (а не права і свободи фізичних і юридичних осіб, як це закріплено в статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб») тільки під час надзвичайного чи воєнного стану. Мотиви уряду, чому це він зробив саме так, можуть бути різними. Але має право на існування і така логіка: надзвичайний стан триває тільки два місяці. А що робити, якщо пандемія піде хвилями та двома місяцями не обмежиться? Національне законодавство не дає відповіді. Про те ж саме кажуть і юристи-міжнародники. Якщо міжнародне гуманітарне право, так зване «право війни», більш-менш виписане, то міжнародне право для захисту від пандемій потребує доопрацювання.

Тому третя розвилка у тому, який вибір ми зробимо, коли подолаємо цю пандемію – як на рівні країни, так і на рівні світу. Бо зараз його зроблено – і він на користь політичних рішень. І я дуже сподіваюся, що цей вибір – тимчасовий. А далі ми маємо переосмислити цей досвід, зрозуміти, що в праві не відповідає такого рівню загрозам і у законний спосіб змінити правила гри. Бо зараз ми в ситуації правового шпагату. Коли, з одного боку, розуміємо, чому мирні зібрання оффлайн не можна проводити, а з іншого боку – що обмежувати їх на рівні постанови уряду абсолютно незаконно.

Необхідність зробити вибір після пандемії, мені віддалено нагадує ситуацію, у якій опинився світ після Другої світової війни. Тоді вибір теж був тимчасовий, і він був явно не про гуманність. Але потім людство знайшло в собі мужність переосмислити цей досвід, щоб його не повторити. Була створена нова міждержавна організація ООН, у статуті якої вперше з’явилося поняття прав і свобод людини. Права людини були закріплені на рівні міжнародних стандартів, яких мають дотримуватися всі держави. Більше того, вперше в історії міжнародна організація отримала право втручатися у «внутрішні справи держави», яка грубо порушує права людини.

Світ після пандемії теж має зробити вибір, як ми надалі будемо захищати людину? Шляхом тотального стеження, обмеження прав і свобод, політичних рішень, які не завжди відповідають здоровому глузду, а частіше – політичній кон’юнктурі. Чи ми, все ж таки, спроможні захистити людину за допомогою права? Проблема в тому, що навіть у країнах розвиненої демократії я поки не бачу тієї потужної сили, яка могла б саме так поставити питання перед своїми урядами. Попри очевидні небезпеки цієї розвилки. І мені для цього не потрібні історичні паралелі, достатньо подивитися на Китай. Там ще до корона вірусу в ряді регіонів була запроваджена цифрова диктатура й тотальне стеження. Якщо ти не лояльний комуністичній партії – отримаєш низький соціальний рейтинг, і тобі навіть медичну допомогу не нададуть. Тому це дуже нездорово – захищати здоров’я обмеженням прав людини. І дуже небезпечно віддавати права людини в обмін на безпеку.

 

Чи бачите Ви зараз спроможність ООН чи Радбезу бути ініціаторами процесу повернення верховенства права? Чи це будуть громадські ініціативи? Чи уряд України?

 

– Я недарма казала про «потужну силу», яка була би здатна поставити питання перед національними урядами. Бо тут я мала на увазі, насамперед, громадськість. Не думаю, що це буде ООН або Рада Європи чи то ОБСЄ. Якби ці інституції працювали ефективно ще до пандемії, то у Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення, у М’янмі не вирізали б тисячі мусульман, а санкції проти Росії запровадили б іще в часи Першої чеченської. Боюся, що міжнародні механізми, як у свій час Ліга Націй, зіткнулися зі стелею своєї спроможності. ООН створювалася країнами-переможцями і давно вже потребує реформування, аби спромогтися дати людству нову якість. Про яку спроможність може йти мова, коли усі спроби розслідування воєнних злочинів у Сирії блокуються Росією із клубу «неубієнних» постійних членів Ради Безпеки?

Коли я розміркувала над словами Харарі, то зрозуміла, що він теж звертається до активних людей у всьому світі. Тому зараз мова йде не так про міжнародні організації, як про ту активну меншість, до відповідальності якої він апелює. Активні люди, які беруть на себе відповідальність, – це завжди меншість. Але саме вони визначають, яким буде наш світ.

 

Чи бачите Ви спроможність людей, особливо після виборів, які відбулися минулого року, підняти умовний Майдан, аби відстояти своє право?

 

– Це питання до соціологів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» у 2013 році кількість людей, що займаються громадською діяльністю (тобто використовують свої приватні ресурси задля загального блага), становила 8%. У 2014 році цей показник не виріс, однак лишався на тому ж самому рівні протягом п’яти років. І вперше у 2019 році він впав до 7,5%. Закони фізики говорять: навіть для того, щоб тіло зберігалося в такому стані, як є, треба докладати зусиль. Коли я побачила ці відсотки за 2014 рік, то спочатку не повірила. Бо саме тоді масово виникали  волонтерські ініціативи, а громадською діяльністю почали займатися ті, хто раніше ніколи нею не цікавилися. Однак цьому є кілька пояснень.

По-перше, як казала сама Ірина Бекешкіна (на той час – директорка Фонду – авт.), «активні стали втричі активнішими». І вона права. У багатьох людей у моєму секторі протягом років не було нормальних вихідних чи то відпусток. Ми живемо на надриві. І це дуже нестійка ситуація. Адже очевидно, що рано чи пізно у такому темпі ми вигоримо. Мало хто спроможний працювати багато років у скаженому темпі понад людські можливості.

