«ОБСЄ має невідкладно відреагувати на нові безпекові виклики». Центр громадянських свобод провів захід «Громадянське бачення майбутнього Гельсінського процесу» у Гельсінкі

31 липня у Гельсінкі, Фінляндія, відбувся захід «Громадянське бачення майбутнього Гельсінського процесу: Рекомендації проєкту “Helsinki+50 Reflection” та Маніфест громадянського суспільства», організований Civic Solidarity Platform. З 2022 року вибраним Секретаріатом платформи CSP є Центр Громадянських Свобод, який займався організацією та проведенням цього заходу разом з членськими організаціями платформи, представленими як спікери. У центрі дискусії — зміцнення ролі громадянського суспільства в модернізації та реалізації принципів ОБСЄ задля ефективного запобігання конфліктам і захисту людської безпеки.

Панель відкрила Олександра Матвійчук, українська правозахисниця, голова Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії миру 2022 року. Вона наголосила на критичності нинішнього моменту для організації: «ОБСЄ має невідкладно відреагувати на нові безпекові виклики та відкрити свої структури для активної участі громадянського суспільства».

«Сьогодні ми відзначаємо 50-ту річницю Гельсінських угод, які створили нову архітектуру мирного співіснування між державами нашого регіону. Її фундамент був закладений на нерозривному зв’язку між правами людини, безпекою та економічним розвитком. Однак ця річниця зовсім не святкова: агресивна війна Росії в Європі зруйнувала Гельсінкські рамки, залишивши їх у руїнах, як і багато українських міст і селищ. Ми повинні бути чесними: ОБСЄ не змогла запобігти масштабній війні та не виконала свого мандату.  

Занадто часто правозахисники чують, що безпека та економічні інтереси переважають права людини. Однак мир і права людини нерозривно пов’язані: держави, які грубо порушують права людини, також загрожують регіональній безпеці. Ми повинні перейти від державоцентричного до людиноцентричного поняття безпеки.

Ми закликаємо до створення формальних механізмів, які інтегрують громадянське суспільство в діалоги з питань безпеки, екологічне управління та моніторинг ризиків поряд з політико-військовими та економіко-екологічними дискусіями. Ми віримо, що ОБСЄ має переродитися, щоб відповісти на ті загрози, для яких ця організація була створена», — зазначила Олександра Матвійчук.

Наташа Черні Ехтешам, членкиня правління Швейцарського Гельсінського комітету, співзасновниця робочої групи CSP з прав людини та перетворення конфліктів, наголосила, що громадянське суспільство є клеєм цілої концепції комплексної безпеки. Вона презентувала концепцію conflict cicle і те, яким чином інститути ОБСЄ (включаючи з Московським механізмом та OSCE Documentation Centre in Prague (DCiP)) працюють для превенції збройних конфліктів.

«Потрібен інституційний, системний механізм, через який ОБСЄ та громадянські актори могли б постійно взаємодіяти й обмінюватися інформацією про ранні сигнали кризи.

Мандат громадянського суспільства широкий: По-перше, необхідно наголосити на механізмах раннього попередження, ранніх дій та запобігання конфліктам: першою ознакою неминучої кризи безпеки часто є криза людського виміру. Суб’єкти громадянського суспільства на місцях вловлюють ці сигнали, але їхній простір для діяльності має бути захищений. Новий представник громадянського суспільства ОБСЄ — це бажаний крок, але ця роль має бути інституціоналізована назавжди, зі спеціальною командою та достатніми ресурсами. Нам потрібні систематичні канали, через які неурядові організації можуть повідомляти про ранні попереджувальні знаки до Центру запобігання конфліктам — зараз більшість із нас навіть не знає, з ким зв’язатися.

По-друге, коли йдеться про реагування на кризи та врегулювання конфліктів, громадянське суспільство залишається значною мірою виключеним. Одних особистих контактів на випадок надзвичайних ситуацій недостатньо. Нам потрібні інституціоналізовані механізми, які дозволять неурядовим організаціям робити внесок у процеси врегулювання конфліктів та регулярно отримувати зворотний зв’язок щодо того, як використовується їхній внесок.

