Чотири роки після Майдану… Невже нічого не навчили?
Ви знаєте, мене важко звинувати у любові до так званих добровольців-вічних революціонерів, для яких акції протесту -така сама робота, як для когось прийти в офіс чи на завод.
Я була першою, хто написав, що волонтерську допомогу від нас Айдар не отримає, тому що дізналася про масштаби мародерства, про викрадення людей, катування і інші злочини, які здійснювали окремі представники цього бату.
Я пішла проти абсолютної більшості, коли сказала, що Батя і Рубєж можуть бути мільйон разів добровольцями, але повинні відповідати перед законом. Як і інші злочинці. І корочка УБД не індульгенція.
Я одна з небагатьох виступала проти псевдоблокади Семенченка, доводила, що це не більше, ніж переділ активів, за що традиційно отримувала тони лайна від вдячних читачів.
Ви не уявляєте, яка щоразу внутрішня боротьба відбувалася у мене в голові і в душі, як мені важко було знайти ту тонку межу між волонтером і журналістом, між фактами і доцільністю… Тоді мені моя мудра Maria Tomak сказала: ця межа, ця червона лінія вже давно винайдена – це фундаментальні права людини.
Ця, здавалось би, очевидна річ для мене стала прозрінням. Політики приходять і йдуть, оточення, погляди, ситуації змінюються, але є одна стала річ, яка повинна залишатися незмінною.
З того часу для мене права людини – це головний критерій, який відразу розставляє всі точки над і. Я можу підтримувати Торнадо, як волонтер, але якщо в розслідуванні ми з‘ясували, що вони причетні до вбивств і катувань, то ми про це заявляємо, і ніякі теоретичні бойові заслуги цього не виправдовують.
Я можу вважати Семенченко фсбешною крисою, але сьогоднішній силовий розгін протестувальників і невиправдане застосування сили мєнтами – це порушення відразу кількох статтей Конвенції про захист прав людини.
Я розумію, що багато моїх колег не пройшли весь цей складний шлях осмислення, який довелося пройти мені. З депресіями, з викресленням з життя певних людей, із запереченням і прийняттям…
Але коли я бачу, як колеги, журналісти топових ЗМІ з усіх сил демонстративно радіють явному порушенню прав людини, у мене ступор. Так, ніби ж нічого дивного, вони ж завжди колєбалісь із лінією партії, але ж чотири роки після Майдану… Невже нічого не навчили?
Джерело: Фейсбук
***
Нагадуємо, що 3 березня 2018 року у центрі Києва відбулися сутички між поліцією і протестувальниками. Як заявили у МВС – це результат “проведення слідчих дій та заходів зі звільнення проїзду на вулиці Грушевського”. Правозахисники та представники Секретаріату Омбудсмана вже висловили своє занепокоєння у соціальних мережах щодо непропорційних дій поліцейських і грубих порушеннь прав людини – Центр громадянських свобод.
