«Український фактор». Як у Росії карають за проукраїнські погляди

Російське адвокатське об’єднання «Агора» в особі Олександра Попкова і Даміра Гайнутдинова представили в Києві оглядову доповідь «Український фактор» в протистоянні російської влади і суспільства». Презентація відбулася в «Кримському домі» за допомогою української правозахисної організації «Крим SOS», російські адвокати виступали разом з Тетяною Купер, представником українського офісу правозахисної організації Human Rights Watch, яка коментувала ситуацію зі свободою слова в Україні. Аналогічної доповіді з української сторони представлено не було.

У доповіді «Агори» насамперед йдеться про те, як анексія Криму та участь Росії у війні на Донбасі вплинули на посилення державної політики щодо свободи слова в Росії і на репресії, яких зазнали незалежні журналісти, користувачі соцмереж і будь-хто, хто так чи інакше пов’язаний з Україною або висловлював їй підтримку в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму та на Донбасі.

«Ставши причиною міжнародної ізоляції країни, накладення економічних санкцій і серйозного розколу в суспільстві, анексія також прямо або побічно сприяла посиленню репресій в найрізноманітніших напрямках», – зазначають автори доповіді, випереджаючи аналіз зафіксованих випадків переслідування в Росії щодо «українського питання». Адвокати зазначають, що щонайменше з 2014 року в Росії цілеспрямовано зачищаються від «проукраїнських», з точки зору держави, ресурсів інтернет та бібліотеки, посилився тиск на ЗМІ і неурядові організації, набагато активніше почали притягувати до кримінальної відповідальності за статтями про шпигунство і державну зраду, пов’язаних саме зі «співпрацею» з Україною. «Якісь спеціальні технології» під Україну «не створювалися – вистачило існуючих репресивних і цензурних механізмів», – вважають адвокати «Агори». На думку авторів доповіді, крім безпосередньо репресій за підтримку України, російська влада використовувала «українське питання» як привід для посилення внутрішньої політики, прикладом чого є блокування сайтів незалежних ЗМІ, активне переслідування за «екстремізм», заборона діяльності громадських організацій і так далі.

«Подальший розвиток отримала практика прямого безкарного і такого, яке підтримується владою, насильства над політичними опонентами та громадськими активістами, з’явилися нові політв’язні і політемігранти», – наголошується в доповіді.

Російські військові в Криму в березні 2014 року

«Точкою неповернення» для Росії названа анексія Криму, яка поклала початок переслідуванню за «сепаратизм», яким російська влада інтерпретує публічну незгоду із захопленням півострова. «Російська влада впевнена, що з цього моменту питання про статус Криму закрите, відмовляючись обговорювати його на міжнародному рівні і забороняючи будь-які дискусії на цю тему всередині країни», – позиція Росії, яка на практиці може призвести до того, що будь-хто, хто висловлює незгоду з анексією, може бути притягнутий до відповідальності. При цьому ні міжнародне право, ні, зрозуміло, українська сторона, в якої з квітня 2014 року діє закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територіальні претензії Росії не визнають. Створилася ситуація, коли на міжнародній арені називати захоплення півострова анексією можна, а говорити про це в самій Росії не можна.

Доповідь «Агори», в якій розглядаються окремі кейси кримінального та адміністративного переслідування за проукраїнську позицію, розбита на кілька блоків: кримінальне переслідування за різними статтями, переслідування за українську символіку, тиск на неурядові організації, цькування незгідних, цензура, якої зазнають ЗМІ, і взагалі обмеження свободи слова. Окремими блоками йде аналіз ситуації в Криму і в кінці кілька прикладів переслідування незгодних із загальноукраїнської практики, тобто по інший бік відкритого Росією фронту.

«У сьогоднішній Росії сформувалася найбільш репресивна атмосфера за весь пострадянський період країни. І доповідь «Агори» показує розмах репресивної політики російської влади і всілякі способи, якими вона намагається максимально контролювати свободу висловлення думок і свободу слова, щоб виключити незалежні думки і критику, зокрема, в інтернеті. Як наголошується в доповіді, окупація Криму та збройний конфлікт на сході України тільки збільшив кризу з правами людини в Росії і дав державі більше важелів для подальших репресій», – прокоментувала доповідь Тетяна Купер, представниця Human Rights Watch.

