«Як розірвати коло безкарності?». Найважливіше з Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя
Щороку у світі 17 липня відзначають День міжнародного кримінального правосуддя. Ця дата встановлена на честь ухвалення у 1998 році Римського статуту Міжнародного кримінального суду — першого в історії постійного органу міжнародного правосуддя, що має юрисдикцію безпосередньо на підставі міжнародного права притягати до кримінальної відповідальності за найтяжчі злочини.
П’ятий рік поспіль довкола цієї дати Центр громадянських свобод організовує Український тиждень міжнародного кримінального правосуддя, який під темою цьогоріч відбувся 15-19 липня у Києві. В цей період різноманітні події — конференції, лекції, воркшопи, вебінари, презентації та обговорення — зібрали юристів, міжнародників, представників організацій громадянського суспільства та державних інституцій. Головне запитання всього тижня «Як розірвати коло безкарності?». Адже Росія роками вчиняє міжнародні злочини, не тільки в Україні, а й у Чечні, у Молдові, Грузії, Малі, Сирії, Лівії та інших країнах світу. Росіяни вважають, що можуть робити все, що заманеться, бо ніколи ні за що не будуть покарані.
Розповідаємо, які саме події відбулися в межах тижня, які теми обговорили запрошені експерти та до яких висновків прийшли та, власне, до чого правозахисники закликають українську владу та міжнародну спільноту.
Розпочався Український тиждень міжнародного кримінального правосуддя 15 липня з вебінару на тему «Які стратегії боротьби з безкарністю за міжнародні злочини в Україні з 2014 року?». Спікером став Девід Донат Кеттін — провідний експерт з міжнародного права, професор Нью-Йоркського університету й Університету Верони, а також цінний партнер Центру громадянських свобод.
З моменту анексії Криму у 2014 році, що було виявом іноземного втручання у внутрішні справи суверенної держави, Росія порушує міжнародне право та здійснює жахливі злочини проти людяності в Україні, не зазнаючи ніякого покарання. Таким чином, перед міжнародною спільнотою постає велика кількість запитань щодо походження такої несправедливості у правовому полі, можливих шляхів притягнення Росії до відповідальності та, врешті-решт, розірвання кола безкарності.
Девід Донат Кеттін під час вебінару зробив історичний огляд та поділився своїми ідеями щодо можливих шляхів боротьби з безкарністю та несправедливістю в контексті російського вторгнення. Зокрема професор підкреслив, що важливо розуміти — російське вторгнення почалося не 24 лютого, а ще у 2014 році з анексії Криму, а також появи на Донбасі самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», що було актом міжнародного конфлікту та зовнішнього втручання в Україну. А переломним моментом стало рішення України рухатися до ЄС і підписання Угоди про асоціацію.
Крім того Кеттін розповів, які шляхи боротьби з безкарністю вбачає: «Я вважаю, що зараз не слід створювати Спеціальний трибунал, повністю відокремлений від МКС. Це було б помилкою. Нам потрібна міжнародна юрисдикція, про що нещодавно підтвердила заява, підтримана Асоціацією правників України. Також, звичайно, Україна повинна ратифікувати Римський статут», – зазначив професор.
«Зроблено було багато, особливо в плані координації з колегами у вимірі міжнародної відповідальності. Що можна зробити ще, так це отримати більше міжнародної підтримки для кращого зв’язку індивідуальних санкцій із зусиллями щодо запровадження та сприяння кримінальному правосуддю. Крім того, якби Україна приєдналася до МКС як повноцінна держава, вона могла б обирати суддів і брати участь у процесах ухвалення рішень, пов’язаних зі зміною злочину агресії. Бути частиною Римського статуту слугувало б гарантією від повторення в майбутньому та сильною передумовою для інтеграції в ЄС», — заявив пан Кеттін.
Наступного дня, 16 липня, охочі могли взяти участь у воркшопі від Сергія Мовчана — керівника Департаменту документування воєнних злочинів Української Гельсінської спілки з прав людини та досвідченого документатора — щодо того, як документувати міжнародні злочини. Воркшоп включав не лише теоретичні аспекти, але й реальні кейси у контексті війни в Україні. Це дозволило значно поглибити експертні знання учасників та покращити їхні навички з документування.
