Олександра Матвійчук: маємо абсолютно всі шанси для того, щоб досягти нарешті своєї мети

Відома українська правозахисниця Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод (організації-засновниці Групи громадського спостереження “ОЗОН”) координаторка Євромайдан SOS, поділилася ізГромадським Простором враженнями від суспільства постМайдану, розповіла, звідки шукати сили, аби продовжувати боротися за гідність, свободу та права людини, а також запросила до групи громадського спостереження “ОЗОН”.

Довідково: Група громадського спостереження “ОЗОН” – добровільне об’єднання активних громадян – передусім, громадських активістів, юристів, журналістів, які усвідомлюють важливість якісного громадського контролю за державними органами, а також за ключовими процесами, які відбуваються на лінії зіткнення суспільства та держави або людини та держави, зокрема, під час мирних зібрань та судових процесів.

Громадський простір: Олександро, розкажи, будь ласка, як виникла ініціатива «ОЗОН», з чого вона почалась?

Олександра: Група громадського спостереження «ОЗОН» – це спроба інституалізувати в Україні систему громадського контролю. Що означають ці кілька складних слів? Це означає, що ми амбітно поставили собі за мету створити такий механізм, до якого може доєднатися будь-яка людина, незалежно від її досвіду, спеціалізації, фаху, наявності чи відсутності громадського бекграунду, для того, щоб контролювати дії влади. Це дуже важливо, тому що, з одного боку, коли громадськість контролює дії влади, вона допомагає покращувати роботу певних державних органів, наприклад, поліції, судів, місцевої влади. А з іншого – коли люди починають контролювати дії влади, вони приводять в норму стан речей, який у нас в країні перевернутий з ніг на голову. Тобто люди починають ставитися до влади як до найманого менеджера, змінювати цей сакральний підхід, ніби влада – це щось освячене, дане нам вище, і привчають до цього владу. Коли ми започатковували групу громадського спостереження «ОЗОН» на початку 2013 року, то використовували моделі роботи схожі з тими, які започаткували російські правозахисники. Ми хотіли, щоб контролювати владу в Україні стало модним: людина встала вранці, почистила зуби, поснідала, пішла на роботу, ввечері щось зробила, а потім певну кількість часу приділила громадському контролю.

Громадський простір: Загалом, Вашу ідею можна назвати суголосною ідеям Майдану, тобто це те, що могло би стати одним із інструментів після нього. Чи багато долучилось до Вас активістів після Майдану?   

Олександра: Звичайно, під час Майдану до групи громадського спостереження «ОЗОН» було надзвичайно велике долучення людей. До Майдану озонівці моніторили дії поліції під час мирних зібрань. Я пам’ятаю, що під час заходу і заборони мирного зібрання під Межигір’ям, резиденцією колишнього президента Віктора Януковича, ми листувались декілька місяців з усіма силовими органами, щоб з’ясувати, хто ж були ті невідомі люди в чорному без розпізнавальних знаків, без будь-яких шевронів, які оточили учасників мирного зібрання колом, потім забрали кількох в автобус, заарештували і не представлялись, не відповідали на питання спостерігачів. Вже дійшло до абсурду, ми говорили: «Слухайте, це ж резиденція Президента, а там невідомі люди в чорному ходять, хто це?» – виявилось пізніше, то був «Беркут». Тобто до Майдану ми вже мали напрацьований досвід і бачили системні порушення, які здійснює поліція, суди та інші представники державної, місцевої влади стосовно мирних зібрань. А під час Євромайдану «ОЗОН» розширився ще на один спектр діяльності – це суди. Ви пам’ятаєте, що почалися масові затримання, і людей після побиття везли не в медичну частину, а в суд, не повідомляючи адвокатів і рідних. Озонівці чергували в судах, тому що суди йшли нон-стоп – о першій, третій годині ночі, о п’ятій ранку, ніколи не знаєш, куди кого привезуть. Власне, тоді до нас пішов величезний потік людей, які сказали, що вони готові здійснювати моніторинг. Насправді, як я пояснювала на початку, модель «ОЗОН» – це модель для будь-якої людини, яка пройде інструктаж, не обов’язково бути юристом або знати на пам’ять Конвенцію з прав людини. Досвід Майдану засвідчив, що зрозуміти, що є порушення прав на справедливий суд, може і звичайна людина по тому, що не допускають адвоката, що в клітці побита людина навіть не сидить, а лежить від побиття, а суд виносить рішення про запобіжний захід – цього достатньо, щоб побачити основні порушення права на справедливий суд. Зараз, після Євромайдану, ми розширюємось на діяльність органів місцевого самоврядування, але не відслідковуємо ефективність їхньої роботи або певні корупційні речі, а дивимось на їхню доступність, на скільки виконуються норми доступу до інформації, оскільки право на доступ до інформації – це також важливе право людини.

