Як протидіяти злочинам на ґрунті ненависті? Експертки під час Правозахисних діалогів
31 травня та 1 червня у Києві відбулася велика правозахисна подія від Центру громадянських свобод — Правозахисні діалоги. Це серія тематичних дискусій з українськими правозахисниками, посадовцями та фахівцями у галузі євроінтеграції. Цьогоріч фокусною темою стали реформи у сфері прав людини, необхідні Україні до вступу у ЄС. Більшість з них відкладені на повоєнний період, тоді як під час війни дедалі частіше відбувається обмеження прав і свобод. Публікуємо основне з четвертої панелі «Чи можна зупинити напади на ґрунті ненависті?»
Протидія дискримінації та злочинам на ґрунті ненависті є важливим аспектом захисту прав людини, який потребує уваги навіть під час війни. Напади на ґрунті ненависті становлять суттєвий ризик для представників національних меншин, ЛГБТКІ-спільноти та інших вразливих груп, а також перешкоджають створенню інклюзивного суспільства в Україні. Належне реагування на такі злочини необхідне для ефективного захисту безпеки й гідності постраждалих, а також є обов’язковою умовою на шляху до європейської інтеграції України. В межах дискусійної панелі експертки обговорили способи протидії нападам на ґрунті ненависті й запропонували шляхи наближення української правоохоронної системи до європейських стандартів.
Учасницями дискусії стали: Олена Шевченко, правозахисниця й голова ГО «Інсайт», співзасновниця благодійної організації «Марш жінок»; Руслана Гнатченко, керівниця з фандрейзингу та розвитку «Gender Stream»; Ірина Федорович, співкоординаторка проєкту «Без кордонів» ГО «Центр ”Соціальна дія”». Модерувала панель Оксана Коваленко, політична журналістка видання «Бабель».
Правозахисниця Олена Шевченко висвітлила труднощі, з якими стикаються люди, зазнавши нападу на ґрунті ненависті. По-перше, більшість постраждалих не знає, як діяти. Надавати їм інформаційну підтримку, на думку експертки, повинні не лише правозахисні громадські організації, але й державні служби та правоохоронні органи. По-друге, сам процес подання заяви про злочин дуже складний для постраждалої особи. Наприклад, вона має самостійно переконати правоохоронців, що напад було вчинено саме на ґрунті нетерпимості, запобігти відмові у прийнятті заяви на формальних підставах і стежити за тим, чи не відбулося неправомірного закриття справи.
Крім того, за словами Олени Шевченко, лише поодинокі злочини кваліфікують як ті, що вчинені на ґрунті ненависті, натомість розслідуючи їх як випадки хуліганства. Небажання включати цю обтяжувальну обставину до складу правопорушення можна пояснити спробою уникнути прокурорського нагляду за справою, недостатньою обізнаністю правоохоронців про визначення та розслідування подібних злочинів, а також прогалинами в національному законодавстві. Однак законодавчі зміни, які сприяли б реальному покращенню ситуації, повинні бути комплексними.
Наприклад, перспективу ухвалення законопроєкту № 5488 щодо боротьби з проявами дискримінації правозахисниця вважає знаковим, але недостатнім кроком. На її думку, це рішення має супроводжуватись узгодженням термінології щодо злочинів із мотиву нетерпимості в антидискримінаційному законодавстві, чітким розмежуванням адміністративної та кримінальної відповідальності за їх учинення, а також розробкою конкретного алгоритму дій для розслідування нападів на ґрунті ненависті, яким могли б послуговуватися правоохоронці.
«Питання не в тому, аби поставити галочку з плашечкою, що цей законопроєкт є євроінтеграційним. Питання в тому, щоб реально допомогти людям: аби ці злочини реєструвались, аби ми знали, яка кваліфікація, аби правоохоронні органи добре виконували свою роботу. Вони мають йти за алгоритмом, який має бути прописаний у законодавстві», — підкреслила Олена Шевченко.
В умовах війни особливо загострилася небезпека для людей із ЛГБТКІ-спільноти, які перебувають на окупованих територіях.
«Ми знаємо дуже чітко, що для Росії гомофобія — це найкращий і найбільший їхній пропагандистський інструмент, і ми можемо лише уявити, скільки людей, у тому числі на окупованих територіях, зазнає насильства», — нагадала правозахисниця.