Документування воєнних злочинів є надзвичайно важливим процесом в умовах російського вторгнення. Воно дозволяє зібрати докази для притягнення винних до відповідальності, забезпечення покарання за скоєні злочини та встановлення справедливості.
Першочерговим етапом стало обговорення класифікації міжнародних злочинів, їхніх тонкощів та співвідношення реальних кейсів з юрисдикцією, спираючись на Римський статут. А також деталей покарання за скоєння геноциду та різних шляхів його розслідування. Учасники дізналися, які покрокові дії під час процесу документування через опитування потерпілого та специфіку кожного етапу. Надзвичайно цінними були деталі, надані паном Сергієм щодо підходів до структурування інтерв’ю та правильної постановки запитань потерпілому для мінімізації невідповідностей.
17 липня ж пройшла велика конференція на тему «Десять років міжнародних російських злочинів в Україні: яка стратегія веде до справедливості?». Запрошені експерти в межах трьох панелей дискутували щодо доленосних питань. Що краще: заочні провадження зараз чи провадження з присутністю обвинувачених в невизначеному майбутньому? Вироки на основі чинного законодавства чи на основі зміненого законодавства, наближеного до Римського статуту? То якою вона має бути — українська стратегія у боротьбі за справедливість?
В межах першої панелі на тему «Які існують альтернативи міжнародному кримінальному правосуддю?» голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук зазначила: «Критерії майбутнього, в якому є справедливість, для мене наступні. Перше — справедливість не прив’язана до того, як і коли закінчиться війна. Ми вже сьогодні створюємо Спеціальний трибунал з агресії та називаємо речі своїми іменами. Друге — ми ставимо амбітну мету, а саме зробити все від нас належне, щоб кожна людина, яка постраждала, отримала шанс на справедливість. І третє. Треба змінювати міжнародну архітектуру правосуддя, в тому числі національну, але починати саме з міжнародної. Я часто бачу, що люди дивляться на правосуддя як на щось, що має вплив на минуле або майбутнє, але точно не на теперішнє. Але насправді правосуддя має безпосередній вплив і силу змінювати реальність».
«Історія показує, що карають не там, де найгірші злочини й найтрагічніші, а там, де найбільша доказова база. Навіть деякі злочини, які нам здаються катастрофічними, але там бракує доказів, можливо, не будуть розглядатися першими. І так ставалося у всіх попередніх трибуналах. Але і правда, ми маємо технологічну можливість зібрати куди більше доказів, тому ми мусимо це зробити», — наголосила журналістка та співзасновниця «The Reckoning Project: Ukraine Testifes» Наталія Гуменюк
А от адвокат-практик в адвокатській палаті Матрікс, директор Центру міжнародних судів і трибуналів, королівський радник Філіп Сендс приєднався онлайн та зазначив, що солідарний з українськими друзями та тісно працює з нашими правозахисниками: «Рада Європи зараз готує проєкт-інструмент для того, щоб створити такий Спеціальний трибунал — це неймовірний результат. Це підтверджує силу української дипломатії, тому що це буде перший Міжнародний трибунал проти злочину агресії з середини 1940-х років».
Також висловилися та окреслили свою позицію щодо того, як притягнути злочинців до відповідальності, які наразі ми маємо переваги та чи існують взагалі ті альтернативи міжнародному кримінальному правосуддю наступні спікери: старший викладач Ессекської юридичної школи Метью Гіллетт; посол з особливих доручень МЗС України, представник України у Міжнародному суді ООН та кандидат юридичних наук Антон Кориневич; заступник Міністра юстиції з питань європейської інтеграції (2015-2019) Сергій Петухов; членкиня підкомітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, видів звернення та покарання Комітету проти катувань, експертка Московського механізму ОБСЄ Еліна Штайнерте.
Друга панель розкривала питання «Українська стратегія покарання російських міжнародних злочинів: чи існує вона сьогодні та якою вона має бути завтра?». Понад десять років Росія здійснює міжнародні воєнні злочини на території України, офісом генерального прокурора зареєстровано понад 136 000 фактів таких і злочинів агресії. В межах дискусії учасники й учасниці обговорили, які виклики стоять перед українською судовою системою в розслідуванні воєнних злочинів, чи є в України стратегія покарання воєнних злочинців і якою вона повинна бути.