По-друге, існує значна різниця між вертикальною і горизонтальною роботою громадянського суспільства. У демократичних країнах громадянське суспільство дуже розвинене, але здебільшого зосереджене на допомозі різним групам людей. І там майже немає організацій, які працюють по вертикалі, тобто контролюють власний уряд. Люди у цих країнах просто звикли до того, що досить тривалий часу ряд був «хороший». І вони зовсім не готові до ситуації, коли раптом він стане посягати на те, до чого вони звикли. Багато хто у західних демократіях сприймають свободу як данність. Можна сказати, що такі люди – не носії свободи, а радше – споживачі свободи, яку вибороли їхні батьки. Тому зараз в Італії, Німеччині, Америці і т.д. населення легко готове обміняти свободу на економічні блага, безпеку, здоров’я, власний комфорт та інші речі. Це ж так комфортно вдягнути браслет, і уряд відразу скаже тобі, якщо виникнуть проблеми із серцевими ритмами.

І по-третє… 7,5% – це не так і мало, якщо казати відверто. Але в даний історичний період нам потрібно більше людей, відповідальність яких виходить за межі порогу власної квартири. Бо саме вони дають країні потрібну енергію рухатися далі у правильному напрямку. У нашій державі немає стійких демократичних інституцій – вони слабкі, залежні та неспроможні. Україна в транзиті, і то вже багато десятиліть. Світ стрімко змінюється навколо, і часу в нас немає. Ми не можемо дозволити собі розкіш повзти повільно по еволюційному шляху. Нам потрібно вистрибнути із зони турбулентності, в якій ми застрягли. Для цього стрибка потрібна енергія. Щоби кількість активних людей не падала, а зростала. Або ці 7,5% були більш організованими. І це – четверта причина.

У нас немає екосистеми громадянського суспільства. Ми всі працюємо за своїми напрямками. У нас немає навіть спільних майданчиків для комунікації, окрім експертних. Я вже не кажу про узгодження візії майбутнього, такого собі «громадського порядку денного». До всього, ми дуже відірвані від звичайних людей. А тому нездатні на масову мобілізацію. Пам’ятаю себе на першому мітингу на Майдані проти припинення євроінтеграції. Я тоді подумала, що людей довкола явно недостатньо, щоб змінити урядове рішення. Чашу терпіння переповнило тільки побиття студентів. Але це все-одно не дає відповіді, чому вона не тріснула раніше, коли була Врадіївка? Доки ми не побудуємо екосистему та не будемо здатні залучати звичайних людей, то будемо завжди залежати від «чорних лебедів».

Ми маємо перестати працювати тільки у своєму затишному «правозахисному гетто», а виходити із зони комфорту та починати масову комунікацію із звичайними людьми. Мені здається, що це нагальне завдання усіх громадських організацій. Інакше у майбутньому нам просто не буде на кого спертися. У якийсь із минулих років було проведено дослідження в містах-мільйонниках, і 60% опитаних сказали, що готові брати відповідальність за справи в місті на свої плечі. Це при тому, як ми вже знаємо, що реальними справами це підтвердили тільки 8% на всю країну. Тобто 52% були готові, але так і не зробили першого кроку. Мені здається, що саме громадянське суспільство має запропонувати їм прості варіанти як цей перший крок зробити.

 

Неодноразово доводилося чути у виступах  відомих  сучасних мислителів , що українцям легше піднятися в боротьбу за цінності, але набагато важче жити з цими цінностями. Що ми як нація ще не визріли, щоб утримати ці цінності. Чи Ви теж так вважаєте?

 

– Дозволю собі проявити сумнів. Коли українці в опитуваннях говорять, що для них свобода – основна цінність, а вже у наступних відповідях її підважують, то виникає питання – а що для них свобода? Бо для когось свобода – це жити вільно та нести відповідальність за власні рішення, а для когось – це право вибрати між десятьма сирами в магазині. Коли соціологи запитують людей, яке найбільше зло в країні, ті впевнено відповідають – корупція. Але багато із них самі дають хабарі на дорогах, у лікарнях, у дитячих садочках. Отже, для них не корупція проблема. Для них проблема – «чужа» корупція.

Попри це, в Україні завжди було достатньо людей, які в критичний момент проявляли свої найкращі риси. Я координувала Євромайдан SOS у часи Революції Гідності, і більшість наших волонтерів ніколи не займалися громадською діяльністю. Але вони просто не могли лишитися осторонь. Питання в тому, що ми не можемо жити від одного критичного моменту до іншого. Потрібно щодня розбудовувати свою країну.

 

___________________________

 

* Проєкт Музею Гідності у Львові «Людська гідність в контексті суспільних викликів» зародився як реакція на ситуацію, в якій ми опинилися через COVID-19. Очевидно, що ми змушені переосмислювати цінності і підходи в комунікації. Однак ключовим питанням залишається питання поваги до людської гідності.

Пандемія, викликана COVID-19, стала тим «лакмусовим папірцем», який дає можливість побачити особливості індивідуального сприйняття, рівень соціальних взаємодій, а найголовніше – наскільки держави готові дотримуватися чи порушувати права людини та громадянина.

Ми цікавимося думками провідних мислителів/мислительок, діячів/діячок культури, громадських активістів/активісток, аби разом вистояти і не втратити найважливіше – свободу.

Музей Гідності не обов’язково розділяє погляди та думки авторів.

Правозахисники і журналісти розповіли про розслідування подій в Одесі 2 травня 2014 року

5 Травня, 2020

Чи були події 2 травня в Одесі навмисно організовані та чи можна було попередити загибель людей на Грецькій та в Профспілках? Про це у дискусії “”Запит на справедливість: справа 2 травня в Одесі” розповідали учасники “Групи 2  травня” журналісти Сергій Дібров та Тетяна Герасимова, голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Сергій Курносенко,  клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач  Борис Херсонский та  художник, директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд.

