Вразливі групи на тлі повномасштабної війни: специфіка ситуації та рекомендації з врахування потреб

Повномасштабна російська агресія, що розпочалася 24 лютого 2022 року, драматично вплинула на все українське суспільство. Сама приналежність до української політичної нації та факт проживання на українській землі стали в останні чотири місяці факторами ризику, які реально загрожують життю та здоров’ю кожного/кожної.

Нам здається безперечним, що дії російської армії да задуми російського воєнно-політичного керівництва можна кваліфікувати як «геноцидні» по відношенню до всього українського народу. В абсолютної більшості ситуації кремлівським катам абсолютно байдуже на етнічне походження, релігійні переконання чи рідну мову українських жертв їх злочинів.

Тим не менш, українське суспільство не є гомогенним. Ризики і наслідки повномасштабної війни для більшості суспільства і для груп меншин, становище яких і раніше було вразливим, можуть мати різний характер. Ці особливості слід враховувати, в тому числі, в процесі планування підтримки українського суспільства з боку міжнародного співтовариства та післявоєнного відновлення країни.

Водночас, незважаючи на масштаб викликів, ситуація прискореного розвитку українського суспільства створює нові можливості. Надання Україні кандидатського статусу від Європейського Союзу та реальна перспектива набуття членства в цієї організації створює умови для остаточного усунення рудиментарних дискримінаційних практик щодо представників ЛГБТ спільноти. Перспектива звільнення тимчасово окупованих території дає надію на повернення значної кількості ВПЛ до «малої батьківщини», а також до відновлення колективних прав корінного кримськотатарського народу.

В рамках проекту «Пункт 7» («Сприяння соціальній згуртованості в Україні») у партнерстві Восток SOS та Центр Громадянських Свобод за підтримки Американської асоціації юристів Ініціативи верховенства права в Україні (ABA ROLI Ukraine) було проаналізовано специфіку ситуації та викликів для різних груп та напрацьовані деякі рекомендації.

Для аналізу було обрано наступні групи: євреї; роми; кримські татари; внутрішньо переміщені особи; ЛГБТ+ спільнота.

Зрозуміло, що конкретніший і детальніший характер вони можуть набути тоді, коли буде припинено бойові дії, тимчасово окупована українська територія буде звільнена й середньо- та довгострокова перспектива відновлення країни будуть зрозумілішою. Поки що виправданим видається говорити про віддалене майбутнє лише у найзагальніших рисах, а зосередитися на короткостроковій перспективі.

Євреї

Протягом багатьох століть на української території єврейська спільнота в різних історичних ситуаціях піддавалася утискам, аж до спроби тотального знищення в часи нацистської окупації. Через історичні причини, а також через поширеність антисемітизму в світі увага міжнародних спостерігачів до становища єврейської спільноти завжди є дуже пильною. Положення євреїв часто сприймають як лакмусовий папірець не тільки положення національних меншин в країні, але й як показник ситуації з правами людини в цілому.

В цьому контексті варто зазначити, що протягом останніх років євреї не були насправді вразливою групою в українському суспільстві. Промовистою ілюстрацією цієї тези є факт обрання переконливою більшістю етнічного єврея президентом країни в 2019 р. Згідно із соціологічними дослідженнями та моніторингами злочинів на ґрунті ненависті, антисемітизм не носив в Україні характеру проблеми, яка б справді загрожувала єврейської громаді.

Проте деякі особливості зумовили специфіку потреб цієї спільноти під час повномасштабної агресії та навіть певним чином зробили її справді вразливою щодо деяких аспектів наслідків повномасштабної агресії.