На думку Романа Романова, директора програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження», важливо реалістично оцінювати національні та міжнародні спроможності щодо задоволення запиту України на справедливість. Міжнародна правова спільнота вже тривалий час працює над створенням універсальної правової рамки покарання воєнних злочинів у всьому світі. Україна, на жаль, зробила деякі стратегічно програшні рішення в цьому процесі, такі як відтягування ратифікації Римського статуту та незалученість до міжнародних груп з напрацювання правової рамки щодо злочинів проти миру. Іншою проблемою є невідповідність українського кримінального законодавства нормам міжнародного права, зокрема відсутність згадок про злочини проти людяності та недосконалість статті 438 Кримінального кодексу України щодо покарання за міжнародні злочини.
А професорка та докторка права Копенгагенського університету Ірина Марчук виділила такі складові успішної стратегії притягнення винних до відповідальності:
- Правове підґрунтя, а саме ратифікація Римського статуту та приведення національного законодавства у відповідність із міжнародними стандартами.
- Наявність належних та достатніх людських ресурсів. Потрібно пріоритезувати розподіл ресурсів для розслідування міжнародних злочинів, оскільки нинішня система кримінальної юстиції перевантажена.
- Наявність технологічних можливостей. Україні потрібно залучати сучасні технологічні ресурси, включаючи штучний інтелект, для обробки масивної доказової бази, а також професійне програмне забезпечення для архівації та збереження доказів.
- Інституційна спроможність. Необхідне створення спеціалізованих механізмів, судових палат, а також ad hoc трибуналу із залученням міжнародного компонента.
- Забезпечення справедливого судового процесу на національному рівні в провадженнях, які стосуються міжнародних злочинів.
- Захист прав потерпілих через надання належної правової, психологічної та інших видів допомоги для вразливих категорій населення.
- Питання репарацій постраждалим міжнародних злочинів. Створення єдиного компенсаційного механізму на основі реєстру відшкодування збитків.
- Прозорість процесу відправлення правосуддя, та зрозуміла комунікація з міжнародною публікою.
- Створення загального ресурсу про національні судові процеси, судові процеси ініційовані в Європі за принципом універсальної юрисдикції та поточні процеси в МКС.
Арьє Мора, менеджер комунікацій та адвокації Української правової консультативної групи, додав, що для успішної стратегії, яка б відповідала реальним викликам, необхідно провести оцінку потреб, а саме проаналізувати стан архітектури правосуддя та визначити конкретні потреби для її посилення. У цьому контексті експерт згадав про релевантне дослідження Української правової консультативної групи.
Також у панелі взяли участь: Вікторія Мозгова, національна консультантка Фонду ООН у галузі народонаселення, кандидатка юридичних наук; Микола Хавронюк, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА (онлайн).
Третя панель на тему «Погляд світової спільноти: як Україні добитися покарання міжнародних злочинців?», адже міжнародне право не дає простих відповідей на російську агресію. Учасники дискусії обговорили, що може порадити світова спільнота Україні в пошуках шляху до справедливого покарання за міжнародні злочини. Які кейси й підходи варто взяти на озброєння, а що змінити, аби бути ефективнішими в боротьбі за справедливість?
«Війна Росії в Україні призвела до безпрецедентної мобілізації зусиль з боку тих, хто займається міжнародним кримінальним правом і не тільки. Це дає надію, адже справедливе правосуддя в Україні — це довготермінова перспектива й на цьому шляху важливо мати партнерів, які посилять ефективність зусиль сьогодні, завтра й у майбутньому», — зазначив у цьому контексті заступник Генерального секретаря Норвезького Гельсінського комітету Гуннар Екелеве-Слайдал.
Крім того він виокремив такі рекомендації для України:
- Кримінальне покарання за міжнародні злочини не повинно стати інструментом помсти. Важливо застосовувати кримінальне право справедливо, дотримуючись оголошених критеріїв відбору справ;
- Необхідно забезпечити безкомпромісний контроль якості в роботі з доказами. Точність і достовірність інформації є ключовими;
- Фундаментальні принципи міжнародного кримінального права не слід розмивати й розтягувати, щоби звинуватити якомога більше діянь ворогів. Краще залишатися на безпечній правовій основі, і таким чином отримати ширшу підтримку щодо легітимності кримінального переслідування;
- Необхідно ухвалити ті ж самі принципи правосуддя, які застосовуються проти ворога, ратифікувавши Римський статут та ставши повноправним членом Міжнародного кримінального суду (МКС).