 

“За ці роки події 2 травня обросли численними міфами, що ускладнює розуміння навіть тих речей, які наочні та очевидні. На жаль, ми часто маємо справу із сліпою вірою людей у те, що і як відбувалося, і ця “віра” просто нівелює та відкидає усі встановлені факти, відновлену хронологію, зібрані докази та інші раціональні аргументи”, – коментує ситуацію Олександра МАТВІЙЧУК, голова правління Центру громадянських свобод.

 

Учасники відновили хронологію подій, обговорили логіку розгортання основних сутичок  та початку пожежі у Будинку Профспілок, а також окреслили основні напрямки, по яких ведеться розслідування всі ці роки. Ця розмова стала спробою дати відповіді на непрості питання відсутності прогресу у розслідуванні справи та на низку міфів, що досі існують в інформаційному дискурсі стосовно подій в Одесі 6 років тому. 

 

“Загиблі 2 травня в Одесі – це в першу чергу жертви тотальной корумпованості і деградації української влади. Саме ця корупція спричинила події на Майдані. Саме влада не забезпечила мир і спокій на вулицях напередодні і в той день. Саме влада не змогла вчасно погасити пожежу. І не варто дивуватися, що та сама влада виявилася нездатною ефективно розслідувати всі ті події. На жаль, така ситуація триває досі”,переконаний Сергій ДІБРОВ, журналіст, учасник “Групи 2 травня”.

 

“Україна повинна розслідувати усі вбивства та насильницькі смерті під час подій 2 травня 2014 року в Одесі та притягнути усіх винних до відповідальності. Родини усіх жертв мають право на правосуддя і справедливість”, –  заявив Сергій КУРНОСЕНКО, спеціаліст з прав людини Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні .

 

Найбільш кричущою й нагальною проблемою з розслідуванням і правосуддям щодо тих подій залишається неефективність та низька якість досудового розслідування, зокрема питання недбалості одеських правоохоронців, працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших службовців. Учасники дискусії зазначили, що розслідування подій 2 травня 2014 року досі не проведено в повному обсязі, що порушує право потерпілих на справедливий суд.

 

“Розслідування подій 2 травня було фактично провалено. В результаті до судів надійшли обвинувальні акти з великою кількістю помилок, відсутніми або неприпустимими доказами. Тож не дивно, що кілька судових процесів просто топчуться кілька років на місці. Своє право на справедливий суд, гарантоване їм українською державою, багато потерпілих будуть відстоювати в Європейському суді з прав людини”, – вважає Тетяна ГЕРАСИМОВА, координаторка “Групи 2 травня”, журналістка.

 

Розслідуванням так і не були встановлені обставини загибелі в центрі Одеси Андрія Бірюкова, Олександра Жулькова, Геннадія Петрова, Миколи Яворського. Підозрюваний у вбивстві Ігоря Іванова встиг сховатися на території Придністров’я. Справа про вбивство Євгена Лосинського п’ять років слухається в одеських судах.

 

“Юридичний аспект проблеми розбиває масштабну подію на дрібні історії. Тобто ми розбиваємо ці події на дрібні скалки аби зібрати їх знову. Тут важлива цілісна оцінка – а що це було? І нам потрібно би було (ні, не нам в рамках дискусії, комусь іншому) ввести 2 травня у контекст трагічних подій того часу” – додає Борис ХЕРСОНСЬКИЙ, клінічний психолог та психіатр, поет, перекладач.

 

Запис онлайн-трансляції можна переглянути за посиланням: 

https://www.facebook.com/ccl.org.ua/videos/920130431757629/

 

Рекомендації Моніторингової місії ООН з прав людини: http://www.un.org.ua/images/documents/4888/2%20May%202020%20UKR.pdf

 

Довідково: 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масові зіткнення в центрі міста та на Куликовому полі. Шестеро людей загинули від вогнепальних поранень, які вони отримали під час сутичок на Грецькій площі та біля неї. Внаслідок пожежі в Будинку профспілок загинули 42 людини. Ці трагічні події були черговим елементом реалізації Росією проекту “Новоросія” для дестабілізації Сходу та Півдня України. 

 

У випадку будь-яких додаткових питань звертайтесь до Любов Галан, Центр громадянських свобод за телефоном +380673814088 або на пошту ccl.org.ua@gmail.com 

ЦГС приєднується до відкритого звернення Музею Революції Гідності

6 Квітня, 2020

Президенту України

Володимирові Зеленському

Голові Верховної Ради України 

Дмитрові Разумкову

Прем’єр-міністру України 

Денисові Шмигалю

Ми чітко усвідомлюємо ті нові виклики та загрози, які постали перед Україною цього року, розуміємо й підтримуємо необхідність оптимізації людських і фінансових ресурсів для боротьби з економічною стагнацією та епідемією коронавірусу в умовах зовнішньої військової агресії. Утім, реагування на них має посилити консолідацію української нації на засадах загальнолюдських цінностей і національної ідентичності, громадянського активізму й відповідальності, утвердження політики пам’яті та формування культури пам’яті й зрештою привести до перемоги, а не спричинити новий колапс.

Переконані, що бюджетування у сфері культури, навіть в умовах кризи, має відбуватися на засадах системної підтримки, збереження і зміцнення авторитету та значущості національної культурної спадщини, її ключових галузей та інституцій, а також здобутків і уроків реагування на кризові ситуації, отриманих зокрема завдяки Революції Гідності.