По-перше, єврейська культурна та історична спадщина постраждала від бойових дій. Наприклад, повністю знищено було обидві функціонуючі синагоги в Маріуполі, пошкоджено обидві будівлі синагіг, що працюють у Харкові. (Нагадаємо, що культові споруди мають захищений статус згідно Міжнародному гуманітарному праву, але, згідно з підрахунками Моніторингової місії ООН з прав людини, за перші три місяця війни, за неповними даними, було зруйновано або суттєво пошкоджено майже сотня культових будівель). Постраждали від обстрілів також меморіали пам’яті жертв Голокосту та єврейські цвинтарі. Згідно єврейських релігійних переконань щодо праху покійних такі випадки сприймаються в громаді дуже болісно. Але не це робить єврейську спільноту вразливою щодо руйнування інфраструктури.

В самому факті нанесення шкоди єврейської культурної спадщині та релігійної інфраструктури немає власне ніякої специфіки. Російські війська, наскільки відомо, не мають на меті цілеспрямованого її знищення. Так само від невибіркових обстрілів страждають християнські храми та цвинтарі тощо.

Але меншини в такої ситуації завжди більш вразливі. В обох наведених прикладах, що в Маріуполі, шо в Харкові, дві синагоги – це 100% діючих культових будівель єврейської громади. Важко уявити собі ступень руйнування скажімо того ж Харкова, при якої було б зруйновано 100% православних храмів (в Маріуполі навіть сьогодні є відносно неушкоджені православні культові будівлі). Але в випадку одній- двох будівель синагіг, які до того ж як правило розташовані в відносному центрі міста, на жаль, така ситуація цілком можлива (як ми бачимо на прикладі того ж Маріуполя). Тобто, в випадку єврейської спільноти руйнування або неможливість користуватися приміщенням означає неможливість жити повноцінним релігійним життям для усієї громади. З огляду на те, що в країні в цілому не більше ста діючих синагіг, навіть втрата кількох означає, що в цілих регіонах функціювання єврейської релігійної громади внаслідок воєнних дії стає проблематичним. (Теж саме, до речи, стосується мусульманської громади та інших спільнот релігійних меншин).

По-друге, соціо-демографічна структура єврейської спільноти має власну специфіку. Єврейська громада в Україні дуже «стара» за складом, якщо порівнювати із віковою структурою суспільства в цілому. Це обумовлено низкою факторів, серед іншого, тим, що молодь та люди середнього віку активніше виїзжали в еміграцію в попередні роки, а також відносною стійкістю етнічної ідентичності людей поважного віку. Цю особливість було зафіксовано під час перепису населення більш ніж 20 років тому, але, наскільки можна судити, демографічні тенденції за останні два десятиліття сприяли скоріше загостренню, ніж згладжуванню цієї особливості.

Похилий вік ускладнює евакуацію з зони бойових дій та тимчасової окупації. В випадку евакуації, вік також негативним чином впливає на успішну подальшу інтеграцію в нову громаду.

По-третє, особливим є становище біженців-громадян України єврейського етнічного походження за кордоном. На відміну від інших українців, етнічні євреї мають безпосередню можливості отримати громадянство іншої країни – Ізраїлю (а також деяких інших держав, з Німеччиною включно). Крім паспортів, в Ізраїлі вони також відразу отримають додаткову допомогу та підтримку протягом першого етапу після репатріації (т.з. «корзину абсорбції»). Більше того, Ізраїль та єврейська спільнота розвинули інфраструктуру з допомоги єврейським біженцям у переїзді до Ізраїлю прямо від кордонів України, а часто й усередині країни (з організацією безкоштовного транспортування включно).

Все це робить репатріацію дуже привабливою для українських євреїв. Згідно з даними Єврейського агентства для Ізраїлю («Сохнут»; структура, яка має офіційний мандат від уряду країни опікуватися питаннями репатріації), за перші три місяця повномасштабної агресії з України репатріювалося близько 15 тис. осіб (нагадаємо, що згідно з даними перепису в Україні було зафіксовано біля ста тис. євреїв; звісно, громадян України, які мають право на репатріацію до Ізраїлю завдяки походженню набагато більше, але кількість тих членів єврейської громади, хто виїхав з країни, є дуже помітною).

