«Україна має захищатися всіма наявними способами». Головне з брифінгу Центру громадянських свобод про рішення Міжнародного суду ООН
5 лютого Центр громадянських свобод і Медіацентр Україна – Укрінформ провели брифінг на тему «Рішення Міжнародного суду ООН за позовом України проти Росії: перемога чи поразка?». Спікерами виступили виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова та програмний директор організації Володимир Яворський. Експерти допомогли розібратися, проти чого ми позивалися і які конвенції використовували, та як можна оцінити вирок суду. А також пояснили, які негативні та позитивні наслідки цього рішення для нашої країни.
«Це дуже важливий новий етап включення України в міжнародне правосуддя в цілому. Центр громадянських свобод з 2014 року документує воєнні злочини й всі міжнародні злочини, що вчиняються на території України. Ми входимо в ініціативу «Трибунал для Путіна» і тільки вона задокументувала близько 60 000 воєнних злочинів. Тобто ми бачимо системну проблему – в Україні вчиняються міжнародні злочини. Звичайно, люди зацікавлені у використанні міжнародних механізмів, що можуть захистити чи гарантувати справедливість і правосуддя..
Зараз ми говоримо про два подання. Перше – щодо утиску етнічних груп і щодо тероризму. Це подання сталося ще до повномасштабного вторгнення. А друге стосувалося питання вторгнення і тієї причини, що пояснювала Росія. Ніби “ми тут заходимо своїми військами, бо десь на Донбасі вчиняється геноцид дивного донбаського етносу”. Друга справа зараз по суті тільки передана до розгляду, а от по першому поданню є рішення», – розповідає Олександра Романцова.
Справа про фінансування тероризму та расову дискримінацію
31 січня Міжнародний суд ООН ухвалив рішення щодо справи України проти РФ – про фінансування тероризму та расову дискримінацію. За кожною з конвенцій встановлено порушення з боку Росії. Міжнародний суд ООН вперше визнав РФ порушником міжнародного права. Проте відкинув більшість звинувачень України. Так частково визнав Росію винною у порушенні Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Але не призначив компенсації, як того вимагала Україна. А також визнав, що Росія дискримінувала українців в Криму у галузі освіти.
«Україна обирає ті можливості захисту, які є, власне тому у 2017 році подала першу справу по конвенції щодо тероризму і про заборону расової дискримінації. Вони в основному стосувалися подій 2014-2017 років (потім доповнювалися). Тоді це було зумовлено перш за все “чисткою” на території Донбасу і в Криму. Потрібно було довести, що там масово порушуються права українців і кримськотатарського народу.
Щодо цієї справи просто я б порівняв – Україна нанесла одну певну ракетну атаку, де частину цілей збили, частина не влучила, але інша суттєво потрапила, куди й планувалося. Ми можемо дивитися і сконцентруватися на тому, що одні не влучили. Але якби ми не подавали ці позови проти Росії, то нічого не мали б взагалі. І просто мали б гіршу ситуацію, ніж зараз.
Україна хотіла довести, що Росія є такою країною, що фінансує тероризм, тоді мали б автоматично впровадитися проти неї санкції на світовому рівні. Суд звузив тлумачення конвенції. Він дуже чітко визначив, що постачання зброї не є фінансуванням. Але фактично суд міг опосередковано визнати «ЛНР» і «ДНР» окремими суб’єктами від Росії й сепаратиськими утвореннями, що дуже суттєво ускладнило б юридичні процеси проти РФ. Тому в цьому сенсі може і добре, що фактично не визнано, що Росія фінансувала сам тероризм. Бо фактично Росія не фінансує, а є терористичною державою.
Але були й позитивні сторони. Попри те, що Росія не була визнана країною, що фінансувала тероризм, чітко визначили те, що відбувається дискримінація українців в Криму. Це є доконаний факт, який не можна ніяк спростувати, він визначений в Міжнародному суді ООН – нехай і лише в системі освіти. Це вже перший крок. Тут вже Росія не зможе сказати, що це є наші вигадки.
Є проблема і суду, який консервативно подивився на Меджліс й оцінив, що це неурядова організація, а не представницький орган національної спільноти. Загалом проблема щодо конвенції про расову дискримінацію – це проблема українського доказування. Ми дуже поверхнево віднеслися до доказів. Це взагалі перше рішення про расову дискримінацію, яке виносить суд. І важливо, що Україна пішла цим шляхом. Для країн африканських, Азії чи Південної Америки складно просувати нашу позицію, тому що вони далеко і не розуміють. А коли є рішення суду ООН – це вагомо. Це для нас політично серйозно збільшує можливості впливу на Росію», – пояснює Володимир Яворський.
