Рік тому в Україні ратифікували Стамбульську конвенцію. Чому це важливо?

20 червня відзначається річниця ратифікації Стамбульської конвенції в Україні — Конвенції Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. 

Документ розробили у 2011 році і відкрили для підписання 11 травня того ж року у Стамбулі, що в Туреччині. Напередодні Україна серед інших брала участь у підготовці конвенції як член Ради Європі, але ратифікувала її лише через 11 років – 20 червня 2022 року. Наразі ратифікували Конвенцію 37 країн включно з Україною, а підписали її загалом 45 країн та Європейський Союз. 

Мета документу — захист жінок від будь-якого виду насильства, в основі якого лежать гендерні стереотипи, запобігання та протидія домашньому насильству і захист всіх постраждалих від нього. 

Принципи конвенції спрямовані на запобігання цих явищ, захист жертв і свідків на державному рівні, зміні підходу до розслідування злочину і на міжнародне співробітництво і допомогу державним органам у їхній роботі з протидії насильства.

Чому ратифікація Стамбульської конвенції важлива для України?

1. Вдосконалення законодавства: Ратифікуючи конвенцію, держава бере на себе юридичне зобов’язання покарання за наступні види  насильства і захисту від них всіх постраждалих: 

• психологічне насильство, 
• переслідування, 
• фізичне насильство, 
• cексуальне насильство (включаючи зґвалтування),
• примусовий шлюб, 
• каліцтво жіночих статевих органів, 
• примусовий аборт, 
• примусова стерилізація, 
• сексуальні домагання.

Більшість з цих видів насильства вже визнаються законодавством України такими, що караються кримінально (втім, наприклад, досі немає кримінального покарання за переслідування людини — сталкінгу). Україна зобов’язується внести зміни до національного законодавства, враховуючи стандарти конвенції, щоб забезпечити ефективні механізми розгляду зазначених правопорушень. Адже саме такі механізми потребують вдосконалення в правовому полі України, про що свідчить, наприклад, те, що правоохоронцям часто не вигідно притягувати кривдників до відповідальності.

2. Превенція та підвищення обізнаності громадян: Ратифікація конвенції також сприяє підвищенню свідомості громадськості щодо проблеми насильства щодо жінок та створює платформу для превентивних заходів. Це означає, що через розгляд цих питань в суспільстві та освітніх закладах, Україна може змінити уявлення про насильство та сприяти його запобіганню.

3. Захист жертв насильства і захист свідків: Ратифікація Стамбульської конвенції сприяє поліпшенню системи захисту жертв насильства. Україна зобов’язується створити ефективну систему підтримки, включаючи притулки для жертв в достатній кількості, медичну допомогу, правову підтримку та консультативні служби. 

4. Міжнародне співробітництво: Ратифікація Стамбульської конвенції дозволяє експертам Ради Європи стежити за тим, як Україна виконує свої зобов’язання. В свою чергу Україна має право вимагати відповідальності для тих, хто завдає шкоди громадянкам за кордоном, а також притягувати до відповідальності українців, які порушили закон і переховуються за кордоном.

Для України подібні зобов’язання на державному рівні означають, що мають з’явитися, наприклад, такі установи і практики, які раніше були недоступні або обмежені:

• Фіксування державою статистичних та популяційних даних про випадки насильства щодо жінок та домашнього насильства
• Офіційні органи, що відповідатимуть за координацію, виконання, моніторинг та оцінку політики та заходів щодо запобігання всім формам насильства
• Заборона медіації між кривдником і потерпілим(-ою), що на сьогодні є поширеною практикою в правоохоронних органах
• Притулки в достатній кількості, що мають фінансуватись за державний кошт
• Можливість розглядати злочини, пов’язані з домашнім насильством, навіть за відсутності скарг чи заяв постраждалої
• Можливість повідомити компетентним організаціям або органам про насильство від очевидців
• Компенсація жертвам насильства від кривдника 

Ратифікація Стамбульської конвенції – це потужний політичний сигнал суспільству, що насильство над жінками та домашнє насильство визнаються Україною порушенням прав людини і дискримінацією, і є абсолютно неприпустимими в нашому суспільстві. Подібні злочини, зважаючи на їхню поширеність і систематичність, більше не розглядаються як чиясь “приватна справа”, або справа поодиноких благодійних організацій, проте як злочини, які держава зобов’язується відповідно карати і забезпечувати захист від них всім постраждалим.

Автор: Поліна Комарова
Фото: Катерина Свідерська