Найголовніше — на відміну від більшості українських біженців в Європу, ці люди скоріше вже не повернуться в Україну. Ці процеси загрожують різким зменшенням кількості української єврейської спільноти, аж до зникнення громад в багатьох містах сходу та півдня країни.

Малі єврейські громади, такі, як кримчаки та караїми (унікальні автохтонні українські етнокультурні єврейські групи, початково тюркомовні), опинилися взагалі на межі зникнення через традиційне проживання в регіонах, які зараз окуповані чи захоплені активними бойовими діями. Єдину на материкової частині України караїмську синагогу (кенасу), що розташована в Харкові, було зачинено через виїзд голови нечисленної громади з міста (зрозуміло, через постійні обстріли). Важливі культурні центри караїмів було розташовано в Мелітополі та Херсоні, які опинилися в окупації. Ці процеси безпосередньо загрожують українському етнічному розмаїттю та збереженню спільної культурної спадщини.

Нагадаємо, що (кримських) караїмів та кримчаків в Україні визнано корінними народами, та держава несе відповідальність за збереження їх мови та культури. Після закінчення війни необхідно буде докластися свідомих зусиль для відродження цих малих єврейських груп.

Зрештою, безумовно, слід враховувати антисемітську агітацію, яка розповсюджується російськими засобами масової інформації на окупованих територіях. Мову ворожнечі щодо євреїв використовують російські високопосадовці. Частково це пояснюється щирим власним антисемітизмом, частково це спроба використати антисемітські почуття суспільства як знаряддя антиукраїнської пропаганди (передусім в зв’язку із етичним походженням президента України Володимира Зеленського). Зафіксовані свідчення, що єврейська символіка викликає агресію з боку представників підпорядкованих Росії незаконних збройних формувань (наприклад, в ході так званої «фільтрації» при спробах евакуюватися із Маріуполя).

Варто згадати також, що напередодні повномасштабного вторгнення та в попередні роки російські спецслужби ініціювали «хвилі» антисемітської пропаганди в соціальних мережах (для дискредитації української влади) та провокаційні прояви антисемітського вандалізму (з метою шкоди для іміджу України на зовнішньої арені та дестабілізації внутріполітичної ситуації).

Проте, здається, російська антисемітська пропаганда має дуже обмежений вплив на українське суспільство, та її шкідливі наслідки буде швидко подолано природнім шляхом після деокупації.

Рекомендації

В короткострокової перспективі:

– необхідно вести системний моніторинг та документування пошкодження та руйнування культових будівель та інших об’єктів матеріальної культурної спадщини єврейської громади; її вартість необхідно врахувати при оцінці збитків (та, безумовно, врахувати її, формуючи вимоги щодо відшкодування матеріального збитку від країни-агресора);

В середнестрокової перспективі:

– для фінансування збитків громади, необхідних для відновлення інфраструктури після війни, варто розглянути можливість реституції як мінімум релігійної власності (як будівель, так й культового майна), незаконно відібраної під час радянської та нацистської окупації (цей крок виглядає логічним в контексті прискореного курсу на вступ до Європейського Союзу тощо);

– необхідно розробити план спеціальних заходів, спрямованих на відродження, збереження та розвиток як мов єврейських корінних народів (караїмської та кримчакської), так й ідишу, а також комплексний план підтримки єврейської культури як невід’ємної складової української культури в подальшому; можливо, розглянути доцільність офіційного визнання східноєвропейських євреїв-ашкеназів, як спільноти, яка сформувалась значною мірою саме на території нашої країни, корінним народом України;

– для протидії депопуляції громади варто розглянути можливість додаткового стимулювання повернення в Україну біженців єврейського походження; можливо також розглянути варіанти змін підходів до міграційної політики в цілому та заохочувати до переїзду в Україну представників східноєвропейської єврейської громади.

– для протидії розповсюдженню антисемітської пропаганди слід прийняти зміни до ст.161 Кримінального кодексу України, чітко артикулював поняття забороненої мови ворожнечі (як такої, яку можна кваліфікувати як підбурювання до насильства), та запровадити системний моніторинг мови ворожнечі в країні.