Директорка з адвокації Коаліції за Міжнародний кримінальний суд Вірджинія Амато наголосила: «Ратифікація Римського статуту критично важлива для подолання проблеми безкарності в Україні та у всьому світі. Сутність міжнародної системи правосуддя полягає в тому, що держави мають первинну відповідальність за переслідування та покарання злочинців, а також за забезпечення прав жертв. МКС не є заміною національним судам, а виступає судом останньої інстанції. Його робота базується на принципах комплементарності (коли національні суди мають перевагу в розслідуванні та переслідуванні міжнародних злочинів, — прим.)».
«Безкарність Росії проявилася у 2014 році, коли РФ та Китай ветували рішення про юрисдикцію МКС щодо війни в Сирії та участі російських військових у блокаді Алеппо, що призвела до загибелі десятків тисяч невинних цивільних осіб. Це стало основною причиною поточного статусу кво. Проблема полягала в спробах “умиротворити” Росію, як одну з глобальних сил, членкиню Ради Безпеки ООН, постачальницю енергії до Європи та через інші політичні передумови», — натомість зазначив ад’юнкт-доцент Центру глобальних справ у Нью-Йоркському університеті Девід Донат Кеттін.
Також на цю складну та важливу тему дискутували: адвокат у МКС, доцент Лейденського університету, засновник SILC (Strategic International Legal Consulting) Дов Джейкобс; доцент міжнародного кримінального права на кафедрі кримінального права та кримінології Амстердамського вільного університету Лачезар Янєв.
18 липня в межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя відбувся показ фільму Kyiv Independent «Знищити повністю або частково». Документальний фільм-розслідування присвячено темі геноциду Росії в Україні. Стрічка є спробою знайти обґрунтовану відповідь на це складне питання.
Головна мета розслідування полягала в тому, щоб виявити, чи є геноцидальний намір у діях російських військових та чиновників, а також в російській пропаганді. Герої фільму стали українці, які стикнулися з російськими воєнними злочинами, розповідають про власний досвід: вдова чоловіка, якого вбили біля їх будинку в Бучі; жінка, сестру-близнючку якої вбили в Скадовську; підліток, якого депортували в Крим, де він на власні очі спостерігав за спробами русифікувати українських дітей; а також двоє чоловіків, яких арештували під час окупації Херсону.
Після показу фільму також відбулося обговорення теми з юристами, журналістами, студентами правничих спеціальностей, свідками російської окупації та всіма охочими.
19 липня відбулася розмова з Миколою Гнатовським — відомим українським юристом-міжнародником, першим віцепрезидентом Української асоціації міжнародного права, одним з ініціаторів та авторів Декларації та Заяви про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, судді ЄСПЛ від України.
«Наразі немає міжнародного суду чи трибуналу, який міг би судити вище політичне та військове керівництво Росії за вчинення злочину агресії проти України. Створення спеціального трибуналу усуває цю прогалину», — підкреслив пан Микола.
Однією з найскладніших юридичних тем у створенні трибуналу, за його словами, є визначення персональних імунітетів найвищих посадових осіб держави. Логіка імунітетів базується на принципі суверенної рівності держав (Par in parem non habet imperium). Проблема полягає у відсутності консенсусу міжнародної спільноти. Наразі питання імунітетів є лише ширмою для деяких країн, які не підтримують створення спеціального трибуналу.
«Немає жодної норми міжнародного права, яка б не дозволяла створити трибунал. Проблема полягає у відсутності політичної волі. Держави, які перешкоджають створенню трибуналу, з одного боку, не можуть визнати, що вони не підтримують цю ідею і що злочин агресії не повинен бути покараний. З іншого боку, вони майстерно нагромаджують низку юридичних і квазіюридичних аргументів щодо скептичності його дії. Тому важливо розуміти, які аргументи є нездоланними, а з якими можна працювати», — наголосив Микола Гнатовський.
Також він додав, що для продуктивної співпраці з МКС Україна має ухвалити закон про ратифікацію Римського статуту та внести зміни до ККУ, конкретизувавши склад злочинів для гармонізації з міжнародним правом — рекомендації, які лунали й від інших експертів протягом Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя.
