«Трибунал повинен мати належну територіальну та персональну юрисдикцію», — Олександра Матвійчук на «Tribunal Conference»

У Києві 21 серпня відбулася конференція «Special tribunal for the crime of aggression against Ukraine. Justice to be served», присвячена створенню Міжнародного трибуналу для суду над вищим керівництвом Росії за злочин агресії. До участі у конференції запросили провідних фахівців у галузі міжнародного кримінального права та прав людини з усього світу. Голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук також взяла участь у події.

Зокрема, до участі у конференції запросили: першого заступника голови Верховної Ради України Олександра Корнієнка, голову делегації Литви в ПАРЄ Емануеліса Зінгеріса, суддю Верховного суду України Сергія Бурлакова, депутата Бундестагу Німеччини та прессекретара з запобігання кризам Родеріха Кізеветтера, колишнього заступника Генерального секретаря з правових питань та юрисконсульта ООН Ганса Корелла, виконавчого директора Міжнародної асоціації юристів Марка С. Елліса та інших.

Голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук виступила з промовою, головні тези з якої:

• Створення трибуналу повинно бути максимально прагматичним кроком. Тобто, трибунал має бути створений не просто як емоційна реакція на російську агресію, а повинен бути максимально спроможним засудити тих, хто за неї відповідальний. І перш за все — Путіна. Саме це і має бути показником того, чи є ідея трибуналу лише ритуальними балачками про важливість міжнародного права, чи повноцінним юридичним рішенням.
• Звісно, створення трибуналу як таке не розв‘яже суто політичних перешкод для його діяльності, як-от небажання РФ співпрацювати з ним. Проте правовий фундамент діяльності трибуналу повинен бути настільки міцним, наскільки це можливо.
• Для того, щоб бути ефективним, трибунал повинен мати належну територіальну та персональну юрисдикцію.
• Хоча фізично дії, які утворюють злочин агресії (планування, підготовка, ініціювання, вчинення) здійснюються за межами України, вони мають безпосередній та масштабний вплив на її територію. Тож ні в кого немає сумнівів, що Україна має юрисдикцію переслідувати та карати такі дії. Оскільки Україна принципово готова передати юрисдикцію з цього питання міжнародному трибуналу, його територіальна юрисдикція буде легітимною незалежно від формату (моделі) трибуналу.
• Складніше питання — персональна юрисдикція. Її реалізація наштовхнеться на особисті та функціональні імунітети російських посадовців.
• Міжнародний суд ООН визнав, що особистий імунітет глави держави не має значення перед обличчям міжнародного трибуналу.
• Можна вести нескінченні дискусії стосовно того, що таке міжнародний трибунал. Проте в України немає на це часу. Будь-якій людині, навіть не юристу, очевидно, що міжнародний трибунал — це той трибунал, який діє за межами національних судових систем. Таким чином, модель інтернаціоналізованого трибуналу (національного суду із залученням іноземних суддів), яку пропонують окремі західні держави, має бути відкинута як юридично ненадійна.
• Є й інші причини, чому модель інтернаціоналізованого трибуналу є неприйнятною. Наприклад, залучення до діяльності трибуналу іноземних суддів можлива лише після внесення змін до Конституції України, що неможливо до закінчення воєнного стану. Тож такий трибунал може бути створений лише у віддаленому минулому після того, як російська агресія вичерпається. Чи будуть підтримувати у цьому майбутньому створення трибуналу навіть ті держави, які висловлюють підтримку цій ідеї зараз? Чи не буде відповідальність вкотре принесена в жертву так званому примиренню?