Ці заходи вимагають суттєвого фінансування, організаційної підтримки, адвокації на національному та міжнародному рівнях та в деяких аспектах – експертного супроводу з боку донорської спільноти та міжнародних партерів України.

Кримські татари

Кримські татари – спільнота, яка вже дев’ятий рік зазнає цілеспрямованих переслідувань на території тимчасово окупованого Криму. В останні місяці репресії розпочалися і на контрольованій росіянами частині Запорізької області та Херсонської області, де мешкає багато представників спільноти. Фіксуються численні повідомлення щодо викрадання та тиску на представників національних організацій кримських татар та окремих активістів.

Незважаючи на труднощі моніторингу ситуації на окупованій території, вже можна обґрунтовано стверджувати, що переслідування кримських татар мають системний та усвідомлений характер.

В окупованому Криму, де у суперечності з міжнародним гуманітарним правом Росія поширила своє законодавство, з посиленням репресивних можливостей після 24 лютого в зв’язку із змінами в російському законодавстві тиск на кримськотатарську громаду ще більше посилився.

Саме в цьому напрямку особливо необхідна підтримка міжнародного співтовариства, оскільки йдеться про дії, що спрямовані на примусову асиміляцію та мають характер культурного геноциду. Міжнародної спільноті слід вимагати негайного виконання Росією рішень Міжнародного суду ООН щодо припинення переслідування кримськотатарських активістів, поновлення вільної діяльності інститутів громадського самоврядування спільноти, відновлення вивчення кримськотатарської мови та викладання кримськотатарською мовою в муніципальних закладах освіти.

На жаль, фіксуються окремі прояви мови ворожнечі по відношенню до кримських татар з боку представників українських ультраправих рухів також. Можна прогнозувати, що висловлення негативних почуттів може бути ще більш активним та навіть агресивним в контексті повоєнного вирішення подальшої долі кримського півострова. Це вимагає вдосконалення законодавства в сфері протидії мові ворожнечі (що докладніше було описано вище, в розділі, який присвячено єврейської спільноті), та створення окремого державного органу, відповідального за моніторинг мови ворожнечі.

Рекомендації

В короткострокової перспективі:

– невідкладне прийняття (постановою Кабінету міністрів або указом президента) Положення про представницький орган корінного кримськотатарського народу, формування та початок функціювання цього органу; його активна участь в розробці заходів з поновлення прав кримськотатарського народу та відшкодування збитків; офіційне представництво інтересів кримськотатарського народу в тому числі в міжнародних судових інстанціях;

– впровадження цільової програми з розвитку кримськотатарської мови; посилення інтерактивної складової навчальних програм, яка наддасть можливість вивчати мову кримськотатарським внутрішньо переміщеним особам та біженцям.

– посилення міжнародного тиску на державу-окупанта з метою негайного припинення переслідування активістів спільноти та поновлення можливості реалізації етнокультурних потреб кримськотатарського народу на окупованої території.

В довгострокової перспективі:

– проведення аудиту збитків, заданих окупантам щодо об’єктів культурної спадщини кримськотатарського народу та мусульманських релігійних об’єктів, як в ході бойових дії, так й під час окупації; врахування необхідності відшкодування цього збитку під час висування матеріальних претензії до держави-агресора;

– повернення во власність кримськотатарської громаді як мінімум релігійних об’єктів (будівель та культових предметів), що збереглися до сьогодні, але не використовуються за призначенням, на деокупованої території Криму;

– участь кримськотатарського народу через сформовані інститути представництва в відбудові та подальшому самоврядуванні Автономної Республіки Крим

Відновлення прав кримськотатарського народу, корінного в Україні, вимагатиме значних та цілеспрямованих зусиль держави, громадянського суспільства, власне кримськотатарскої спільноти та міжнародних партнерів. Особливо це стосується території Криму, окупованої Російської Федерацією з 2014 р.

