У новій Конституції міститься неприпустимо велика кількість бланкетних норм
До Дня Конституції України ГУРТ міркує про далекоглядність громадянського суспільства щодо конституційних змін. Про те, як на житті українців позначаться нещодавні зміни до Конституції у частині «Правосуддя», про які зміни не варто забувати у подальшому та від кого залежить наше майбутнє, йдеться у інтерв’ю з правозахисницею, що співпрацює з Центром Громадянських Свобод, Євромайданом SOS та Платформою «Правозахисний Порядок Денний», Іриною Думич.
– За декілька місяців наберуть чинності зміни до Конституції у частині «Правосуддя». Що кожному громадянинові потрібно знати про те, якою стане Конституція?
– У законі про внесення змін до Конституції викладено пункти, які мали б насторожити кожного громадянина. Правозахисні організації, що об’єдналися у платформу «Правозахисний Порядок Денний», виступили з низкою заяв щодо врахування думки громадськості. На жаль, наші застереження не були враховані депутатами при голосуванні. Я зосереджуся на декількох питаннях, які стосуються кожного.
По-перше, згідно зі змінами до Конституції встановлюється інститут конституційної скарги. Правозахисники давно вимагали створення такого інструменту захисту права. Сам факт його наявності в Конституції вже є позитивним кроком. Із набранням чинності конституційних змін фактично кожен матиме право звернутися до Конституційного Суду з вимогою скасувати той чи інший закон, який суперечить Конституції та порушує права громадян. Однак таке важливе нововведення може бути нівельованим, адже ускладнюється процедурою вже в самому Основному Законі.
Особа, яка хоче подати конституційну скаргу, має врахувати два моменти. Закон, проти якого подано скаргу, повинен бути застосований до цієї особи рішенням суду в останній інстанції. Скаргу можна подати лише після вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту.
На практиці це означає, що новий інструмент захисту права є обрізаним та нефункціональним, оскільки закон, який підлягає оскарженню, має бути застосований до особи рішенням суду в останній інстанції. Наприклад, уявімо, що так звані «драконівські закони 16 січня» були прийняті в умовах існування конституційної скарги у сьогоднішньому вигляді. Для отримання права звернутися до Конституційного суду зі скаргою вас мають засудити рішенням суду в останній інстанції згідно неконституційного закону. Лише після такого рішення суду можна було б звернутися зі скаргою до КС із вимогою скасувати закон.
Щодо другого моменту подання скарги слід зауважити, що в Україні відсутній механізм захисту прав і свобод у випадку, коли вони напряму порушуються законами. Отже, крім подання конституційної скарги, інших засобів юридичного захисту від свавільних законів просто не існує.
Відкритий перелік засобів юридичного захисту на практиці може бути протрактований як обов’язковість використання всіх потенційно існуючих механізмів. Це унеможливить використання інструменту захисту прав взагалі. Також незрозуміло, коли конкретний засіб юридичного захисту буде вважатися вичерпним, адже це оціночне поняття. Тож фактично встановлені зміни можуть суттєво обмежити чи навіть унеможливити застосування інституту конституційної скарги.
– Стаття 131-2 редакції нової Конституції закріплює виключну можливість представництва в суді за адвокатами. Як так звана монополія адвокатури може позначитися на праві кожного громадянина отримати правову допомогу?
– На сьогодні немає вимог до представництва в суді, якщо не йдеться про справи кримінального обвинувачення. Тобто особа може самостійно звертатися до суду за відновленням порушеного права.
В тій самій статті вказано, що законом можуть бути визначені винятки. Однак навіщо на рівні Основного Закону встановлювати особливий статус самоврядної організації, на яку держава, за визначенням, не може мати впливу, а потім намагатися це виправити на рівні звичайних законів?
Це суттєве обмеження права на правову допомогу, яке, на жаль, відчує кожен громадянин. Після набрання чинності змін до Конституції це відобразиться, зокрема, і на ціні адвокатських послуг, які неминуче зростуть. Зміни позначаться і на доступі широких верств населення до правосуддя через дефіцит адвокатів, унаслідок чого відбудеться зменшення кількості безоплатної правової допомоги тощо.
Через такі нововведення складається враження, ніби законодавець не довіряє чи недооцінює пересічного громадянина. Адже законодавець визначає, яким чином він повинен себе поводити, кого обирати для себе захисником та звужує можливість особи захистити себе від поганого закону. Натомість, за собою законотворці залишили широкий спектр для маневрування, залишивши можливість на рівні законів визначати, яким буде правосуддя. У новій Конституції міститься неприпустимо велика кількість бланкетних норм. Парламент і уряд самостійно зможуть вирішувати, що означає та чи інша норма Конституції. Такі загрози, на жаль, не можуть бути нейтралізовані пакетом «добрих імплементаційних законів», тому що парламент вільний проголосувати за пакет «поганих законів» на їх заміну. Відтак, досягнення головної мети Конституції – захистити український народ від свавілля парламенту і уряду – ставиться під сумнів.