За проукраїнську позицію з приводу анексії Криму та війни на Донбасі найчастіше в Росії переслідують за 280-ю і 282-ю статтям Кримінального кодексу Росії, тобто за «публічні заклики до екстремістської діяльності і розпалювання ворожнечі». 9 травня 2014 року була введена в дію стаття 280.1 про «заклики до сепаратизму». Адвокати зазначають, що поява статті формально не пов’язана з анексією Криму, зміни до Кримінального кодексу Росії були запропоновані ще у 2013 році. «Якщо тільки не вважати, що захоплення Криму планувалося заздалегідь і під нього готувалася законодавча база», – додають автори. При цьому, наголошується в доповіді, в 9 випадках із 16 порушених справ про сепаратизм йдеться саме про статус Криму.

Перша справа про сепаратизм, фігурант якої вже засуджений на три роки, теж про Крим. Татарський активіст з Набережних Човнів Рафіс Кашапов опублікував в соціальних мережах кілька текстів про порушення прав кримських татар і про необхідність захисту Криму від російської агресії. У вироку, крім оцінки «сепаратизму», йшлося про те, що Кашапов у своїх постах давав негативні оцінки росіянам, російській владі і особисто президенту Росії Володимиру Путіну.

Наступною засудженою за «проукраїнський сепаратизм» стала краснодарська активістка Дарина Полюдова, яка вийшла на одиночний пікет з плакатом «Етнічні українці Кубані хочуть приєднатися до України», який назвала тролінгом. Суд, однак, так не вважав за і засудив активістку на два роки.

Один із пікетів Дар’ї Полюдової

За репост в соціальних мережах, як показує практика, в Росії також судять за «сепаратистською статтею». У 2016 році два роки позбавлення волі отримав тверський електрик Андрій Бубєєв, який зробив репост гасла «Крим – це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з надписом «Вичави з себе Росію».

Із 2014 року, як зазначають автори доповіді, за «антиекстремістськими статтями» реальні терміни ув’язнення за висловлення проукраїнських поглядів отримали 10 осіб. Найбільший термін – п’ять років ув’язнення – отримав житель російського Томська Вадим Тюменцев, якого звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» щодо українських біженців з Донецької та Луганської областей.

На думку адвокатів «Агори», вироки не пов’язані з реальним терміном ув’язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов’язані з українським подіями. Фактично така судова практика – це навмисне поширення страху опинитися серед переслідуваних за власну думку, яка відмінна від офіційної позиції влади. Так, до 300 годин обов’язкових робіт засудив російський суд орловському вчителю Олександрові Бившеву за публікацію в соцмережах вірші «Українським патріотам». Другу кримінальну справу проти вчителя порушили вже за вірш «На незалежність України», який був визнаний «екстремістським».

Олександр Бившев

Рік виправних робіт отримала мати-одиначка з Єкатеринбурга Катерина Вологженінова за те, що підписалася в соцмережі «ВКонтакте» на паблік заборонених в Росії організацій «УНО-УНСО» і «Правий сектор», а також за посилання на кілька фільмів про події Євромайдану.

Катерина Вологженінова

У Саратові Олександра Гозенка засудили до 160 годин робіт за «порушення ворожнечі щодо соціальних груп «патріоти Росії» і «ватники».

Найгучніша справа в низці «антиекстремістських» і пов’язаних з Україною – справа директора Бібліотеки української літератури в Москві Наталії Шаріної за «розтрати» та головне – «поширення екстремістської літератури», знайденої в бібліотеці. Серед книг – буклет про керівника Української повстанської армії Романа Шухевича та дитячий журнал «Барвінок». Російський суд засудивШаріну до чотирьох років ув’язнення умовно.