Громадський простір: Назва «ОЗОН» – це якась символіка чи абревіатура, що означає «ОЗОН»?

Олександра: Насправді, я говорила, що ми створювали «ОЗОН» за прототипом російських колег, у них називається «ОГОН», у Білорусі, до речі, «ОГРАНА» – це все абревіатури, вони розшифровуються. Наприклад, «ОГОН» – Объединенная Группа Общественного Наблюдения. У нас це не абревіатура. Коли ми намагались зробити абревіатуру, у нас вийшов ВАГОН, і ми вирішили, що це не дуже цікаво. Після тривалих дискусій ми зупинились на назві «ОЗОН», тому що подумали, що тут є певна символіка: як озоновий шар огортає Землю і захищає її від шкідливого випромінювання, так і громадський контроль здійснює теж саме для будь-якого демократичного суспільства. Тому що люди, які не контролюють владу, навіть якщо вона приходить з німбом на голові, неминуче зіштовхнуться з ситуацією, що німб відпаде, і у влади виростуть роги.

Громадський простір: Які основні, найактуальніші порушення Ви зараз спостерігаєте?

Олександра: Якщо говорити по темі мирних зібрань, то одне з основних порушень стосовно дій поліції – це невміння виконувати позитивний обов’язок із захисту свободи мирних зібрань. Що я маю на увазі? Слава Богу, вже менше випадків, коли ми бачимо застосування необґрунтованого насилля зі сторони поліції до учасників мирних зібрань, але цього недостатньо. Треба захистити учасників від інших людей, які намагаються перешкодити мирним зібранням і реалізації їхньої свободи, треба захистити людей від певних провокацій. Ми живемо в час, коли йде війна, розпочата Російською Федерацією, тому може бути все що завгодно, навіть в нібито невоєнному Києві. Яскравий приклад – це було 31 серпня 2015 року, коли під парламентом відбувалось одночасно кілька мирних зібрань: частина людей вийшли, щоб голосувати проти внесення змін до Конституції щодо особливого статусу Донбасу, хтось вийшов за легалізацію зброї, хтось ще за щось – там було одномоментно кілька мирних зібрань і близько 400 людей. Правопорядок, за нашими підрахунками, забезпечували теж близько 400 представників поліції – це ті, які були там по периметру, і ще, зазвичай, вони ставлять додаткові загони, які швидко можуть в разі чогось підійти. Ми були свідками того, як агресивні дії почали здійснювати кілька десятків людей. Тобто робота поліції в даному випадку – це виконання простої поліцейської операції – виїмка, відрізання людей, які агресивно налаштовані, від інших учасників протесту, які мирно його здійснюють, і далі вже зрозумілі поліцейські процедури. Цього не було зроблено, і ми бачимо, до чого це призвело: полетіла граната, четверо людей загинуло, 178, здається, було поранено. Вже після цього 18 людей було заарештовано з великими порушеннями – про це окремо. Це проблема. Держава починає розуміти, що вона не має права перешкоджати проведенню мирних зібрань, але ще вона повинна вчитись їх захищати.

Громадський простір: Ваша ініціатива суто київська, чи Ви працюєте так само з регіонами?