Позитивний досвід Майдану – здатність українців до об’єднання, солідарності та самопожертви перед загрозою їхній людській гідності, громадянським правам і свободам, незалежності держави – беззаперечний і визнаний в усьому світі факт. Занепокоєння викликає активізація реваншистських спроб окремих політиків і політичних сил заперечити цю самопожертву та досвід мільйонів – перевернути світ з ніг на голову й тим самим спричинити новий розбрат, послабити громадянське суспільство та державу, що на руку лише загарбницькому режиму Кремля.

Вважаємо, що такий кризовий час є серйозним тестом для влади й водночас доброю нагодою, щоб підвищити рівень довіри до неї завдяки виваженим, далекоглядним і зрозумілим громадянам крокам.

Тож в умовах внесення змін до Державного бюджету, а далі – формування важливих аспектів життєдіяльності країни, закликаємо вас до системної та послідовної реалізації державної політики у сферах правосуддя і збереження національної пам’яті, забезпечивши зокрема:

  • ♦️ Об’єктивне, повне і своєчасне розслідування “справ Майдану” і притягнення винних у злочинах до відповідальності.

Показником ефективності у цьому є не лише кількість проваджень та ухвалених рішень, а й довіра суспільства до результатів слідства і судових процесів. Така довіра можлива лише за умови зрозумілої політики призначень відповідальних і дієвих посадовців, їхньої незаангажованості та позитивної професійної репутації, практики активної комунікації та підзвітності громадськості.

  • ♦️ Політично-правове визнання значення Революції Гідності та системне увічнення подвигу Небесної Сотні й учасників Майдану.

Важливими є політична оцінка подій Революції Гідності як ключового моменту українського державотворення, визнання вагомості мирних зібрань, європейських цінностей зокрема шляхом ухвалення парламентом Заяви Верховної Ради України щодо Євромайдану та подій Революції Гідності, що була зареєстрована у січні 2020 р. Ключовим також є подовження на наступні 4 роки Розпорядження Кабінету Міністрів “Про затвердження плану заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

  • ♦️ Спорудження Меморіалу Героїв Небесної Сотні та Музею Революції Гідності в місті Києві.

Повне припинення фінансування цих державотворчих проєктів, навіть тимчасове, знівелює вже вкладені державою й суспільством масштабні людські та фінансові ресурси. Це замість економії коштів у перспективі призведе до безповоротної їх втрати.

З повагою

Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності 

Павло Сидоренко, координатор Громадської спілки “Ініціативна група постраждалих/ поранених на Майдані”

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, координаторка “Євромайдан SOS”

Олена Правило, голова ради ГО “Конгрес Активістів Культури”

Роман Орищенко, голова виконавчого комітету ГО “ВО Самооборона Майдану”

Ігор Гурик, голова ГО “Родини Небесної Сотні”

Юлія Цепун, заступниця голови БФ “Майдан Гідності”

Олександр Тимошенко, голова ГО “Нескорений Майдан – 18.02”

Андрій Гук, голова ради ГО “Асоціація медиків Революції Гідності”

Василь Рожко, член правління ГО “Музей Майдану”, голова ГО “Тустань”

Анна Олійник, виконавча директорка Центру досліджень визвольного руху

Олена Подобєд-Франківська, голова Асоціації молодіжних центрів України

Соломія Фаріон, голова ГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”

Максим Каширець, голова ГО “ВМР “Національний Альянс”

Маргарита Чернишова, голова Ради Старійшин Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Фундація Регіональних Ініціатив”

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”

Андрій Фендик, голова Крайової Управи Спілки Української Молоді в Україні

Євген Шевченко, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України

Олександр Приступа, голова ГО “Майдан” (м.Володимир-Волинський)

Олена Мусієнко, член правління “Демократія в дії”

Юлія Чаплінська, журналістка радіо “Культура”

Олександра Головчанська, доцент Національний  медичний університет імені О.О.Богомольця

Ярина Закальська, фольклорист, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Олена Оногда, провідна наукова співробітниця, ДП НКММК “Мистецький арсенал”

Юлія Вишницька, доцент кафедри світової літератури Інституту філології, доктор філологічних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка 

Світлана Бадера, голова ГО “ЛІРОС”

Ярослава Ткачук, генеральний директор, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського

Оксана Коваленко, науковий співробітник, НАН України 

Станіслав Обушенко, підприємець, Творча майстерня

Петро Гончар, генеральний директор, Національний центр народної культури ”Музей Івана Гончара”

Євген Повєткін, бібліотекар, Центральна бібліотека ім.Т.Г.Шевченка для дітей м.Києва

Леся Тимків, домогосподарка

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Роман Чмелик, директор Львівського історичного музею

Тамара Кемська, мама Героя Небесної Сотні Сергія Кемського

Ігор Паньків, затупник з наукової роботи Генерального директора НМНАПУ

Олена Котляр, кураторка Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала ГО “Родина Героїв “Небесної Сотні” 

Ірина Бодрик, керівник студії танцю “Несамовиті”

Ганна Рафальська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні

Яніна Гаврилова, голова правління Всеукраїнської асоціації гідів 

Валентина Бондар, племінниця Героя Небесної Сотні Івана Наконечного

Володимир В’ятрович, народний депутат України, партія “Європейська солідарність”

Олена Гордієнко, страший науковий співробітник Вінницького обласного краєзнавчого музею

Ельвіра Босович, головний художник Львівського академічного театру “І люди, і ляльки”