Наталія Шаріна

Із проукраїнською позицією, очевидно, пов’язують автори доповіді переслідування за порівняно новою кримінальною статтею 212.1, яка передбачає п’ятирічний термін ув’язнення за триразове порушення адміністративного законодавства про проведення масових заходів. Перший засуджений за цією статтею в Росії Ільдар Дадін був одного разу затриманий за участь у антивоєнній акції біля українського посольства.

Ільдар Дадін

Інші активісти – Ірина Калмикова та Володимир Іонов, яких також звинуватили за 212,1, не чекаючи суду, емігрували до України.

Володимир Іонов (у центрі)

Ірина Калмикова на одиночному пікеті у центрі столиці Росії. Москва, 19 квітня 2015 року

Серед випадків переслідування за демонстрацію української символіки, які наводять автори доповіді, – перш за все йдеться про жовто-блакитний прапор – найвідомішою є «справа руферів». У всіх інших справах українська символіка відігравала очевидно обтяжуючу роль, але все ж не головну. З іншого боку, українська державна символіка в Росії офіційно не заборонена, тому визначити, що ж викликало переслідування насправді в деяких випадках, де російських активістів судили за різними статтями, складно.

Розфарбована в кольори українського прапора зірка на шпилі висотки в Москві

Активіст Петро Павленський був засуджений після акції на підтримку Євромайдану «Свобода», яка проходила під українським прапором. Але офіційно його судили за вандалізм, оскільки шини, які палили учасники акції, залишили слід на бруківці.

Петро Павленський

Челябінського активіста Олексія Морошкіна почали переслідувати після того, як він розфарбував пам’ятник Леніну в жовто-блакитний колір, однак звинуватили в «сепаратизмі» за те, що він вів у «ВКонтакте» групу «За Україну! За вільний Урал!». У Калінінграді судили активістів, які вивісили на гаражі місцевого управління ФСБ німецький прапор. Незважаючи на те, що в цьому випадку українська символіка взагалі не використовувалася, адвокати «Агори» розцінили акцію як «відсилання до кримських подій», де в цей же час російський спецназ і проросійські активісти змінювали українські прапори на російські. В обвинувальному висновку йдеться про «політичну ненависть і ворожнечу до існуючої наразі політичної ідеології».

Олексій Морошкін

Найгучніша справа «про прапор» – «справа руферів», яких звинуватили в тому, що вони влітку 2014 року вивісили на одній зі сталінських висоток в Москві український прапор, а золоту зірку наполовину покрили синьою фарбою. Акцію здійснив український руфер Павло Ушивець, але його російських «колег», які в цей ранок випадково стрибали з тієї ж висотки, де він перефарбовував зірку, все одно судили. Справа закінчилася виправданням для всіх, крім Володимира Подрєзова, якому за підсумками апеляції замінили реальний термін на обмеження.

Володимир Подрєзов

Для порівняння автори доповіді наводять випадок у Воронежі, де зірку на будівлі Воєнторгу перетворили на Губку Боба. Там справа до суду так і не дійшла.

Справи «про український прапор» складно однозначно інтерпретувати, хоча вони і увійшли в доповідь «Агори». Всіх засуджених у цих справах формально переслідували не за використання символіки, яка і не заборонена в Росії, а за різними статтями від вандалізму до хуліганства. При цьому в Росії дійсно можуть переслідувати за українську символіку, і необов’язково кримінально або адміністративно. На концерті, присвяченому другій річниці анексії Криму, в російському Саратові співробітники поліції і Центру «Е» жорстко затримали вісім молодих людей, які прийшли на головну площу міста, де йшов концерт, з жовто-блакитними стрічками. Їх усіх затримали, заштовхали в стаціонарний пункт поліції нібито для перевірки, але через увагу журналістів, які висвітлювали святкування, майже відразу відпустили. Після цього молодих людей кілька разів допитували в навчальних закладах, погрожуючи відрахуванням. Одному з учасників подій несподівано замінили обов’язкові роботи, призначені за участь у викраденні мотоцикла, на реальний термін ув’язнення в колонії-поселенні. Цей випадок у доповідь «Агори» не увійшов.