Вона зазначила, що реальна кількість злочинів проти представників ЛГБТКІ на тимчасово окупованих територіях перевищує задокументовану у 5-7 разів, бо постраждалі часто не звертаються по допомогу через недовіру до правоохоронних органів і страх повторного насильства. Для того, щоб поступово усунути ці проблеми, важливо забезпечити визнання нетерпимості окремим мотивом для насильства проти ЛГБТКІ-людей та активістів, які виступають на їхній захист. На думку спікерки, здійснення системних змін для протидії злочинам на ґрунті ненависті потребуватиме кропіткої роботи, однак процес євроінтеграції України може стати стимулом до рішучих дій, якого українському суспільству бракувало раніше.
«Люди цілеспрямовано відстежують тебе, бачать якісь ознаки того, що ти належиш до ЛГБТКІ-ком’юніті — або їм так здається, бо, наприклад, ти хлопець, і в тебе пофарбоване волосся або нігті — і вони на тебе нападають. Це і є мотивом особливим, інакше б на людину не напали. Це дуже важливий момент», — підкреслила спікерка.
Керівниця з фандрейзингу та розвитку «Gender Stream» Руслана Гнатченко наголосила на необхідності співпраці правозахисників із поліцією, яка безпосередньо взаємодіє з постраждалими від нападів на ґрунті ненависті й ініціює подальше розслідування таких справ.
«Потрібно дуже багато навчання, і це навчання буде неможливо здійснити лише силами громадянського суспільства. В нас немає тих ресурсів, які потрібні для великих змін, великих реформ в цьому напрямку», — зазначила активістка.
Крім того, вона наголосила на необхідності законодавчих змін у сфері протидії дискримінації та злочинам із мотиву нетерпимості. За словами самих поліцейських, «навіть коли є навички класифікації, коли є бажання відповідно класифікувати цей злочин, не вистачає просто законодавчої бази, щоб це зробити, тому що не кожен поліцейський вміє оперувати чинними формулюваннями закону. Не кожен поліцейський зможе кваліфікувати злочин за статтею 161 [Кримінального кодексу] «за іншими ознаками», тому що, наприклад, СОГІ (сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність – ред.) наразі не зазначені окремо в цій статті». Серед інших прогалин у законодавстві експертка назвала тривалі спроби ухвалення законопроєкту № 5488 та відсутність СОГІ в переліку захищених характеристик, які надають людині право звернутися до юриста відповідно до закону № 11456 «Про безоплатну правничу допомогу». Також активістка відзначила внесок громадських організацій у документування випадків побиття, катування, сексуального насильства та інших злочинів російських військових проти ЛГБТКІ-людей.
«Під час окупації Херсону люди, наприклад, взагалі не могли вийти на вулицю, особливо ті, в яких гендерна експресія, гендерна презентація була дуже помітно квір. Це, зокрема, транслюди, небінарні люди — вони знали, що якщо вони попадуться на очі російським військовим, то їхньому життю і здоров’ю є дуже велика загроза», – розповідає Руслана Гнатченко.
Подібні свідчення правозахисники передають українським правоохоронцям та міжнародним органам, однак захист усіх постраждалих можливий лише за значної матеріальної та експертної підтримки від держави. Інше важливе завдання, яке можуть виконувати громадські активісти, — просвітницька робота щодо протидії дискримінації з широкою публікою, яка здатна запобігти злочинам на ґрунті ненависті навіть ефективніше за загрозу юридичної відповідальності.
Додатковою перешкодою для протидії злочинам на ґрунті ненависті експертка вважає «демократичний відкат» у США й деяких країнах Європи, що виявляється зокрема у зникненні з політичного порядку денного питань інклюзії та різноманіття. З іншого боку, інституції ЄС намагаються стримувати цей процес. Потенційними партнерами України у створенні інклюзивного суспільства, на думку Руслани Гнатченко, можуть стати держави Північної та Західної Європи, зокрема Німеччина, Бельгія, Нідерланди та інші.
Співкоординаторка проєкту «Без кордонів» ГО «Центр ”Соціальна дія”» Ірина Федорович наголосила на тому, що не кожна людина, постраждала від нападу з мотиву нетерпимості, має доступ до якісної правової допомоги та супроводу під час розслідування справи, бо це тривалий і вартісний процес. Першим кроком, який допоміг би знизити тиск на громадські організації та захистити права всіх, хто цього потребує, активістка вважає підвищення обізнаності працівників поліції щодо злочинів на ґрунті ненависті. Свідомий розгляд нетерпимості як потенційного мотиву для вчинення нападу дозволить оптимізувати процес допиту постраждалих і позитивно вплине на якість подальшого розслідування. Однак результати просвітницької роботи громадського сектору з правоохоронцями є точковими та, як наслідок, недостатньо ефективними.