Ігор Вертепа, солдат, 128 ОГШБр

Тетяна Гардашук, завідувачка відділу, Інститут філософії імені Г. Сковороди НАН України

Наталія Буланова, директор Музею історії міста Кам’янське

Наталя Дякович, ФОП

Ярослава Поправка

Лілія Ходунай

Вероніка Максимець

Володимир Голоднюк, голова ГО Збразького штабу Національного спротиву

Олег Задорожний

Галина Полонець

Вікторія Кротова

Надія Смірнова, пенсіонерка

Світлана Свіщенко, дружина Героя Небесної Сотні

Михайло Румянцев, студент

Михайло Мартиненко, аспірант Українського католицького університету

Сергій Теліженко, науковий співробітник, Інститут археології НАН України

Наталія Міняйло, журналіст-фрілансер

Михайло Трушик, представник Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Юрій та Наталія Канівець, 

Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім.В.Кричевського

Михайло Хай, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, доктор мистецтвознавства, професор

Василь Андрусів, лікар Майдану, заступник головного лікаря по ПМСД Дрогобицького р-ну Пмсд ДРЛ

Наталя Кендзьор, медсестра

Владимир Ярославцев, КСПВ Вікінг

Галина Топілко, бухгалтер

Антоніна Линдова, мама тяжкопораненого учасника Революції Гідності

Світлана Федорчук

Петро Васьків, пенсіонер

Лариса Кузьмішина, економіст, Національний музей історії України

Сергій Єкельчик, президент Канадської асоціації українознавців

Ігор Павленко, ГС Всеукраїнська ветеранська спілка добровольців

Віктор Река, музикант, учасник Майдану, поранений 19.01.2014 р.

Алла Удод, економіст

Юлія Підіпригора, доцент кафедри романської філології т ап порівняльно-типологічного мовознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Людмила Слєсарєва, редактор, керівник проєктів, ГО Жіночий центр “Надія”

Ірина Єфіменко, вчителька

Сергій Савченко, заслужений художник України

Георгій Манчуленко, народний депутат України 2-4 скликань, політик, учасник Революції Гідності, підкорювач Північного полюсу

Людмила Рибченко, заступник генерального директора, Національний музей історії України у Другій світовій війні

Звернення Євромайдану SOS щодо зміни заступника генпрокурора, який курує Департамент у справах Майдану

30 Березня, 2020

Президенту України Володимиру Зеленському

Генеральному прокурору України Ірині Венедіктовій

 

30 березня 2020 року, Київ 

 

У п’ятницю 27 березня новий Генеральний прокурор Ірина Венедіктова, змінила заступника генпрокурора, який курирував  Департамент у справах Майдану Офісу Генерального прокурора, з Віктора Трепака на Андрія Любовича. 

 

Хоча прийняття кадрових рішень щодо посад своїх заступників лежить повністю у сфері її дискреційних повноважень, звертаємо увагу той факт, що жодних зауважень до роботи Віктора Трепака не було висунуто. Більше того, саме під його опікою  тільки за останні півтора місяці Генеральна прокуратура активізувала розслідування у справах Майдану та досягла цілої низки результатів, на що звертають увагу адвокати родин загиблих Небесної сотні.

 

Оскільки заступник Генерального прокурора не суто адміністративна посада, але й процесуальна фігура, яка наділена відповідними процесуальними повноваженнями у кримінальних провадженнях, то ми змушені звернути увагу на кандидатуру заступника Андрія Любовича, якого визначено куратором департаменту у справах Майдану.

 

Андрій Любович під час Майдану був начальником слідчого управління у прокуратурі Дніпропетровщини. Під час Революції Гідності на Дніпропетровщині відбулися незаконні арешти та затримання 24-х учасників мирного протесту 26 січня 2014 року після мітингу біля обласної державної адміністрації. Попри те, що затримання здійнювалися співробітниками поліції, незаконні підозри погоджували піднаглядні прокуратурі області прокурори прокуратури міста Дніпра, які також погоджували клопотання про тримання під вартою та переконували суд в необхідності арешту за відсутності законних підстав для цього. Тоді було арештовано було 22 особи, двом  обрано домашній арешт.

 

На жаль, кримінальні провадження по розслідуванню цих незаконних дій правоохоронних органів так і не були передані із прокуратури Дніпра до Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, що було створено для координації розслідування всіх злочинів, вчинених під час трьох місяців протесту. Тому  конкретній ролі Андрія Любовича та інших керівників прокуратури області у незаконних арештах та затриманнях учасників протесту на Дніпропетровщині досі не дана належна правова оцінка. 

 

Водночас, прокурорське слідство і нагляд у будь-якому випадку має реагувати на незаконні затримання і притягати правоохоронців до відповідальності. Практично у всіх провадженнях про незаконні арешти встановлено незаконний вплив на події керівництва прокуратур областей. Саме тому можна впевнено стверджувати, що Андрій Любович не міг не знати про події 26 січня 2014 року і не бути в тій чи іншій формі задіяним. Зокрема, він був зобов’язаний реагувати на незаконні дії міліціонерів та прокурорів нижчого рівня, чого на той час не зробив. Тому не виключено, що новий курируючий заступник справами Майдану може мати у зв’язку із цим прямий конфлікт інтересів, який неминуче вплине на розслідування справ і позицію прокурорів в суді.

