Сім’я зниклої українки хоче дізнатися, чи не вивезли її силоміць до Росії
Медіаресурс NPR поспілкувався з п’ятьма українськими цивільними, які були затримані, депортовані та піддані тому, що правозахисники називають насильницьким зникненням.
—
ЛЕЙЛА ФАДЕЛЬ, ВЕДУЧА:
Зростає кількість повідомлень про те, що російська армія примусово депортує мирних громадян України та тримає їх у полоні в Росії без засобів комунікації. Аня Каменець з NPR поговорила з п’ятьма особами, які кажуть, що це сталося з ними. Вони звертаються до ЗМІ частково тому, що хочуть допомогти молодій жінці, яка все ще є зниклою безвісти. І попереджаємо – наступні кілька хвилин містять описи насильства.
АНЯ КАМЕНЕЦЬ, АВТОРКА: Вікторія Андруша, 25 років, викладала математику в середній школі в Броварах, передмісті Києва. Туди почали падати бомби майже одразу ж, як почалася війна. Тож вона поїхала до батьків у село Новий Биків, думаючи, що так буде безпечніше. Але ні. 27 лютого російські солдати дісталися їхнього села. Через кілька тижнів вони прийшли в їхній дім. На підставі деяких фотографій і повідомлень на її телефоні вони звинуватили Андрушу в інформуванні української армії про пересування російських солдатів і забрали її.
КАТЕРИНА АНДРУША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: «Вона просто підійшла до мене, поцілувала, попросила теплих шкарпеток», — зі сльозами на очах розповідає її мама Катерина Андруша. А потім попросила у солдатів дозволу попрощатися з батьком. Пізніше вони повернулися і взяли Катерину. Три дні тримали її в підвалі будинку неподалік із зав’язаними очима.
АНДРУША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: «Росіяни мене не відпустили. Просто втекли», – каже Катерина, бо 31 березня українська армія повернула контроль над селом Новий Биків. Вікторії все ще не було. Але коли жителі міста збирали по шматочкам свої життя, її родина почала дещо чути від людей, які бачили її в полоні. І те, що вони почули, налякало їх.
NPR поспілкувався з п’ятьма людьми, заарештованими в цьому районі російськими солдатами в різний час. Усі вони були перевезені БТР та/або гелікоптером через російський кордон і утримувались у тих самих двох приміщеннях. Першим було наметове містечко в Гуковому, Росія. Другим була в’язниця в Курську, за 250 миль від українського кордону. В обох місцях бачили Вікторію Андрушу. А ті, хто її не бачив, чули про відважну вчительку з Броварів.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: «Ти відчуваєш, що ти наполовину живий і наполовину мертвий», – каже Міша, 28-річний таксист і відеоблогер. За його словами, росіяни забрали його 7 березня після того, як він активно допомагав українській армії, в тому числі перевозячи на таксі російського військовополоненого. Мішу утримували 35 днів. Він не хотів використовувати своє прізвище, бо боїться помсти.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Перші два дні Міша провів у ямі, вистеленій картоном, у мороз. Потім його відвели до наметів. За його оцінками, тоді там було від 150 до 200 людей. Усі п’ятеро наших опитаних сказали, що намети були оточені колючим дротом, їх охороняли німецькі вівчарки та снайпери. Ви могли піти лише взявшись за руки з людьми по обидва боки від вас і рухаючись бігом. Їм давали лише кілька хвилин, щоб поїсти або сходити в туалет. Охоронці били їх за те, що вони рухалися занадто повільно. Але всі п’ятеро людей сказали, що Гуково далеко не таке погане, як Курськ.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: «У перший день там, — розповідає Міша, — солдати били нас шість годин у боксерських рукавичках». «Вони хотіли показати нам, хто головний», — сказав він.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Вони використовували електрошокери, щоб ударити електричним струмом його ноги та спину.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Раз на тиждень хтось відвідував ув’язнених, представляючись цивільним російським прокурором. Це та людина, якій у російській правовій системі було б доручено наглядати за добробутом ув’язнених.
СЕРГІЙ: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Сергій, інший колишній полонений у Курську, розповідає, що коли його сильно побили першого дня, тюремники попередили їх, щоб вони брехали і сказали прокурору, що все добре, що з ними людяно обходяться. Сергію 27 років, він працює в Міністерстві інфраструктури України. Вони з Мішею не знайомі. Він також попросив не використовувати його прізвище, бо боїться помсти. Сергій каже, що його затримали під Києвом наприкінці лютого за те, що в його автомобілі був навігаційний пристрій. Російські солдати били ножем його руки. Він отримав сильне обмороження ніг після того, як перебував у полоні на відкритому повітрі. Потрапивши в наметове містечко, він був направлений до російського лікаря, який ампутував йому частини ніг.
СЕРГІЙ: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Він каже, у Курську його операційні рани інфікувалися, і він втратив багато крові.
СЕРГІЙ: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Сам Сергій Вікторію не бачив. Але до нього дійшли чутки про цивільну ув’язнену, вчительку математики, яка наполягала на тому, щоб говорити українською і бути патріотичною.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Усіх людей, з якими спілкувався NPR, зрештою обміняли на російських солдатів. «Полонених часто міняли, — розповідає Міша. А перед тим, як вони пішли, відбулася, як він назвав, церемонія прощання.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: «Тюремники сформували дві шеренги по обидва боки коридору», — сказав він. На землю поклали мішки, щоб було слизько. Вони змусили в’язнів, яких відпускали, бігти по коридору, співаючи гімн Росії. При цьому вони знову били їх із електрошокерів.
МІША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Міша думає, що впізнає хлопця, на якого його обміняли 10 квітня. Це був худий, темноволосий російський солдат – можливо, той самий, якого він довіз до блокпосту на своєму таксі незадовго до того, як його заарештували.
АНДРУША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: Тим часом мама Вікторії Андруші чекає і сподівається. Її родина зв’язується з усіма, з ким тільки можна, намагаючись домовитися про обмін, щоб її звільнили.
АНДРУША: (не англійською мовою).
КАМЕНЕЦЬ: «І ми не єдині, хто її чекає», – каже її старша сестра Ірина. Усі родини її учнів надсилають нам повідомлення: “Як Вікторія? Де Вікторія?”
Аня Кам’янець, NPR News, Новий Биків.