По-третє, щодо постконфліктної трансформації та відновлення: ОБСЄ повинна заздалегідь готуватися до постконфліктних сценаріїв, співпрацюючи з місцевим громадянським суспільством для передбачення та планування реконструкції, правосуддя та примирення. Центр документації ОБСЄ є величезним, але недостатньо використаним ресурсом — систематичний досвід минулої роботи може спрямувати майбутні зусилля та запобігти дублюванню.

Нарешті, видимість ОБСЄ залишається нерівномірною. У багатьох із 57 держав-учасниць присутність ОБСЄ незначна або відсутня, і люди навіть не знають, що означає “Гельсінський комітет”. Ми повинні підвищувати обізнаність громадськості за допомогою стратегічних комунікацій, і громадянське суспільство готове допомогти на національному рівні. На завершення, залучення громадянського суспільства на кожному етапі циклу конфлікту не є необов’язковим — воно є основоположним. Цей невикористаний потенціал вимагає як політичної волі, так і цільового фінансування», — пояснила пані Ехтешам.

Гейді Майнцольт, багаторічна феміністська мирна активістка, членкиня правління WILPF Europe, говорила про причини насильства через феноменологічну призму фемінізму та ризики пов’язані з мілітаризацією та націоналізмом: «Мир у нашому феміністському аналізі — це не просто припинення війни з перемир’ям, це довга процедура, що починається з нашого світогляду. Необхідно протидіяти мілітаризації суспільства та зупиняти розгортання військових альянсів — бо війна краде наше майбутнє. Громадянське суспільство не є гендерно нейтральним. Феміністичний аналіз розкриває корінні причини війни та насильства, які часто ігноруються. Нам потрібне спільне розуміння, яке охоплює всіх — від науковців та аналітичних центрів у політично-військовому вимірі до низових неурядових організацій у людському вимірі, щоб усі голоси могли змістовно обмінюватися ідеями та досвідом.

Якби ви запитали, що змушує вас почуватися в безпеці, ваші відповіді були б складними та різноманітними, залежно від того, чи живете ви в зоні активного конфлікту, чи в країні, яка готується до потенційної війни. Однак нас об’єднує одна реальність: найвищим насильством є сама війна. Вона краде майбутнє поколінь і накладає величезні страждання, що, своєю чергою, породжує невпевненість та безпорадність. Багато урядів реагують на це звуженням громадянського простору та мілітаризацією суспільства, перенаправляючи кошти з освіти, культури та соціальних послуг на оборонні бюджети. Це трагедія для всіх наших суспільств, у всій їхній різноманітності, і ми повинні відмовитися платити цю ціну.

Виступаючи як представниця глобальної жіночої організації, заснованої в 1915 році, я наголошую, що мир, з погляду фемінізму, — це не просто припинення воєнних дій чи перемир’я. Це тривалий, безперервний процес, який починається в наших свідомостях — відкидання рефлексу розглядати насильство як єдину відповідь, навіть коли страждання величезні. Справжній мир вимагає, щоб ми створили простір для діалогу та змістовного включення жіночих думок, які часто відрізняються за акцентами та аналізом від чоловічих. Розуміння того, як патріархат лежить в основі конфлікту, є життєво важливим для усунення його корінних причин».

Дмитро Макаров, російський правозахисник, член Ради Московської Гельсінської групи, вважає, що якщо права людини — частина нашої спільної безпеки, то їхні порушення стосуються кожного з нас.

«Цивільні мережі мають нагадувати урядам про взяті на себе зобов’язання і не дозволяти словам залишатися на папері.

Сьогодні ми зібралися, щоб відзначити велике  дипломатичне та громадянське досягнення, 50 річницю Гельсінських угод, проте ми ніколи не повинні випускати з поля зору кризи нашого часу. Війна продовжує спустошувати міста — сьогодні знову постраждав Київ — а правозахисники в Білорусі та Росії зазнають переслідувань, ув’язнення або вигнання лише за те, що висловлюються. Відзначаючи п’ятдесяту річницю Гельсінського заключного акта, ми повинні запитати: що залишилося від його обіцянки, і хто продовжить її?

