«На наших очах відбувається тектонічний геополітичний зсув», — В’ячеслав Ліхачов про можливий мир між Ізраїлем і Саудівською Аравією

Сенсаційну заяву 22 вересня виголосив ізраїльський прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу: «Ми перебуваємо на порозі разючого прориву — історичного миру між Ізраїлем і Саудівською Аравією». Про те, що це означає та які перспективи, у своїй статті для Дзеркала тижня пояснив експерт Центру громадянських свобод В’ячеслав Ліхачов.

«Двома днями раніше саудівський наслідний принц Мухаммед бін Салман у інтерв’ю телеканалу Fox повідомив, що домовленості “стають ближчими щодня”, й додав: “Здається, це вперше справді серйозно”. Якщо це так, то, безперечно, в регіоні на наших очах відбувається тектонічний геополітичний зсув.

Одним із найдієвіших чинників, що об’єктивно сприяють кооперації, безсумнівно, є загроза з боку Ірану. Але наявністю спільного противника збіг інтересів двох країн не обмежується. За винятком палестинських екстремістів і їхніх покровителів у Москві й Тегерані, саме зараз основні регіональні та глобальні гравці зацікавлені в досягненні саудівсько-ізраїльської угоди.

Нині ізраїльський прем’єр явно намагається повернутися до цього комфортного для нього образу. Наразі йому вдається переламувати опір опозиції всередині країни та продавлювати політичну реформу. Однак навряд чи його потішить перспектива запам’ятатися в історії Держави Ізраїль як лідер, котрий розколов націю. Наслідному принцу Мухаммеду бін Салману поспішати нема куди. Проте нормалізація відносин із Ізраїлем не лише давно назріла, а й логічно вкладається в контекст усієї зовнішньої політики Саудівської Аравії.

Нещодавно було артикульовано надзвичайну зацікавленість великих зовнішніх гравців у стратегічній стабільності на просторі від Перської затоки до Середземного моря. Йдеться про проголошену на нещодавньому саміті G20 у Нью-Делі ініціативу створення нового транспортного коридору Індія—Близький Схід—Європа, яку просто неможливо реалізувати без активної участі Ізраїлю. Наразі саме палестинський чинник змушує коментаторів скептично оцінювати шанси досягти домовленості, незважаючи на очевидні вигоди для всіх залучених акторів.

Не можна виключати, що палестинське питання знову поставить хрест на перспективних планах стратегічного розвитку в регіоні. Але за наявності достатньої політичної волі можливий також варіант розвитку подій, унаслідок якого це питання остаточно перестане впливати на велику міжнародну політику. На просторі від Ер-Ріяда до Вашингтона в цьому зацікавлені сьогодні практично всі».