Роми

Більшість українських ромів проживає в регіонах, віддалених безпосередньо від зони бойових дій. Проте значні громади мешкали до початку повномасштабної російської агресії, насамперед у Донецькій, Харківській та Запорізькій областях.

У перші дні повномасштабних бойових дій фіксувалися скарги на перешкоду в евакуації, з якими стикалися роми у різних регіонах, а також надання гуманітарної допомоги переселенцям. Зустрічалися також ганебні випадки самосуду над імовірними мародерами з боку імовірно представників територіальної оборони, в яких наголошувалося на реальній або уявній приналежності до ромської громади передбачуваних правопорушників.

Хоча всі ці явища не мають системного характеру, безумовно, слід приділити особливу увагу недискримінаційному характеру надання допомоги, і врахувати потребу у тому числі громадян без повного набору документів, що засвідчують особу.

В соціальних мережах неодноразово фіксувалися висловлювання, спрямовані проти ромської спільноти, включно з закликами до насильства. Зміни до кримінального законодавства, які були зазначені вище (в розділі «Євреї»), мають змінити ситуацію та покласти краї безкарного розповсюдження ксенофобних висловлювань проти представників ромської спільноти та підбурювання до насильства.

При плануванні роботи соціальних служб також варто враховувати традиційний характер розподілу гендерних ролей в ромських родинах, які створюють додаткове навантаження на жінку. Наявність значної кількості родин з дітьми, в тому числі багатодітних родин, в ромської спільноті, слід враховувати при плануванні та наданні допомоги переселенцям, а також при плануванні та організації шкільного навчання з початком нового навчального року. В разі дистанційного навчання слід приділити особливу увагу забезпеченню технічних можливостей для дітей з ромських родин для повноцінної участі в навчальному процесі та органічної інтеграції в новий колектив в разі переселення з зони бойових дій або тимчасово окупованої території.

Рекомендації

В короткострокової перспективі:

– провести аудит недискримінаційного характеру надання державних послуг та допомоги, приділяти особливу увагу особливостям потреб в соціальної допомозі ромським родинам та інтеграції ромських родин – вимушених переселенців;

– якнайшвидше треба розробити та затвердити план заходів (на період як мінімум до 2023 року) з виконання Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року».

ВПЛ

Головним викликом за умов повномасштабної російської агресії, очевидно, є масштаб явища. Однак, як держава, так і громадянське суспільство за попередні вісім років виробили певні навички з надання адекватної допомоги переселенцям, і виявилися в змозі масштабувати цей досвід у нових умовах.

Зрозуміло, не всі гуманітарні потреби закриті, і саме в цьому напрямі необхідно працювати міжнародній спільноті у тісній співпраці з українським громадянським суспільством. Наголосимо, що саме українські профільні неурядові організатори, згідно з незалежним аналізом, найбільш ефективно надають гуманітарну допомогу ВПО, а не бюрократичні міжнародні гуманітарні організації.

У довгостроковій перспективі, якщо бойові дії затягнуться (або в них буде досягнуто паузи, але деякі території продовжать перебувати в тимчасовій окупації), першочерговий характер набуде питання забезпечення ВПО житлом, а також працевлаштування.

Згідно з аналізом експертів Благодійного фонду «Восток-СОС», питання розміщення ВПЛ набуде особливої гостроти починаючи з серпня, коли приміщення шкіл та дитячих садочків де зараз розташовані тимчасові центри облаштування ВПЛ в регіонах, що зараз не охоплені бойовими діями, повертатимуться до використання за прямим призначенням. Аудит наявного жилого фонду та створення нових можливостей для розміщення є невідкладною потребою. Розгортання значної кількості більш придатних для довгострокового проживання, ніж тимчасові приміщення, що використовуються зараз, модульних містечок є найбільш реалістичним напрямком вирішення питання. Але це потребує значних ресурсів та мобілізації зусиль усіх акторів. Міжнародної спільноті, перш за все донорської, слід мобілізувати всі наявні ресурси та активізувати зусилля для адекватної відповіді на цей виклик. До початку нового навчального року та холодної погоди лишилися лічені тижні.