Олександра: Ми тісно працюємо з регіонами. Минулого року ми провели кілька навчань в різних регіонах: Дніпропетровськ, Суми, Одеса, Львів. Ми передаємо цю методику, адже нею можна користуватись і самостійно. Будь-яка громадська організація, більше того, будь-яка людина, для своїх власних потреб або як хобі може прийти на судове засідання, яке її цікавить, проаналізувати його, або подивитись, як поліцейський на вулиці поводиться. Звичайно, для тих, кому цікаво це робити разом з нами, ми запрошуємо доєднатись до групи громадського спостереження «ОЗОН».

Дивіться також:  Принципи громадського моніторингу за мирними зібраннями (ВІДЕО)

Громадський простір:  Твоє враження від постмайданного суспільства: зараз в країні відбуваються реформи, ти відчуваєш якісь зміни, чи є вони в повітрі, в атмосфері, в озоні?

Олександра: Я бачу багато носіїв змін. Наше прекрасне майбутнє тільки окреслено в далечині, але держава будується нині, як сказали наші попередники. Я бачу чітко, що і під час Майдану, і після – це був драматичний час, який дозволив людям розкрити свої найкращі якості і став стимулом для активізації сотень тисяч людей. Я, чесно, із захопленням завжди про це розповідаю, тому що бачу, як на моїх очах створюються і працюють вже роками горизонтальні ініціативи – це звичайні люди, які об’єднались і які, по суті, виконують державницькі функції: допомагають армії, годують і влаштовують переселенців, створюють центри аеророзвідки, документують воєнні злочини і представляють докази російської агресії на міжнародному рівні. Це, насправді, фантастично, це називається енергією Майдану, і це те, що дає мені надію, що Україна вийде з цього зачарованого кола, по якому ми вже багато років ходимо і яке називається «країна в транзитному періоді», зможемо зробити якісний стрибок і вийти з цієї ями. Насправді, надії на політичну еліту у мене не досить великі. Після Майдану перезавантаження політичних еліт не відбулось: владу отримала опозиція, яка в рази краща, звичайно, ніж режим Януковича, але має багато схожих хвороб і тенденцій. Тому надія в мене тільки на громадянське суспільство, яке змусить навіть нинішню владу рухатись в напрямку демократичних перетворень.

Громадський простір: Третій сектор, який ми знаємо до Майдану і після Майдану – його обличчя вже змінилося…  Але як зберегти цю енергію Майдану, бо чуємо час від часу і про втому, і про виснаження, розчарування, тощо?

Олександра: Звичайно, це питання ми також ставимо перед собою, саме тому у нашої організації є кілька відповідей, а у кожної громадської організації, насправді, можуть бути свої. Одна з відповідей – це група громадського спостереження «ОЗОН» – це не постійна робота, це може бути періодична діяльність, яка залежить від тебе. Ми кидаємо в розсилку ті чи інші події в різних містах і говоримо людям: «Кому цікаво долучитися, долучайтесь». Ми проводимо кілька кампаній. Одна з найвідоміших, яку веде Євромайдан SOS – це кампанія «Let My People Go» на захист людей, ув’язнених за політичними мотивами. Загалом, дуже важливо, щоб люди продовжували щось робити, щоб вони досягали якихось маленьких результатів. Наприклад, маленьким результатом може бути навіть відповідь від політв’язня про те, що він отримав кілька сотень листівок і просто вражений. Люди, які це організовували, відчувають, що зробили щось конкретне: вони подарували сили цій людині, щоб вона більш стійко переносила неволю. Ми всі переконані, що рано чи пізно їх відпустять, але до цього моменту треба зберегти сили, бо ніколи не знаєш, коли саме це буде. Зберегти енергію Євромайдану і розширити її – це, насправді, дуже важливе завдання. За соціологічними опитуваннями – я була здивована – ось цей вибух енергії Євромайдану значною мірою, як пояснювала Ірина Бекешкіна, пов’язаний з тим, що активні стали ще більш активними. Зрозуміло, що так – на надриві, довго працювати не можна. Ми так працюємо вже другий рік, і це дійсно складно. Нам треба розширювати наше коло, нам треба витрачати зараз час не на те, щоб робити щось самим, а щоб залучити нових людей до того, що ми робимо, тоді ми будемо більш успішними.