– Чим, на Вашу думку, обґрунтоване відтермінування ратифікації в Україні Римського статуту Міжнародного кримінального суду на три роки?
– Відтермінування ратифікації Римского статуту Міжнародного кримінального суду та неможливість створення інших судів/трибуналів з міжнародним елементом нічим не обґрунтовані. Прийняті зміни до Конституції в частині «Правосуддя», стаття 124, доповнюються положенням про те, що «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС) на підставі Римського статуту». Водночас у перехідних положеннях проекту закону про внесення змін до Конституції зазначено, що ця норма набирає чинності через три роки після набрання чинності Конституції України. У зв’язку з цим Україна не зможе повністю приєднатися до МКС протягом наступних трьох років після набрання чинності відповідних змін до Конституції.
Відтермінування ратифікації Римського статуту виглядає, як мінімум, нелогічним. Україна вже визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Прокурор цього суду займається попереднім вивченням ситуації в Україні «за особистою ініціативою» (згідно зі ст. 15 Римського статуту). Визнаючи юрисдикцію МКС та за умови, якщо Україна не ратифікувала Римський Статут та не стала країною-учасницею МКС, фактично перед судом ми маємо лише обов’язки й не маємо жодних прав і можливостей впливати на процес. Це послаблює наші позиції в Суді.
– Як відбувається процес підготовки змін до Конституції? Наскільки враховуються вимоги правозахисних організацій?
– Тут слід зазначити, що сам процес внесення змін до Конституції фактично поділений на три паралельні підготовчі процеси внесення змін – у частині децентралізації, у частині правосуддя та у частині розділу «Права людини».
З огляду на результат можна припустити, що темпи та якість кожного з цих процесів прямо залежать від політичної волі затвердження цих змін. Зокрема, зміни до Конституції у частині децентралізації прийняті в першому читанні ще 31 серпня 2015 року, в частині правосуддя – 2 червня 2016 року у другому читанні, а проект закону про зміни у частині «Права людини» навіть не зареєстровані в парламенті та, наскільки мені відомо, перебувають на стадії підготовки в Конституційній Комісії. Ситуація, коли кожен розділ розглядається парламентом окремо від інших, свідчить про те, що законотворці не розглядають Основний Закон цілісно. А це неправильно, коли на Конституцію дивляться як на сукупність не пов’язаних між собою положень.
На жаль, відкритим був лише процес підготовки змін та подання своїх пропозицій до Конституції в частині «Права людини». Процес підготовки змін у частині правосуддя був для нас закритим: ми опрацьовували текст закону після його офіційної публікації. Незважаючи на велику кількість союзників щодо застережень правозахисників серед народних обранців, пропозиції змін до проекту Основного Закону залишилися поза увагою.
– На які ще суттєві питання, не прописані у Конституції, варто було б звернути увагу?
– Фактично неможливо утворити або ж приєднати Україну до інших судових установ із міжнародним елементом для встановлення правосуддя за злочини на Донбасі. Такий висновок можна зробити з логіки рішення Конституційного суду 2001 року щодо відповідності Римського статуту Конституції України.
Оновлена Конституція не враховує таку можливу потребу у майбутньому. Наприклад, Рада Безпеки ООН розглядала можливість створення спеціального трибуналу по справі збитого малайзійського «Боїнгу» в Україні. Але мова може йти і про інші міжнародні суди/трибунали, національні з залученням суддів-іноземців, що могли б бути створені у зв’язку з подіями на сході України.
Окремим питанням залишається можливість залучення суддів-іноземців, адже відповідно до Конституції суддями можуть бути винятково громадяни України.
Тож проект Конституції в оновленій редакції не відкриває шлях не лише до приєднання до Міжнародного кримінального суду на найближчі роки. Неможливим є також створення міжнародних гібридних механізмів правосуддя, моделі яких випробувала свого часу низка країн, що стали жертвами воєнних злочинів та злочинів проти людяності.
– Від чого залежатиме успішність реалізації прийнятих змін до Конституції?
На жаль, реалізація прийнятих та ще не прийнятих змін буде залежати від відсутності або наявності політичної волі до справжніх змін. Все ж не останню роль відіграє громадянське суспільство, яке може контролювати та вимагати, щоб зміни до Конституції відбувалися на користь правосуддя.
Кожен громадянин може впливати на зміни, використовуючи наявні сьогодні можливості Конституції і вже зараз вимагаючи від влади дотримання зазначених гарантій.
– До якого результату варто прагнути українському громадянському суспільству?
– На мою думку, варто прагнути більшого, того, на що на сьогодні не можуть спромогтися політики. Не можна йти на компроміс заради кількох позитивних змін в одних питаннях ціною негативних змін в інших. Громадянське суспільство часто далекоглядніше і спроможніше до випередження законотворців на роки.