 

Ми вважаємо, що у цій ситуації необхідно оприлюднити дані всіх, хто під час трьох місяців протесту займався у прокуратурі Дніпропетровської області та міста Дніпра слідством, наглядом, кураторством офіційним або фактичним щодо затримань та арештів майданівців згідно показань свідків, трафіків телефонних з’єднань тощо (у разі їх наявності) для прийняття справедливого рішення і щоб такі сумніви у доброчесності Андрія Любовича надалі не виникали. Розкриття таємниці слідства у даному випадку не буде протиправним, а є необхідністю для уникнення наступних можливих загроз розслідуванню. Також необхідно в стислі терміни забезпечити надання правової оцінки діям працівників прокуратури у цих справах.

 

Ми звертаємо увагу Генерального прокурора Ірини Венедіктової на викладене вище та просимо забезпечити процесуальну незалежність прокурорів включно із заступником Генерального прокурора у справах Майдану, а для цього продовжити кураторство Віктора Трепака Департаменту у справах Майдану.

 

Ми нагадуємо Президенту України про Вашу особисту відповідальність за роботу Генерального прокурора Ірини Венедіктової, запропонованої Вами та підтриманої Вашою політичною силою, яка складає монобільшість у парламенті, та про надану Вами родинам Небесної сотні обіцянку «не злити справи Майдану».

 

Звернення підписали:

– Центр Громадянських Свобод

– ZMINA. Центр прав людини

– ГО «Школа Громадсьчких проектів»

– БФ «Клуб Дивосвіт»

– ГО «Віра.Надія.Дія.»

– Фундація DEJURE

– Благодійна організація “Фонд милосердя та здоров’я”

– ГО “Докудейз”

-Черкаський правозахисний центр

– ГО “Центр розвитку та демократії”

– ГО “Асоціація Політичних Наук”

– Центр української політики “Ексампей”

– ГО “Народний контроль Кіровоградщини”

– ГО “Волонтерське об’єднання учасників Майдану та бойових дій”

– ГО “Люстраційна рада Кіровоградщини”

– Фонд Відкритий Діалог

–  Група Культура Громадської спілки “Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ”

–  ГО “ІРЦ “Правовий простір” 

–  ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” 

–  ГО “Молода Черкащина”

– „Гельсінська ініціатива-ХХІ”

– ГО “Громадський захист Волині”

–  Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності

– ГО “Музей Майдану”

– ГО “Разом із законом”

–  Молодіжна громадська організація “Ідейна варта”

–  ГО “Школа Медіапатріотів”

– ГО “Український центр європейської політики”

– ГО “Український центр європейської політики”

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник

26 Березня, 2020

Пішов з життя 78-річний учасник Майдану Микола Пасічник, що пройшов через побиття Беркутом і усі ці роки чекав на початок розгляду його справі у суді

Marina Lilichenko, наша колега, адвокатка Небесної сотні та Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel, яка представляла в судах інтереси Миколи Даниловича як потерпілого, розповідає про те, яким вона знала і запам’ятала Пасічника:

«Я з дитинства не люблю сало.
А от цей старший чоловік завжди при зустрічі дарував мені своє фірмове сало, яке пахло часником (якого я теж не люблю). Я приймала дарунок, не казала, що не люблю. Бо дарунок був якось з теплотою та душевністю, від щирого серця.

Старший чоловік з козацьким чубом колись в січні 2014 року приїхав з Вінницької області подивитися, що ж то там коїться в центрі Києва. Був з маленькою сумочкою,в якій було сало і чорний хліб з чекушкою))

Його і в автозак запхали з тою сумочкою з салом. Але спочатку побили до втрати свідомості, непритомного затягли в автозак та повезли в Оболонське РУГУ, де недовго думаючи “склепали” підозру у скоєнні злочину за ч.2 ст.294 КК України (організація масових заворушень), відповідальність за який передбачена позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
І обрали запобіжний захід за такий тяжкий злочин відповідний – тримання під вартою.

І все це за те, що людина просто перебувала у тому місці, де хотіла бути в силу своєї волі та права. А от міліція, прокурори та судді ненавиділи тих людей лише за те, що вони були там! НА МАЙДАНІ.

Для міліції, прокурорів , суддей люди з Майдану були ворогами, бо влада грала в жорстоку гру. А правоохоронці були руками тієї влади, яка карала беспощадно та вбивала без сумніву лише за те, що люди хотіли волі і поваги до власної гідності.

На щастя старший чоловік пережив те страхіття.
Майдан переміг.
От тільки дуже багато здоров’я забрав.
Бо травми були тяжкі, старший чоловік поступово втрачав пам’ять.

Та він був прекрасною людиною, з добрим серцем, з відчуттям справедливості. Був прикладом гідності, мудрості та людяності. Філософ і жартівник.

От такого я запам’ятала Миколу Даниловича Пасічника.
Мені дуже сумно, що ви не дочекалися своєї справедливості. Пробачте!
Спочивайте з миром, Миколо Даниловичу…

А ми поборемося за Вас! Я обіцяю!!!»

Окремо відзначимо, що останні роки свого життя пан Микола очікував справедливості у кримінальній справі, в якій він проходив як потерпілий. За даними адвокатів, журналістів і незалежних спостерігачів – справа затягувалася більше двох років. Справедливого вироку для винних Пасічник вже не дочекався …

Координаторка спостерігачів ОЗОН до річниці розстрілів на Майдані

20 Лютого, 2020

Ситуація ускладнюється зменшенням уваги суспільства до справ Майдану, яке починає цікавитися результатами розслідування тільки напередодні річниці розстрілів. За винятком хіба що процесу над колишніми співробітниками “Беркуту”, яких звинувачують у розстрілі учасників масових протестів 20 лютого 2014 року та які були обміняні у грудні 2019 року на полонених із ОРДЛО, решта судових процесів просто випадають із фокусу громадськості – обговорювали на пресконференції 20 лютого “Непокарані за кров Майдану: що нам із цим робити?

