«Трансформувати пережите у посттравматичне зростання». У Центрі громадянських свобод відбулася зустріч звільнених з російської неволі та з Посолкою Франції з прав людини
27 листопада в Центрі громадянських свобод відбулася зустріч звільнених з російської неволі та людей, які пережили окупацію РФ, із Посолкою Франції з прав людини Ізабель Ром. Модератором події виступив юрист-аналітик правозахисної організації Тимофій Атаманчук.
Ізабель Ром — колишня суддя кримінального суду Франції та ексміністерка з питань боротьби з дискримінацією. Протягом понад 40 років своєї кар’єри вона з великою повагою ставилась до свідчень людей, які пережили насильство, адже переконана: усі ми належимо до єдиної людської спільноти, об’єднаної принципом братерства. Саме це переконання вона прагне втілювати й на міжнародному рівні. Під час зустрічі Ром підкреслила, що вдячна за можливість почути свідчення українців особисто.
Експерт Центру громадянських свобод Михайло Сава розповів делегації про те, як організація нині працює у сфері документування злочинів, вчинених РФ, зокрема щодо людей, які перебували або досі перебувають у російській неволі. Він наголосив на важливості системного документування для подальшого міжнародного правосуддя. Також Михайло підкреслив важливість впровадження санкційної політики стосовно службових осіб відповідальних за утримання українців в неволі.
Ірина Довгань, правозахисниця та засновниця організації «SEMA Ukraine», поділилася своєю історією та досвідом підтримки жінок, які пережили неволю і сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. До 2014 року Ірина жила в Ясинуватій, з початком війни на Донбасі займалася волонтерством, допомагаючи українським військовим одягом та їжею. Через це бойовики «ДНР» затримали. Її історія отримала світовий розголос після того, як журналіст The New York Times оприлюднив фото Ірини, що сприяло її звільненню. Після звільнення з неволі сім’я вже не змогла повернутися у свій будинок, втративши все. У 2014 році Ірина заснувала «SEMA Ukraine» спільноту жінок, які пережили сексуальне насильство, катування та тортури. З перших 15 учасниць організація виросла майже до 80 жінок і це лише невелика частина постраждалих.
Ірина розповіла, що разом із членкинями спільноти задокументувала численні випадки зґвалтувань, знущань і катувань, скоєних російськими військовими проти українських жінок: «Наша робота спрямована на те, щоб допомогти жінкам повернутися до життя, подолати травму і, де це можливо, трансформувати пережите у посттравматичне зростання. Саме підтримка, солідарність і “посестринство” стали основою маленької, але надзвичайно стійкої спільноти, яка продовжує допомагати жінкам проходити шлях реінтеграції».
Олена (ім’я змінене з міркувань безпеки), 18 років, поділилася з делегацією історією свого життя в окупації. Вона розповіла, що довгий час не виходила з дому та продовжувала навчання онлайн в українській школі. Одного дня до їхнього помешкання увірвалися російські військові, провели безпідставний обшук і допитали всю родину. Після цього окупанти забрали її вітчима, якого понад місяць утримували в місцевому СІЗО, де він зазнав тортур через свою проукраїнську позицію. Після обшуку Олені довелося ходити до місцевої школи та навчатися за російською програмою. Лише після того, як родині вдалося домогтися звільнення вітчима та зібрати необхідні кошти, вони змогли виїхати на підконтрольну Україні територію.
До зустрічі також долучилась Христина Тимофійчук, PR-менеджерка фонду «Голоси дітей», найбільшої української організації, що надає комплексну психологічну підтримку дітям, які постраждали від війни. Фонд понад 10 років допомагає дітям та родинам по всій Україні, працює з громадами й дитячими закладами, а також адвокатує зміни для кращого захисту прав дітей. Христина поділилася досвідом роботи фонду з дітьми, які проживають або проживали на окупованих територіях, наголосивши на масштабності травм, завданих російською окупацією, та важливості довгострокової психологічної підтримки.
Марина Сергієнкова, майор медичної служби 36 бригади Морської піхоти. Під час повномасштабного вторгнення несла службу в місті Маріуполь. Під час бойових дій надавала медичну допомогу військовослужбовцям та проводила евакуацію. Потрапила в полон 12 квітня 2022 року, де перебувала до 17 жовтня 2022 року. Нині Марина працює у військовому госпіталі, де допомагає людям, які пережили російський полон, надаючи їм медичну та психологічну підтримку.
«Я військова лікарка з 2017 року. Захисниця Маріуполя. Під час перебування в Маріуполі надавала невідкладну медичну допомогу та лікувала поранених. В Таганрозі полонені зазнавали як фізичного, так і психологічного насильства, перебуваючи в повній ізоляції. Їх змушували стояти по 16 годин на день, а під час раптових “візитів” до камер російські військові регулярно застосовували побиття. Найважчим було те, що з вікна нашої камери щодня долинали крики українських військових, яких катували в сусідній будівлі», — розповідала вона.
Марина розповіла історію про День Незалежності України у Курську: після того, як жінкам стало зрозуміло, що обміну найближчим часом не буде, вона разом з іншими українками заспівала гімн України, щоб підтримати одна одну та нагадати собі, хто вони є, попри неволю.