Громадський простір: Зараз особливо актуально, мені здається, говорити і про національну ідею. Ми проводимо декомунізацію, процеси очищення від ганебного минулого, але на чому будувати теперішнє, на яких цінностях будувати майбутнє?

Олександра: Це питання, на яке, мені здається, Євромайдан частково дав відповідь. Адже коли ми бачимо результати соціологічних опитувань про те, чому відбулись наймасовіші протести, наприклад, 1 грудня 2013 року – люди вийшли вже не тому, що раптово призупинили євроінтеграцію, – що для мене, наприклад, означало зближення з Москвою і було абсолютно неприйнятним, оскільки я давно працюю в регіоні пострадянських держав і бачу, що відбувається на теренах Росії, – люди вийшли, тому що вони хотіли жити в країні, в якій поліція не б’є студентів – це суто правозахисний лозунг. Люди вийшли, тому що вони відчували гідність, люди вийшли, бо хотіли заявити про те, що вони вільні і не бояться. Такий доволі драматичний момент: я довго не могла зрозуміти, чому люди, коли почався розстріл, піднімались вгору по Інститутській. Я розпитувала людей, які вижили. Ну, для мене зрозуміло, як це відбувалось тактично: побігли кордони міліції, люди почали автоматично займати простір. Але один чоловік, – це було в документальному фільмі, який ми презентували за результатами розповідей, – сказав таку річ, яка мене здивувала: «Люди хотіли подивитись, хто в них стріляє». Далі я говорила з однією близькою людиною, ми обговорювали цей момент, і він мені сказав: «Уяви собі, якщо б в Казахстані люди вийшли і їх почали розстрілювати, що б вони зробили?»Я сказала: «Розбіглися б», – це логічно. «Уяви собі, що було б в Москві, якби люди вийшли, і по них почали стріляти, що б вони робили?» – «Розбіглись би, бо перший інстинкт, базовий – зберегти життя». І я думаю: «Яке треба мати відчуття свободи для того, щоб не боятись іти вгору, щоб подивитись, хто в тебе стріляє?» – це щось поза межами будь-яких інстинктів самозбереження. Тому я переконана, що можна говорити про різні моделі, але засадничими мають бути людська гідність, свобода і права людини.

Громадський простір: Можливо, наостанок окремий меседж від твого серця – що би нам допомогло все ж таки зберегти цю енергію, не здаватись, не падати від втоми і продовжувати йти?

Олександра: Знаєте, завжди допомагає… Я спеціально розкажу цю історію, для того щоб знизити емоційність своїх попередніх відповідей: завжди допомагає порівняння з тим, кому гірше. Коли ти дивишся, в яких умовах працюють інші люди… Ну, добре, дехто не знає, як працюють правозахисники в Російській Федерації або Білорусі – поїдьте на звільнені території Донбасу, подивіться і запитайте у місцевих активістів, що їх тримає, що вони вже другий рік продовжують боротись як проти байдужості національної влади, так і проти місцевої кон’юнктури. Це завжди допомагає трошки отверезіти і зрозуміти, що, насправді, все в твоїх руках, у тебе набагато більше можливостей, набагато більше інструментів, і ти дійсно можеш щось зробити. Перепрошую, ми зараз не в криївках сидимо і маємо абсолютно всі шанси для того, щоб досягти нарешті своєї мети, вирватися з цього кола і все-таки планомірно будувати демократичну країну. Насправді, моя єдина порада – не здаватися та вірити в себе. У Вацлава Гавела був блискучий вислів, суть якого полягає в тому, що надія – це не впевненість, що все буде гарно, але  розуміння того, що всі твої зусилля мають сенс.

Розмову вела Любов Єремічева,
Робота над текстом Ірини Гузій