Як призначити Омбудсмена і не зганьбитися?
За останні півроку в процесі призначення Уповноваженого з прав людини мало що змінилося.
Разом з тим відбулося багато подій, які ще більш чітко окреслили точки зору та розмежували правозахисників (включно з міжнародними організаціями) з одного боку, та політиків – з іншого.
21 серпня 2017 року, як і обіцяв президент України, з метою виправлення правової колізії, яка склалася внаслідок ухвалення закону “Про Конституційний Суд України”, члени його парламентської фракції зареєстрували законопроект №7018-1 “Про внесення змін до закону “Про Регламент Верховної Ради” (щодо порядку призначення та звільнення з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини).
Важливо підкреслити, що співавтором вказаного законопроекту також є Сергій Алєксєєв – один із трьох висунутих кандидатів на посаду Уповноваженого.
Проте 18 жовтня 2017 року комітет з питань Регламенту та організації роботи ВРУ блискавично розглянув та відхилив законопроект №7018-1.
Слід відмітити, що комітет серед доступних опцій, які передбачає стаття 48 закону “Про Регламент Верховної Ради “, обрав варіант навіть не запрошувати на своє засідання авторів законопроекту.
У той же час, профільний комітет з прав людини одноголосно підтримав подану законодавчу ініціативу.
З початком нового року в стінах парламенту активізувалися спроби знайти вихід із ситуації в рамках політичних переговорів про заповнення великого переліку вакансій, до якого потрапила й аполітична посада Уповноваженого з прав людини.
Очевидно, що головний вектор дій спрямований на політичну доцільність, а не на дотримання міжнародних стандартів та національного законодавства в цій сфері.
Після анонсу голови ВР, що призначення Уповноваженого з прав людини має відбутися протягом весняної сесії парламенту, яка розпочалася 6 лютого 2018 року, вже наступного дня Моніторингова місія ООН з прав людини заявила:
“Після низки процедурних порушень парламент готується повернутися до питання обрання нового Уповноваженого. Ми наголошуємо, що процедура відбору повинна відповідати так званим “Паризьким принципам”.
Це вимагає публічного оголошення вакансії, встановлення єдиних чітких критеріїв оцінки особистих заслуг кандидатів та консультацій з громадськістю. Лист, у якому викладені ці принципи, було надіслано голові ВР Андрію Парубію 17 липня 2017 року.
Парламент зобов’язаний захищати доброчесність та незалежність інституту Уповноваженого. Чинна процедура відбору ризикує підірвати суспільну довіру до національної інституції з прав людини. Її варто переглянути та змінити як передумову до обрання нового Уповноваженого”.
Більше того, 9 лютого Верховний комісар ООН з прав людини опублікував звернення до України з проханням “переглянути процедуру призначення Уповноваженого, якій бракує прозорості та яка містить ризики втрати суспільної довіри до національної інституції з прав людини”.
Крім того, 19 лютого Маркус Брандт, радник з демократичного врядування стратегічної групи ПРООН, у своїй колонці на УП чітко дав відповіді на питання: “Навіщо Україні сильний та незалежний інститут Омбудсмана?”.
Узагальнивши все вищевикладене, а також додавши інші факти порушень процедури призначення Уповноваженого, 22 лютого 2018 року коаліція національних правозахисних організацій “Правозахисний порядок денний”, зокрема, заявила:
“Наголошуємо на неприпустимості політизації інституції Уповноваженого та засуджуємо будь-які політичні домовленості щодо призначення “потрібного”кандидата”.
Під час засідання погоджувальної ради депутатських фракцій і груп у Верховній Раді 26 лютого 2018 року всіх присутніх зі змістом заяви “Правозахисного порядку денного” ознайомив голова комітету з прав людини Григорій Немиря.
Проте невідомо, чи почуті були заклики правозахисників.
Отже, яким є шлях виходу з ситуації, що склалася?
По-перше, будь-який спосіб голосування, відкритий чи таємний, на сьогодні призведе до порушення норми Закону. Процедура таємного голосування призведе до порушення норм закону про Регламент, а процедура відкритого голосування призведе до порушення норм закону про Уповноваженого.
Таким чином, першим кроком повинно бути внесення змін до того чи іншого із вказаних законів. Процедуру необхідно “відкрити” шляхом внесення змін до закону про Уповноваженого чи “закрити” шляхом внесення змін до закону про Регламент.
Одразу хочу застерегти від спроб втиснення в “прикінцеві положення” якогось із законопроектів зміни до закону про Уповноваженого, щоб ми не мали повторення ситуації з ухваленням закону про Конституційний Суд.
По-друге, оскільки низка порушень та маніпуляцій із триваючим процесом обрання Уповноваженого викликала критику й остаточний підрив довіри, процедуру варто було б перезапустити.
Норми закону про Уповноваженого на сьогодні передбачають перезапуск процедури лише в ситуації безрезультативного голосування за висунуті кандидатури в парламенті. Тому варто формально поставити на голосування це питання з чітким усвідомленням, що воно є лише з метою перезапуску процесу.
По-третє, з моменту рестарту процесу та початку строку на висунення кандидатур провести широкі консультації з правозахисними громадськими організаціями, як того вимагають “Паризькі принципи ООН”. І лише після консультацій офіційно висувати кандидатів шляхом збору підписів народних депутатів.
Найбільш доречною базою для таких консультацій може стати майданчик комітету ВРУ з прав людини.
На сьогодні розвиток подій у парламенті, зокрема, відповідний висновок комітету з питань Регламенту, свідчать про небажання дослухатися до закликів ні Організації Об’єднаних Націй, ні національних правозахисних організацій.
У всіх вищеописаних ініціативах політизації процесу призначення Уповноваженого прослідковується одна спільна риса – їх ініціатори представляють одну політичну силу.
На щастя, ухвалення рішень у парламенті сьогодні залежить від кількох депутатських фракцій і груп, а також великої кількості позафракційних народних депутатів, що дає надію на програш вузько партійних інтересів та перемогу здорового глузду.
Джерело, 07/03/2018
