Українофобія в Криму. На що робить ставку Кремль
Реінтеграція Криму – це не тільки повернення території. Ключовий елемент стратегії – люди. І Росія це добре розуміє, тому докладає зусиль, аби нам не було кого повертати: виховує українофобію через телевізор, змінює демографічний склад населення, що само по собі є воєнним злочином. І до всього – методично знищує незалежне громадянське суспільство, яке мало б стати одним із ключових чинників реінтеграції. Зберегти його хоч у якомусь вигляді – наше завдання.
Вже більше двох років ми ведемо моніторинг політичних переслідувань в окупованому Криму. Арсенал репресій доволі широкий: людей арештовують, у їх будинках проводять обшуки, забороняють проведення мирних зібрань, фабрикують кримінальні та адміністративні справи. Окупаційна влада не гребує викраденням, залякуваннями, побиттям та катуваннями. Росія послідовно витісняє активних людей із території півострову або змушує їх замовчати.
У ситуації, коли прямо вплинути на ситуацію досить важко, а міжнародна спільнота обмежується тільки гнівними резолюціями, простих шляхів збереження залишків громадянського суспільства на півострові просто не існує. Водночас, є кілька напрямів роботи.
По-перше, треба долати інформаційну ізоляцію Криму. Люди на півострові повинні мати можливість отримувати іншу від прокремлівської інформацію доступною для них мовою. Паралельно мають бути надані інструкції щодо того, як обійти блокування сайтів, якщо мова йде мовлення в інтернеті. Різні питання Криму мають бути в топі політичного порядку денного, про них має писати українська преса. Слід розвивати зв’язки із релігійними, професійними, культурними спільнотами на теми, які становлять предмет їхнього інтересу. Людям, які зберегли українське громадянство, слід максимально спростити адміністративні процедури методами онлайн-врядування.
Росія послідовно витісняє активних людей із території півострову або змушує їх замовчатиПо-друге, кримська молодь повинна мати доступ на пільгових умовах до освіти на материковій Україні. Навчальні заклади різного рівня повинні запровадити дистанційні програми, орієнтовані на Крим. Потрібно збільшити кількість спеціалізованих навчальних закладів, на зразок переміщеного до Києва Таврійського університету, які б враховувати різницю в шкільних програмах України та Росії. Їх слід розглядати в якості комунікаторів із Кримом, адже у студентів залишаються друзі та родини на півострові, а також як базу для формування кримської еліти. Навчатися в цих закладах має бути престижно.
По-третє, Україна має навчитися захищати людей, які лишилися сам-на-сам з окупантами. Потрібно визначитися із рамками роботи для російських правозахисників у Криму, які можуть підключитися до практичного захисту переслідуваних людей на місці. Кейси людей, переслідуваних путінським режимом, мають постійно звучати на рівні міжнародних організацій. Причетні до цих переслідувань повинні розширювати список персональних санкцій. Органи державної влади мають провадити ефективне розслідування та збирати належні докази по цим фактам. Також потрібно розробити програму підтримки таких людей на території материкової України.
Загалом, відсутність продуманої політики до окупованого Криму може суттєво ускладнити у реінтеграцію цих територій у майбутньому. Україні потрібно перекласти на мову практичних дій слова Олега Сенцова “моя страна меня не бросит” і посилати чіткий сигнал людям, що вона за них бореться.
Матеріал розміщений на сайті “Новое время” 24.06.2016: http://nv.ua/ukr/opinion/matviychuk/ukrajinofobija-v-krimu-na-shcho-robit-stavku-kreml-155418.html