«Має бути вбудована система навчання поліцейських, яка починається, умовно, з патрульної академії, з інституту внутрішніх справ тощо. Це має бути вбудовано в професійне періодичне навчання: як фіксувати, розслідувати ці справи, як працювати з потерпілими… Нам потрібно працювати з поліцією, нам потрібно змінювати протоколи, нам потрібно змінювати систему навчання для того, щоб вони розуміли, як це робити», — зазначила експертка.
Подібне навчання слід запровадити і для суддів, аби забезпечити належну кваліфікацію злочинів на ґрунті ненависті. Наразі зміни кваліфікації правопорушення вдається досягнути лише в поодиноких випадках. Проблему неналежного розслідування злочинів на ґрунті ненависті в Україні засвідчує й низка справ ЄСПЛ (наприклад, Узу проти України чи Картер проти України), які завершилися виплатою компенсацій постраждалим, але не призвели до відповідних змін у законодавстві.
Розкриваючи тему законодавчих змін, Ірина Федорович підкреслила те, що вони мають враховувати не тільки окремі рекомендації міжнародних партнерів, але й усю юридичну рамку Ради Європи та ЄС щодо протидії злочинам на ґрунті ненависті. Ініціативи, подібні до законопроєкту № 5488, вносять лише «косметичні» зміни та втрачають актуальність із часом.
«Якщо ми хочемо виконати рамкове рішення Ради Європи і Європейського Союзу, яке стосується запобігання злочинам із мотиву нетерпимості й мові ворожнечі, то нам треба зробити трохи більше, ніж ми заклали в законопроєкт 54.88», — наполягає активістка.
Зокрема вона пропонує, замість окремого закону, внести мотив нетерпимості безпосередньо до Кримінального кодексу, яким користуються правоохоронці, та чітко визначити злочини на ґрунті ненависті й передбачену за них відповідальність. А насамкінець Ірина закликала до реєстрації та обліку нападів на ґрунті ненависті. По-перше, лише належний збір даних про подібні злочини дозволить розробити ефективну політику щодо боротьби з ними.
«Для того, щоб зменшити кількість злочинів на ґрунті ненависті — як мови ворожнечі, так і фізичних нападів, — нам потрібно почати їх реєструвати й побачити реальну кількість. Іншого шляху поки що жодна країна не придумала. І якщо в Нідерландах чи в Данії таких злочинів реєструють від кількох сотень до тисячі на рік, а в Україні 10-15 від сили, то це показує, що ми маємо проблеми приховування. А поки ми маємо проблеми приховування, ми нічого вирішувати не будемо», — зауважила спікерка.
По-друге, систематичний облік злочинів на ґрунті ненависті дозволить виявити, наскільки поширеними є напади з мотивів гомофобії чи трансфобії та яка частка постраждалих звертається по допомогу.
«Це про довіру до держави та державних сервісів. Якщо ми б побачили, що [ЛГБТКІ-] спільнота не звертається, — значить, нам треба щось робити, щоб змінювати це», — пояснила експертка.
Крім того, належна реєстрація випадків насильства проти ЛГБТКІ-людей є важливим етапом притягнення країни-агресора до відповідальності за злочини, вчинені на тимчасово окупованих територіях. Євроінтеграція України, за словами Ірини Федорович, не стала додатковим стимулом до запровадження обліку злочинів на ґрунті ненависті, бо цей пункт навіть не було включено до Дорожньої карти з питань верховенства права, однак захист прав людини завжди на часі, незалежно від зовнішньополітичних процесів.
«Це питання до уряду загалом, до того, чи є це частиною наших пріоритетів. Чи ми ставимо питання реформ, які стосуються дотримання прав людини, як ціль нашої євроінтеграції, для кого ми це робимо. Поки ми цю дорожню карту пишемо для ЄС, у нас нічого не буде. Коли ми почнемо дорожню карту писати для себе, в нас будуть зміни», — стверджує активістка.
Отже, ефективними методами протидії злочинам на ґрунті ненависті, на думку панелісток, є створення дієвої та цілісної рамки антидискримінаційного законодавства, ретельне документування й облік злочинів на ґрунті ненависті, тісна співпраця профільних громадських організацій із правоохоронними органами, просвітницька робота з представниками поліції та широкою громадськістю.
Авторка конспекту: Олександра Хелемендик, волонтерка Центру громадянських свобод.