За даними авторів доповіді, за проукраїнську позицію в Росії переслідують не тільки окремих активістів, а й громадські організації. Товариство захисту прав споживачів «Громадський контроль» зазнало справжнього цькування, зокрема особисто від президента Володимира Путіна за публікацію пам’ятки для туристів, які зібралися в Крим. Півострів названий там тимчасово окупованою територією, за що Генпрокуратура Росії зажадала порушити справу про «сепаратизм», «Роскомнагляд» заблокував сайт організації, а Путін звинуватив її в «обслуговуванні інтересів іноземної держави».

З українськими подіями автори доповіді пов’язують визнання Росією цілої низки націоналістичних організацій України «екстремістськими». Після цього будь-які контакти з представниками цих організацій росіянам загрожують переслідуванням. Те ж стосується і ЗМІ, які, за рекомендацією «Роскомнагляду», зобов’язані згадувати про них тільки в негативному ключі, з обов’язковою приміткою – «заборонені в Росії». За демонстрацію символіки таких організацій користувачі соцмереж переслідуються в адміністративному порядку. Даних про ці випадки, незважаючи на згадування, в доповіді «Агори» немає. Натомість окремо виділений розділ про тиск на ЗМІ і взагалі зменшення свободи масової інформації.

Завершує доповідь адвокатів «Агори» окремий розділ, присвячений Криму. Фактично все, що знайшло відображення в доповіді, в Криму застосовується концентровано.

Микола Семена. Архівне фото

У «сепаратизмі» за публічні виступи в ЗМІ проти анексії півострова звинувачені журналіст Микола Семена і кримсько-татарський активіст Ільмі Умеров, колишній заступником голови Меджлісу кримсько-татарського народу до заборони організації. Судові процеси над обома зараз тривають в Сімферополі. Власне, заборона Меджлісу також дала привід силовикам залучати, наприклад, користувачів соцмереж за згадку організації без вказівки про визнання її екстремістською.

Ільмі Умеров

За пост зі згадуванням Меджлісу судом був оштрафований кримськотатарський активіст Рустем Меннанов. Рішення суду було з формулюванням «за зловживання свободою масової інформації», хоча публікація була в соціальній мережі, де у Меннанова 243 підписники. Жорстке заборонне законодавство Росії про проведення масових заходів, яке традиційно використовується для боротьби з опозиційними виступами, в Криму вилилося відразу в кілька кримінальних справ. 26 лютого 2014 року до будівлі Верховної Ради Криму в Сімферополі прийшли кілька тисяч кримських татар і проукраїнських активістів, які намагалися протистояти ухваленню «сепаратистських законів», лобіюванням яких займався Володимир Константинов. Депутат Сергій Аксьонов привів у відповідь на площу перед Радою кілька тисяч проросійських активістів, «казаків», створену незадовго до цього воєнізовану організацію «Народне ополчення». Сталися сутички, які після анексії були використані для порушення справи про масові заворушення, фігурантами якого стали заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз і кілька кримськотатарських активістів. Судовий розгляд триває досі. На початку травня 2014 року на адміністративному кордоні з Херсонською областю відбулися сутички між російськими силовиками і кримськими татарами, які зібралися для зустрічі Мустафи Джемілєва. Обидві ці справи, за словами авторів доповіді, стали «кримським аналогом «болотної справи» як за кількістю обвинувачених, так і за політичним характером слідства і суду.

Української доповіді, аналогічної представленій «Агорою», наразі немає.

За словами одного з авторів, адвоката Даміра Гайнутдинова, ідея зібрати всю наявну інформацію по «цілу низку кейсів з «українським елементом» виникла на початку 2017 року, коли «Агора» готувала звіт про стан свободи інтернету в Росії.

«Ми абсолютно точно продовжимо окремо стежити за ситуацією, адже очевидно, що «українська» тема продовжує залишатися дуже болісною для російської влади, отже, можна очікувати нових репресій щодо опонентів режиму. З іншого боку, безсумнівні проблеми зі свободою слова є і в Україні, і було б дуже цікаво спільно з українськими експертами зробити подвійну доповідь про ситуацію в обох країнах», – підсумував Гайнутдинов.

Матеріал повністю – на сайті Російської служби Радіо Свобода