10 жовтня — Всесвітній день боротьби зі смертною карою

10 жовтня щорічно відзначають Всесвітній день боротьби зі смертною карою. Ця важлива дата має на меті підвищити громадську обізнаність та виступити за скасування смертної кари в Європі та в усьому світі.

Рух за скасування смертної кари моє довгу історію, в якій ледь не центральну роль відіграв розвиток міжнародного законодавства з прав людини в післявоєнний період (1945-) і пов’язаний з ним політичний напрям за кваліфікацію страти як порушення основоположних прав людини.

Прихильники збереження смертної кари стверджують, що вона є лише одним з аспектів кримінального правосуддя, а отже, питанням, яке має вирішувати кожна країна на свій розсуд. Противники такого підходу вважають смертну кару серйозним порушенням прав людини, а отже питанням, яке має вирішувати міжнародне законодавство. Саме тому тема смертної кари була і в центрі міжнародних дебатів при обговоренні Загальної декларації прав людини, яку ухвалила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1948 році. Вона стала першим нормативним документом нової системи й проголосила своїм центральним принципом «право на життя». Хоча можливість просування скасування смертної кари обговорювали, в остаточному тексті про це не згадували

Визнаючи, що повне скасування смертної кари не стоїть на найближчому міжнародному порядку денному, ініціативи, що виходили від ООН, змінили свій фокус на спроби обмежити застосування смертної кари. І в 1971 році Економічна і соціальна рада ООН ухвалила резолюцію, яка закликала до поступового її обмеження. А у 1989 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські й політичні права — це перший універсальний договір про скасування смертної кари.

Центральну роль в боротьбі проти смертної кари в Європі відіграла міжнародна організація Рада Європи. У 1983 році вона ухвалила перший юридично обов’язковий документ, що передбачає безумовне скасування смертної кари в мирний час: Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З 1990-х років заборона смертної кари також стала передумовою для вступу до Ради Європи. Сьогодні єдиною країною в Європі, яка практикує смертну кару є Білорусь.

Смертна кара й Україна

Щоб відповідати цій вимозі 5 квітня 2001 року з прийняттям Кримінального кодексу в Україні остаточно зникла смертна кара з правового поля і це антигуманне покарання замінили на довічне ув’язнення. Це сталося після ухвалення 27 січня резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка рішуче засудила продовження страт в Україні й зажадала від України припинити всі подальші страти. До прикладу, у 1996 році Україна стратила більше людей, ніж будь-яка інша країна світу, окрім Китаю. Скасування смертної кари продемонструвало прагнення наших державних діячів до утвердження демократичних свобод, коли людське життя вважається найбільшою цінністю. Навіть якщо це життя людини, яка вчинила тяжкий злочин.

Смертна кара і світ

Загалом на шляху до повного скасування смертної кари у світі досягнуто величезного прогресу. Якщо в 1960 році лише 25 країн скасовували смертну кару, то зараз їх вже 112, ще 23 держави фактично скасували смертну, але 55 держав все ще залишаються прихильниками страти як вищої міри покарання. З останніх згаданих можна виділити 5 держав, які стратили найбільше людей у світі за 2022 рік — це Китай, Іран, Саудівська Аравія, Єгипет і США.

Важливо розуміти, що незалежно від того, наскільки досконалою є система правосуддя певної країни, вона завжди залишатиметься вразливою до людських помилок, але на відміну від тюремного ув’язнення, смертна кара є непоправною. Також вона непропорційно зачіпає певні групи населення. Наприклад, за даними Організації Об’єднаних Націй, у глобальному масштабі від смертної кари несумірно страждають бідні верстви населення.

Це пояснюється багатьма причинами, зокрема тим, що вони частіше стають мішенню для поліції, не можуть оплатити послуги хороших адвокатів і часто отримують безоплатну правову допомогу занадто пізно. Крім того, існує думка, що смертна кара стримує злочинність та є навіть найбільш економічно ефективним способом боротьби з нею. Але рішення про позбавлення людини життя не повинно ґрунтуватися на фінансових мотивах. Та і використання смертної кари для зменшення кількості ув’язнених є безрезультатним.

Наприклад, у США кількість ув’язнених становить приблизно 2,2 мільйона, але до смертної кари засудили лише близько 3 000 ув’язнених. Тобто, якби стратили всіх засуджених до смертної кари, це не мало б помітного впливу на кількість ув’язнених. І своєю чергою докази з усього світу свідчать про те, що смертна кара не має унікального стримувального впливу на злочинність.

Приміром, у 2003 році в Канаді, через 27 років після скасування смертної кари, рівень вбивств знизився на 44% порівняно з 1975 роком, коли смертну кару все ще застосовували. Інакше кажучи, смертна кара не тільки не робить суспільство безпечнішим, але й може бруталізувати його. Адже санкціоновані державою вбивства лише схвалюють використання силових методів і підтримують цикл насильства.

Може здаватись, що прогрес світового правозахисного руху є незворотним, все-таки деякі країни, які скасували смертну кару на законодавчому рівні або на практиці, погрожують повернутися до неї й поновити виконання смертних вироків (Мальдіви, Філіппіни, Шрі-Ланка та Туреччина). Тому міжнародній спільноті дуже важливо фокусуватись не тільки на країни де все ще існує смертна кара, а і на ті, де існує ризик повернутись до неї. Тобто важливо бути спроможним системно і швидко реагувати на ці загрози.

Авторка: Іванна Река, волонтерка Центру громадянських свобод, дописувачка Київської школи прав людини та демократії.
Ілюстрація: Страта Людовика XVI – Георг Генріх Сівекінг.