Twitter заборонив публікувати зображення людей без їхньої згоди: ось чому це добре

Twitter нещодавно оголосив, що більше не дозволить “розміщення приватних медіа, таких як зображення чи відео приватних осіб без їхньої згоди”. Цей крок набуває чинності через розширення трактування приватної інформаційної та медіа-політики платформи соціальних медіа.

Практично це означає, що фотографії та відео можуть бути видалені, якщо фотограф не отримав згоди від людей, знятих до того, як поділитися об’єктом у Twitter. Особи, які знайшли своє зображення, опубліковане в Інтернеті без їх згоди, можуть повідомити про публікацію, і Twitter вирішить, чи потрібно її видалити.

Згідно з Twitter, ця зміна сталася у відповідь на “зростаючу занепокоєння щодо неправомірного використання засобів масової інформації та інформації, яка недоступна в інших місцях онлайн, як інструмент для переслідування, залякування та розкриття особистості”.

Хоча цей крок сигналізує про зсув у бік більшого захисту приватності, є питання щодо впровадження та забезпечення виконання цього нововедення.

На відміну від деяких європейських країн – наприклад, у Франції існує сильна культура конфіденційності щодо прав на зображення відповідно до статті 9 Цивільного кодексу Франції , а у Великобританії, немає такої сильної традиції щодо прав на зображення.

Це означає, що людина мало що може зробити, щоб запобігти вільному розповсюдженню свого зображення в Інтернеті, якщо не вважатиметься, що воно підпадає під обмежений юридичний захист. Наприклад, у Велико Британії особа може бути захищена відповідно до розділу 33 Закону про кримінальне правосуддя та суди 2015 року, який стосується сексуального насильства на основі зображення. Правовий захист також може бути доступним, якщо буде визнано, що зображення суперечить положенням про авторське право і захист даних.

З одного боку, свобода фотографування жорстко захищається, в основному, засобами масової інформації та фотографами. З іншого боку, приватні, небажані чи принизливі фотографії можуть спричинити моральні страждання та переживання, зіткненням прав між фотографом (законним власником фотографії) та тим кого фотографують (часто не претендують на зображення).

Мої дослідження

Щоб захистити докторську дисертацію, я опитала 189 дорослих, які живуть в Англії та Уельсі, щодо їхнього досвіду використання зображень, опублікованих в Інтернеті, зокрема через соціальні мережі. Мої висновки були опубліковані на початку цього року.

Хоча деякі учасники не були стурбовані або навіть були раді натрапити на їхні зображення, опубліковані в Інтернеті, для інших, знаходити зображення, на розміщення яких вони не погодилися, було дивно та викликало відчуття тривоги. Як сказав один учасник:

“На щастя, я виглядав не дуже погано і не робив нічого дурного, але я вважаю за краще контролювати свої образи, які з’являються на публіці.”

Інший вважає:

“Я був дуже злий через те, що моє зображення поширили в соціальних мережах без мого дозволу.”

Незначна більшість респондентів підтримала підвищення правового захисту прав особистості, що означає, що їх зображення не можна використовувати без згоди (55% погодилися, 27% не впевнені та 18% не погодилися).У той же час 75% респондентів вважають, що соціальні мережі повинні відігравати більшу роль у захисті конфіденційності.

Я виявила, що люди не обов’язково шукали правового захисту в цьому випадку. Багато хто просто шукав якийсь шлях вирішити ситуацію, наприклад, це стало нормою, коли фотографії, опубліковані в соціальних мережах без дозволу, були видалені на прохання сфотографованої людини.

Зміна політики Twitter є прагматичним рішенням, що дає людям більший контроль над тим, як використовується їх зображення. Це може бути корисним, особливо з точки зору безпеки, для настпних груп –  жінок, активістів, дисидентів та представників меншин. Наприклад, зображення, яке показує місцезнаходження жінки, яка втекла від домашнього насильства, може поставити цю людину в значну небезпеку, якщо зображення побачить її кривдник.

Це також може бути корисно для дітей, фото яких було “розповсюджено” без їх згоди (оригінальний термін sharenting) – контролювати зображення, якими їх батьки ділилися в Інтернеті на кожному етапі їх дорослішання.

Теоретично, ці діти тепер можуть повідомляти про ці зображення, коли стануть достатньо дорослими, щоб зрозуміти, як це зробити. Крім того, вони можуть попросити представника зробити це за них.

Проблеми 

Зміна, зрозуміло, викликала деяке здивування, особливо серед фотографів. Група громадянських свобод Big Brother Watch розкритикувала нову політику за “надто широку”, стверджуючи, що це призведе до цензури в Інтернеті.

Важливо зазначити, що це не повна заборона на зображення людей. У Twitter заявили, що зображення або відео, які показують людей, які беруть участь у публічних заходах (наприклад, великих протестах або спортивних заходах), як правило, не порушують політику.

Вони також привертають увагу до ряду винятків, зокрема, коли зображення заслуговує на публічність, у суспільних інтересах або коли суб’єктом є публічна особа. Але те, як будуть інтерпретуватися суспільні інтереси, виграє від більшої ясності. Так само не зовсім зрозуміло, як ця політика застосовуватиметься до ЗМІ.

Як повідомляється, узгоджені публікації екстремістських груп щодо фотографій із мітингаів ненависті призвели до того, що численні акаунти в Twitter, що належать дослідникам і журналістам проти екстремізму, які їх комунтували, були помилково призупинені. Twitter повідомив, що виправив помилку та почав внутрішню перевірку.

Також  є занепокоєння щодо меншин якщо вони зіткнуться з труднощами з обміном зображеннями, які висвітлюватимуть зловживання чи несправедливість, наприклад, жорстокість поліції. Хоча Twitter заявив, що такі події будуть звільнені від правила на підставі того, що вони суспільно важливі, поки не зрозуміло, як це буде виконуватися.

Безперечно, є проблеми, які потрібно вирішувати. Але в кінцевому підсумку ця зміна політики може захистити особисту конфіденційність і сприяти більш виваженому підходу до обміну зображеннями.

Автор: Холлі Хенкок, викладач деліктного права, Університет Східної Англії 

Ця стаття повторно опублікована з The Conversation за ліцензією Creative Commons. Прочитайте оригінальну статтю.

Переклад: Нікіта Домініч