Волонтери ОЗОНу вже багато місяців проводять громадський моніторинг справ Майдану у судах та закликають долучитися до цієї ініціативи усіх небайдужих.

Детальніше як це зробити за посиланням: http://bit.ly/3bSA2sw

Координаторка Євромайдан SOS Матвійчук до річниці розстрілів на Істітутской

20 Лютого, 2020

Рівно шість років тому в центрі Києва розстрілювали мирних протестувальників. Ініціатива Євромайдан SOS добре пам’ятає ці дні: нам надходили сотні дзвінків з повідомленнями про стрілянину на Інститутській і не тільки. Через 2 191 день ми все ще чекаємо об’єктивного і всебічного розслідування тих подій. Не просто чекаємо – а добиваємося.

Про події шестирічної давнини, а також про те, чому винні досі не понесли покарання розповідає координаторка нашої ініціативи Олександра Матвійчук

Організації платформи Правозахисний порядок денний взяли участь у зустрічі з представниками Міжнародного кримінального суду

18 Лютого, 2020

Зустріч пройшла в офісі фонду «Відродження». За одним столом зібралися представники Центру Громадянських Свобод, Української гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Адвокатської дорадчої групи, Регіонального центру прав людини та Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива».

Окремо відзначимо, що представниці Центру Громадянських Свобод передали представникам з МКС статтю голови Центру Олександри Матвійчук, яка описала актуальний стан розслідування справ Майдану.

З текстом статті можна ознайомитись тут

Позиція Євромайдану SOS із приводу піар-акції народного депутата Ілля Киви

18 Лютого, 2020

Напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні у Верховній Раді України був зареєстрований “Проект Закону про внесення змін до деяких Законів України щодо соціального захисту службових осіб правоохоронних органів, які брали участь в охороні громадського порядку під час масових акцій громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року” р.н. 3074. Сам текст законопроекту на сайті парламенту досі відсутній, що не дає можливості повноцінно оцінити його зміст.

Із цією ініціативою виступив депутат “Опозиційної платформи за Життя” Ілля Кива, який про поданий законопроект написав у себе в фейсбуці, серед іншого, назвавши Революцію Гідності “кривавим переворотом”, а її учасників “жменькою негідників”. Мета законопроекту, за задумом автора, полягає в тому, щоб “відновити добре слово про офіцерів” та “припинити гоніння правоохоронців”.

Ініціатива Євромайдан SOS чудово знає про діяльність “офіцерів”, які приймали участь у незаконних діях під час кількох місяців протесту. Протягом Революції Гідності ми цілодобово надавали допомогу сотням і сотням побитих, викрадених, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних та адміністративних справам людей, та фіксували тисячі порушень закону зі сторони правоохоронців, які в підсумку переросли в розстріли беззбройних демонстрантів на вулиці Інститутській.

Ми вважаємо, що сам факт появи такої “ініціативи” напередодні Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні є нічим іншим як цинічною піар-акцією політика з метою привернути до себе суспільну увагу та знущанням над постраждалими і рідними загиблих.

Ми виступаємо проти будь-яких спроб зупинити розслідування понад 4700 злочинних епізодів в рамках масштабного та cистемного наступу влади на людей, які у листопаді 2013 року мирно вийшли на вулиці.

Результаты поиска:

Звернення з вимогою забезпечити прозорість та відкритість проведення конкурсу на посаду керівника управління ДБР у справах Майдану

21 Вересня, 2020

В.о. директора 

Державного бюро розслідувань

Соколову Олександру Володимировичу

 

Шановний Олександре Володимировичу!

 

17 вересня 2020 р. на відкритих слуханнях Комітету  ВРУ з питань правоохоронної діяльності на тему: «Діяльність Державного бюро розслідувань, стан виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань та додержання ним законодавства, прав і свобод громадянина» було звернуто увагу на порушення закону про ДБР і порушення антикорупційної програми ДБР при проведенні конкурсів на посади, в т.ч. і керівні в ДБР. 

 

Так, згідно із Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, проведення конкурсів на посади в ДБР має бути відкритим. Відкритий конкурс включає в себе публікацію протоколів засідань конкурсної комісії, переліку кандидатів, які беруть участь в конкурсі, інформацію про проходження етапів конкурсу, інформацію про переможців.

 

В антикорупційній програмі ДБР на 2020 р., затвердженої наказом директора ДБР від 26.12.2019 р. прямо вказано, що засідання конкурсних комісій є відкритими для представників ЗМІ і журналістів, що забезпечується відео та аудіофіксація і онлайн-трансляція засідань конкурсної комісії на офіційних вебсайтах КМУ та відповідно ДБР. Конкурси здійснюються відкрито з обов’язковим інформуванням громадськості, про вакантні посади, вимоги до кандидатів, процедуру, етапи та строки проведення конкурсу, принципи та умови відбору кандидатів, хід проведення конкурсу та його результати на офіційному вебсайті – як зовнішніх, так і внутрішніх комісій.



Наразі проходить конкурс по обранню керівника управління ДБР у справах Євромайдану. При цьому ні протоколи засідання конкурсної комісії, ні інформація про перелік кандидатів, допущених до конкурсу, не оприлюднено у відкритих джерелах, а засідання комісії не транслюються на сайті ДБР. За повідомленням ГО “Родина Героїв Небесної сотні”, така інформація не надана  і на запит їх представнику  в цій комісії (без права голоса, але з можливістю ставити запитання) – Юрію Аксеніну. https://www.facebook.com/RG.NebesnaSotnia/posts/2595856104059902

 

 

Крім того, в конкурсних умовах для кандидатів на цю посаду не зазначено ні обов’язковою, ні бажаною умовою (перевагою) – досвід розслідування чи процесуального керівництва у справах Євромайдану. На нашу думку, це може поставити під питання ефективність та компетентність розслідування справ Майдану.

