Міжнародне правове регулювання безпідставних затримань, насильницьких зникнень та захоплення цивільних заручників

29 червня орган ООН Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) відповідальний за моніторинг ситуації з правами людини в Україні, засудив масові свавільні затримання цивільних осіб на території, контрольованій збройними силами Росії. За даними цього органу, з 24 лютого 2022 року на території, контрольованій збройними силами РФ та пов’язаними з ними збройними формуваннями, набуло масового характеру свавільне затримання цивільних осіб. 

Загалом УВКПЛ задокументувало 248 випадків (214 чоловіків, 33 жінки, 1 хлопчик) у період з 24 лютого по 15 травня 2022 року, хоча фактична кількість, ймовірно, набагато більша, оскільки український уряд заявляє про понад 1000 заручників. Більшість постраждалих були діючими або колишніми посадовцями місцевої влади (65 випадків), правозахисниками та громадськими активістами (42 випадки), журналістами (8 випадків), релігійними діячами (4 випадки) та звільненими військовослужбовцями Збройних сил України ( 10 випадків).

У звіті також зазначено, що цивільних осіб зазвичай заарештовували на вулиці, вдома чи на роботі під час перетину “блокпостів” і утримували без зв’язку з зовнішнім світом в імпровізованих місцях ув’язнення, не маючи можливості надати своїм родичам інформацію про причини арешту або місце утримання під вартою.

Крім того, УВКПЛ змогло підтвердити скарги на катування та жорстоке поводження з особами, які перебувають під вартою, з метою змусити їх зізнатися у співпраці з українським урядом, надати інформацію російським збройним силам або співпрацювати з ними. Зокрема, жертви повідомляли, що їх тримали зв’язаними та із зав’язаними очима протягом кількох днів; били руками, ногами або палицями; піддавали імітаційним розстрілам; погрожували сексуальним насильством; поміщали в замкнений металевий ящик; змушували співати чи вигукувати прославляючі Росію гасла; відмовляли або давали в недостатній кількості їжу чи води; і утримували в переповнених приміщеннях без мінімальних санітарних стандартів.

Однак як і у мирний час, так і під час війни, під час міжнародних або неміжнародних збройних конфліктів, захоплення заручників суворо заборонено.

Таким чином, під час міжнародного збройного конфлікту, який характеризує російсько-українську ситуацію, міжнародне гуманітарне право займає особливу захисну позицію щодо цивільного населення. Більше того, заборона захоплення заручників справді визнається основною гарантією для осіб, які вийшли з бою, у Додаткових протоколах I і II, а також у статті 3, спільній для Женевських конвенцій.

Крім того, відповідно до Статутом Міжнародного кримінального суду (Римським статутом), захоплення заручників є воєнним злочином  як у міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктах. Захоплення заручників також зазначене як воєнний злочин у Статутах Міжнародних кримінальних трибуналів для колишньої Югославії, Руанди та Сьєрра-Леоне.

Важливо зазначити, що випадки захоплення заручників під час міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів засуджувалися державами, а також Організацією Об’єднаних Націй, зокрема в контексті війни в Перській затоці, Косово, Близького Сходу, Сьєрра Леоне, Чечні та колишньої Югославії.

Автор: Еліз ле Галл, адвокат Паризької колегії адвокатів і Міжнародного кримінального суду, адвокат фірми LE GALL AVOCATS.

Центр громадянських свобод отримує багато запитань щодо МГП. Уважно вивчивши їх, ми підготували для вас інформаційний документ із запитаннями та відповідями: Коротко про міжнародне гуманітарне право.

– Міжнародний кримінальний суд (МКС) — це міжнародний трибунал, який був створений у 1998 році для розслідування та переслідування осіб, звинувачених у геноциді, військових злочинах та злочинах проти людяності. Це перший трибунал який діє на постійній основі. Гаазький суд  почав роботу з липня 2002 року після того як шістдесят країн ратифікували статут. На даний момент 123 країни є учасниками системи (а 139 підписантами статуту). Він здійснює юрисдикцію щодо злочинів, які сталися після набрання чинності його статутом у 2002 році.

– геноцид – намір знищити певну національну, расову, етнічну або релігійну групу.

– злочини проти людяності – масштабне переслідування мирного населення.

– воєнні злочини – порушення законів та звичаїв ведення війни (наприклад, щодо поводження з військовополоненими або використання заборонених видів зброї).

– злочини агресії – планування або здійснення особою, яка здійснює контроль над силовими формуваннями акту агресії, який є порушенням Статуту ООН (далі разом ці злочини – міжнародні злочини).

– воєнний злочин – це порушення законів та звичаїв війни. Воєнні злочини належать до сфери виключно міжнародного кримінального права.

– військовий злочин – це передбачені розділом XIX Кримінального кодексу України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними.

– сторона міжнародного збройного конфлікту – суб’єкт, що має зобов’язання з дотримання норм міжнародного гуманітарного права під час збройного конфлікту.

Підготовлено: Роман Неколяк, проектний координатор ЦГС