Справа про «геноцид» російськомовних на Донбасі
«У Міжнародному праві застосування сили однієї держави проти іншої – фактично напад, як у нашій ситуації, – може бути в трьох випадках. Акт агресії, коли немає юридичних підстав для таких дій. Акт самозахисту, коли б, наприклад, Україна напала на Росію. І для зупинки геноциду. Росія вісім років проводила серйозну підготовку пропагандою про геноцид російськомовних на сході України. Ця пропаганда була серйозною у світі, а для Путіна вона стала юридичною підставою для проведення військових дій.
Тому Україна подала до суду і вимагає визнали, що геноциду на сході України з її боку немає. Це відповідно тягне за собою юридичне визнання незаконності силових дій РФ. Після цього позову Росія змінила всю свою пропаганду і почала розвивати іншу тему – самозахисту від НАТО. Фактично цією справою Україна розчищає собі шлях до трибуналу проти агресії, оскільки у Росії не буде правових інструментів для захисту проти цих звинувачень.
Частину вимог суд одразу відрізав, тому що Україна казала, що оскільки звинувачення у геноциді неправдиві, то суд має визнати всю спеціальну операцію неправомірною і Росія має сплатити компенсацію за такі дії. Суд не став це розглядати, адже щоб визначити незаконність дій РФ, треба довести, що це був не самозахист. А концепція самозахисту ширша за геноцид. Хтось став говорити, що це провал і Україна не отримає репарацій, але це не зовсім так, тому що по суті буде рішення про геноцид на сході. Плюс Росія не виконала певні проміжні заходи, тому можливість компенсації відкрита, хоч це і буде складно. Все буде залежати від юридичних напрацювань української сторони, коли ця справа буде розглядатися через декілька місяців по суті», – наголошує Володимир Яворський.
Покращення збору доказів воєнних злочинів і посилення дипломатії
«Україна в багатьох питаннях щодо ООН, ОБСЄ, Ради Європи продовжувала інерційно політику Радянського союзу “не вмішуватися”. Зараз в України є можливість поміняти цю позицію і включитися в оновлення цих правил і архітектури. Нам потрібні дипломатичні відносини не тільки з Європою, Канадою і США, а більш ніж зі 190 країнами у всьому світі. Все міжнародне право на домовленостях – на конвенціях. Чим більше конвенція ратифікована – підписана країнами та включена в їхнє законодавство, – тим краще працює це загальне правило для всіх. Україна може бути активістом, щоб це створювати. Тому нам треба працювати й вкладати ресурси, треба, щоб молоді дипломати обирали цей напрямок собі в роботу, нам потрібні фахівці, наприклад, юристи, які розбиралися б у цьому. Ми маємо тут роботу», – розповідає Олександра Романцова.
«Також стала проблема доказів, тому що Україна вважала, що достатньо посилатися лише на минулі судові процеси чи цитувати доповіді неорядові організації. . Однак цього не достатньо. Відеоматеріали, свідчення свідків та жертв порушень прав людини та злочинів, книжки з ідеологією російською, інші матеріали – їх потрібно було збирати і надавати суду для розгляду. Україна цих доказів надала надзвичайно мало, особливо про заборону расової дискримінації. Тому суд не знайшов підстав, які б підтверджували позицію України. І це головне недопрацювання української сторони, чому ми певною мірою програли по цій справі. І це загалом є державна проблема – не вкладатися в розслідування справ. Досі справи по Майдану або про переслідування в Криму належно не розслідуються. А в ці розслідування потрібно вкладати ресурси, більше співпрацювати з неурядовими організаціями
Україна має захищатися всіма наявними правовими способами. У нас має нарешті бути окрема інституція, у якої буде завдання розслідувати і збирати докази саме міжнародних злочинів. Якщо ми створимо зараз таку інституцію, то буде роботи вже на 20 років. А якщо не створимо – вони ніколи не будуть розслідувані. Також нам потрібна постійна співпраця дипломатичного корпусу і його постійне посилення – ми маємо навчитися бути проактивними в усіх міжнародних організаціях.
Є ордер на арешт Путіна, але Україна не ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, тобто ми в принципі не визнаємо його. Але щобільше, з 2014 року ми є асоційованими членами цього суду. Але ми навіть не маємо представника дипломатичного корпусу, який просто брав би участь у будь-яких засіданнях навколо цього суду. Україна там просто відсутня. У нас навіть немає у МЗС відповідальної людини, яка керувала б роботу з Міжнародним кримінальним судом. Ця непроактивна позиція дивна і не може призвести до позитивних результатів», – додає Володимир Яворський.