 

В зв’язку із зазначеним, звертаємось з вимогою забезпечити прозорість проведення конкурсів на посади в ДБР, зокрема до проведення наступних етапів конкурсу на посаду  керівника управління з розслідування справ Майдану ДБР

 

Закликаємо:

 

1) опублікувати  на офіційному вебсайті ДБР склад конкурсної комісії, усі протоколи засідань конкурсної комісії, перелік кандидатів, які подали документи, перелік кандидатів, які допущені до участі в конкурсі; 

2) забезпечити доступ ЗМІ та громадськості до проведення конкурсу шляхом  онлайн-трансляції засідань конкурсної комісії, зокрема засідання, призначеного на 22.09.2020;

 

 

ГО Адвокатська дорадча група

ГО Родина Героїв Небесної Сотні

Центр прав людини ZMINA

Центр громадянських свобод 

Медійний проект Watchers 

ГО “Центр розвитку і демократії”

Лабораторія законодавчих ініціатив

Українська школа політичних студій

StateWatch

Всеукраїнське об’єднання “Автомайдан”

ГО Правозахисна Ініціатива

Медійна ініціатива за права людини 

Харківський антикорупційний центр

ГО Народний Захист

ГО “Мережа захисту національних інтересів “АНТС””

Правозахисний центр ДІЯ

Звернення громадських організацій про призначення Максима Якубовського керувати департаментом у справах Майдану

11 Вересня, 2020

Звернення громадських організацій до Президента України
Володимира Зеленського і Генерального прокурора
Ірини Венедіктової

 

10 вересня 2020 року на офіційному сайті Офісу генерального прокурора України (ОГПУ) з’явилась інформація про призначення Максима Якубовського заступником Генерального прокурора. При цьому зі ЗМІ відомо, що його представлено прокурорам як заступника, який куруватиме департамент у справах Майдану, департамент протидії катуванням і департамент по військових злочинах.

 

З відкритих джерел відомо, що в 2011-2013 роках Максим Якубовський працював експертом з кримінального права в ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава”. Це структура, напряму пов’язана із Віктором Медведчуком і його політичною партією “Український вибір”. Так, керівником центру “Правова держава” є
Німченко Василь Іванович, який згідно з єдиним державним реєстром також є підписантом спільно із Віктором Медведчуком в ГО “УКРАЇНСЬКИЙ ВИБІР-ПРАВО НАРОДУ”. При цьому саме аналітику ГО “Незалежний український центр правових ініціатив і експертиз “Правова держава” проросійські політики активно використовували для дискредитації Угоди про асоціацію України із Євросоюзом. При цьому в ЗМІ активно висвітлювалась публічна діяльність Максима Якубовського в рамках піар кампанії партії Медведчука “Український вибір”.

 

Ми, потерпілі у справах Євромайдану, їхні адвокати, представники правозахисних і інших громадських організацій занепокоєні подібним призначенням і вважаємо, що це перекреслить незалежність прокурорів ОГПУ як процесуальних керівників у справах Майдану, можливість ефективного завершення розслідування цих справ і належного представлення обвинувачення в суді та дискредитує Офіс генерального прокурора і керівництво держави – і в очах українського суспільства, і в очах міжнародного співтовариства.

 

Нагадуємо, що 7 серпня 2020 року десятки правозахисних і інших громадських організацій нещодавно звертались до Президента щодо неприйнятності призначення колишнього заступника начальника Головного слідчого управління МВС Олега Татарова на посаду заступника керівника Офісу Президента України. Ми переконані, що керівні посади в органах державної влади, які відповідають за формування політики в правоохоронній сфері та її реформування, не повинні займати особи, які дискредитували себе під час Революції гідності і, працюючи на керівних посадах у правоохоронній системі, були прямо або опосередковано причетні до масових порушень прав людини в той час. Проте відповідь на це звернення ми так і не отримали. Натомість наступ на проєвропейський вектор розвитку України як правової держави з пріоритетом дотримання прав людини продовжується.

 

З огляду на вищевикладене закликаємо:

– Ірину Венедіктову: звільнити Максима Якубовського з посади заступника Генерального прокурора і забезпечити незалежність прокурорів департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами у 2013–2014 роках”;

 

– Володимира Зеленського: звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу Президента України та в майбутньому не допускати призначень на відповідальні високі політичні посади осіб, які виправдовували та покривали масові злочини та порушення прав людини й самі уособлюють авторитарний режим Януковича, оскільки обіймали керівні посади в правоохоронних органах того часу.

 

Громадська Організація «Родина Героїв Небесної Сотні»
Адвокатська дорадча група / Advocacy Advisory Panel
Правозахисний центр “Дія”
ГО Центр розвитку і демократії
Автомайдан
Center for Civil Liberties / Центр Громадянських Свобод
Центр Протидії Корупції
Захистимо Протасів Яр
ГО “ОПІРОРГ”
Восток SOS
ГО «Правозахисна Ініціатива»
Лабораторія законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives
Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies
Медійна ініціатива за права людини
Transparency International Ukraine
Рух опору капітуляції
Watchers.Media
Харківський антикорупційний центр
ГО “АНТС”
Фундація DEJURE