Чи дійсно прийняття Римського статуту відіб’ється на українських військових не кращим чином?

Відтермінування ратифікації Римського статуту на три роки в Адміністрації президента пояснюють тим, що визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду нібито буде нести певні ризики для українських військових. Чи справді це так? Хто може опинитися на лаві підсудних в Гаазі? Ситуацію коментує юрист-міжнародник Микола Гнатовский.

Лариса Денисенко: Як ви вважаєте, чому були озвучені побоювання про те, що прийняття Римського статуту – ризик для українських військових? Чого і кому слід побоюватися насправді?

Микола Гнатовский: Такі заяви дійсно були, вони залишаються офіційною позицією. Єдина перспектива прийняття норми про те, що Україна визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Це прийняття тих поправок до Конституції, які пропонує внести президент.

Це вирішить проблему з висновком Конституційного суду України від 2001 року про блокування ратифікації Римського статуту. При цьому доведеться потерпіти 3 роки, поки норма не вступить в силу.

Я дуже багато критикував прийняття норми про три роки. На мій погляд вона пов’язана з недостатнім розумінням того, як працює Міжнародний кримінальний суд. Для зовнішнього світу це звучить дуже дивно – так, як ніби ми заздалегідь готуємося до чогось поганого.

Незважаючи на досить невдале перехідне положення, мені здається, потрібно приймати конституційну реформу. Без реформи судової системи і без включення до статті 124Констітуціі положення про можливість прийняття Римського статуту прогресу не буде.

Ірина Славінська: Ще Турчинов почав говорити про те, що Римський статут може бути використаний проти українських військових.

Микола Гнатовский: Коли ми говоримо про те, що якісь ворожі сили можуть використовувати міжнародне кримінальне правосуддя проти українських військових, ми займаємо свідомо помилкову позицію.

Міжнародний кримінальний суд існує не для того, щоб зводити рахунки з ворогами. Він існує, щоб відреагувати на найтяжчі порушення норм міжнародного права. Це не просто міжнародне право заради міжнародного права, за цим стоять зруйновані долі і загиблі люди.

Лариса Денисенко: Мені здається, що такі заяви ґрунтуються на помилковому концепті жертовності країни. Як працює Міжнародний кримінальний суд? Хто насправді може виявитися на лаві підсудних?

Микола Гнатовский: Міжнародний кримінальний суд судить не держава, а індивідів. Мова йде про індивідуальну кримінальну відповідальність. Міжнародний кримінальний суд – вершина піраміди кримінальної відповідальності за найтяжчі порушення міжнародного права.

Первинна відповідальність за переслідування винних лежить на самих державах.

Ніхто не знімав з України зобов’язання здійснювати кримінальне переслідування винних у військових злочинах на її території.

Довгостроковий мир в українському суспільстві можливий тільки тоді, коли відбудеться ретельний «розбір польотів».

Держава зобов’язана проводити ретельне розслідування на підставі будь-якої інформації, яка свідчить про порушення законів і звичаїв війни під час збройного конфлікту або систематичні напади на цивільне населення.

Поки держава справляється з цими зобов’язаннями, Міжнародний кримінальний суд не вступає в гру. Міжнародний кримінальний суд втручається тільки тоді, коли держава не бажає притягати винних до відповідальності.

Ірина Славінська: Це якась пропаганда, яка підтверджує, що в нашому дискурсі є герої і їхні вороги. Наскільки такі меседжі для внутрішнього пропагандистського споживання зчитуються за кордоном?

Микола Гнатовский: В кращому випадку поблажливо, а взагалі – дуже критично. Ніякої альтернативи у європейської держави, якою є Україна, немає. Потрібно відмовитися від патріотичного дискурсу і зайнятися забезпеченням прав індивідуальних жертв і покаранням всіх винних.

Інтрига навколо відкладання ратифікації не має ніякої практичної цінності, оскільки Україна вже повністю визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Ми зробили це чудово – без крайньої дати. Тобто будь-які події у війні на сході потрапляють під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Ірина Славінська: Розмови про ратифікацію впливають на щось чи ні?

Микола Гнатовский: Вони впливають на другорядні питання. Спочатку заяву було прийнято Верховною Радою. Потім її текст був виправлений професійними юристами Міністерства закордонних справ і, не без участі президента, заява про визнання юрисдикції була направлена до Міжнародного кримінального суду.

Ратифікація впливає тільки на те, які можливості у України будуть по відношенню до Міжнародного кримінального суду. До ратифікації ми не можемо скористатися механізмом початку розслідування і ініціювати передачу ситуації суду. Це позбавляє Україну права голосу в Асамблеї держав-учасників Римського статуту. Це позбавляє українських юристів можливості працювати в канцелярії прокурора Міжнародного кримінального суду. Рішення відкласти ратифікацію нікого не рятує, тому я дуже спокійно ставлюся до цих трьох років. Це просто нісенітниця.

Лариса Денисенко: Яким буде алгоритм дій, якщо Міжнародний кримінальний суд вирішить, що Україна недостатньо сумлінно виконує свої зобов’язання?

Микола Гнатовский: У цьому випадку прокурор суду прийме рішення про те, чи є підстави для пред’явлення звинувачень конкретним індивідам. Якщо знадобиться втручання суду, а це станеться тільки через кілька років, прокурори будуть пред’являти претензії до конкретних персоналій.

Міжнародний кримінальний суд безпосередньо залежить від держав і їх співпраці. Практика суду по ряду справ, наприклад, по Кенії, показує, що без співпраці держави суд просто припиняє справи. Перебільшувати можливості Міжнародного кримінального суду не варто і розглядати сам суд як небезпеку – теж неправильно.

Матеріал знаходиться за посиланням http://hromadskeradio.org/ru/programs/kyiv-donbas/mezhdunarodnyy-ugolovnyy-sud-sozdan-ne-dlya-svedeniya-schetov-yurist