Особливу увагу слід приділити допомозі маломобільним та літнім особам, а також багатодітним родинам.

Рекомендації

В короткострокової перспективі, міжнародним донорам слід продовжувати приділяти увагу задоволенню термінових гуманітарних потреб. Значна кількість переселенців та брак ресурсів української держави та громадянського суспільства обумовлюють особливе значення міжнародної гуманітарної допомоги ВПЛ.

В середньострокової перспективі, як було зазначено, найголовнішим є вирішення питання житла.

В довгострокової перспективі особливу вагу набере питання працевлаштування.

ЛГБТ

Питання гендерної рівності гостро постало в ситуації масштабної російської агресії, і, видається, саме зараз (у тому числі, у зв’язку з перспективою набуття кандидатського статусу в ЄС) створюються обставини, що сприяють адвокатуванню низки конкретних питань, що в першу чергу стосуються рівняння в правах партнерів в одностатевих парах. У контексті масштабних бойових дій особливо нетерпимою виглядає ситуація, при якій у гетеросексуальному шлюбі партнер(-ка) має певні правові гарантії та можливості (від прав спадщини до доступу до медичних установ до постраждалого партнера, аж до прийняття життєве важливих рішень медичного характеру), а партнер в одностатевій парі жодних подібних прав не має. Введення в юридичну площину у тому чи іншому вигляді можливості одностатевого партнерства стає пріоритетним завданням для адвокації, зокрема на міжнародному рівні.

На жаль, особливо на початку повномасштабної агресії на території, підконтрольної уряду України, фіксувалися випадки агресивного ставлення до представників ЛГБТ-спільноти, з випадками фізичного насильства включно, з боку представників різних силових структур, передусім територіальної оборони, що було обумовлено браком знання законодавства, досвіду та навчання та стресовим емоційним станом тощо, а також впливом гомофобної пропаганди з боку представників ультраправих угрупувань.

Також після звільнення тимчасово окупованої території слід враховувати довгий час системної гомофобної пропаганди, яка насаджалася де-факто окупантами.

Рекомендації

До змін в Кримінальний кодекс, що були зазначені вище, слід безумовно додати сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність до захищених ознак (поруч с етнічним походженням, релігійними переконаннями та інш.)

Прийняття офіційного визнання одностатевих громадянських партнерств також є безперечною потребою часу.

Ці зміни не вимагають значних матеріальних ресурсів, але потребують політичної підтримки, системної та наполегливої адвокації , адекватного медійного супроводу та експертної допомоги з боку міжнародної спільноти.

Висновки

Повномасштабна російська агресія загрожую кожному українцю персонально, української нації як спільноті та Україні як державі. Але, крім того, вона наносить відчутну шкоду різноманіттю українського суспільства. В чомусь, на жаль, заподіяна шкода вже є непоправною. Але в будь якому разі її слід враховувати при оцінюванні збитків, в тому числі, з метою відшкодування в майбутньому. Так саме формулюючи плани повоєнної відбудови країни варто враховувати строкатість українського суспільства та наявність вразливих груп, особливості яких потрібно взяти до уваги.

Розмаїття українського суспільства – це важливий капітал, який сприяє стійкості нашої нації. Варто плекати її та сприяти її збереженню, незважаючи на важкі обставини.

Повномасштабна російська агресія стала екзистенційним викликом для української нації. Водночас, спротив цієї загрозі дає міцний поштовх для вирішення багатьох питань, які поступово назрівали в українському суспільству. Подолання дискримінації ЛГБТ осіб, поновлення прав кримськотатарського народу, інтеграція в суспільство ромської спільноти, збереження єврейської громади та гідне облаштування вимушених переселенців — це завдання, що давно на часі та по силах українському суспільству.