У 1975 році Гельсінський процес не завершився підписанням; він ожив завдяки громадянам — від Московської Гельсінської групи до Української Гельсінської Спілки — які інтерпретували його слова як заклик до дії. Ці звичайні люди наважилися стверджувати, що порушення прав людини будь-де загрожують спільній безпеці. Вони сформували громадянські мережі, задокументували зловживання, кинули виклик мовчанню та побудували мости через ідеологічні та геополітичні розбіжності. Сьогодні ми стикаємося з повномасштабною агресією, відродженням авторитаризму та кризою довіри до міжнародних інституцій. Під таким тиском початкове бачення Гельсінкі є актуальнішим, ніж будь-коли», — зазначив Дмитро.

Також правозахисник вважає, що громадянське суспільство — від правозахисників та екологічних активістів до науковців та колишніх дипломатів — не повинно розглядатися як символічне чи другорядне. Держави-учасниці та інституції ОБСЄ повинні зробити три конкретні кроки:

1. Розширити участь громадянського суспільства за межі людського виміру. Громадські суб’єкти відіграють вирішальну роль у ранньому попередженні, запобіганні конфліктам, захисті навколишнього середовища, реагуванні на дезінформацію та інших основних мандатах ОБСЄ.

2. Інституціоналізувати структуровану взаємодію. Перейти від епізодичної участі в паралельних заходах до формальних консультативних ролей, консультаційних рамок та спільного створення програм і політик.

3. Перекласти Гельсінські принципи для нових поколінь. Інвестувати в освіту, громадський діалог та інформаційно-просвітницьку роботу, щоб відновити громадську відповідальність за ОБСЄ, щоб вона більше не залишалася маловідомою організацією за закритими дверима.

Саме громадянське суспільство також має взяти на себе відповідальність: будувати альянси між секторами — феміністичні рухи, антирасистські ініціативи, екологічні кампанії — та переходити від фрагментарних звітів до стратегічних дій. Гельсінські принципи збереглися, тому що громадяни вдихнули в них життя; вони збережуться лише тоді, коли ми також станемо активними співавторами миру та сталої безпеки. Нехай ця річниця буде не завершенням, а початком оновленого, безперервного процесу.

Гаррі Гаммел, експерт з «людського виміру» ОБСЄ, колишній старший радник Нідерландського Гельсінського комітету, впевнений — просування комплексної безпеки важливіше за просування самої ОБСЄ.

«Потрібно агресивно популяризувати поняття комплексної безпеки серед громадянських суспільств і зробити його рушійною силою змін. Нещодавнє дослідження, замовлене фінським головуванням в ОБСЄ, яке доступне на вебсайті ОБСЄ, нагадує нам про дві фундаментальні ролі організації: по-перше, як форуму для діалогу з питань безпеки; і по-друге, як платформи для дій щодо покращення життя людей у своєму регіоні. Ми повинні розробити нові, більш інклюзивні підходи: не обов’язково грандіозні, масштабні мирні плани, а практичні, локалізовані ініціативи, які дозволять людям з районів, що постраждали від конфлікту, безпосередньо брати участь у переговорах з питань безпеки.

Не менш важливою є функція ОБСЄ як каталізатора відчутних покращень у житті людей. Протягом останніх п’ятдесяти років групи громадянського суспільства здійснили незліченну кількість проєктів, часто лише за обмеженої участі ОБСЄ, які призвели до реальних змін на місцях. Існує величезний потенціал для більш наполегливого просування концепції “всеохопної безпеки”, запрошуючи кожного зробити свій внесок у побудову безпеки та стабільності у своїх громадах.

Я закликаю вас переглянути рекомендації дослідження підготовленого CSP та подумати, як ваші власні організації — чи то у вашій країні, чи в усьому регіоні — могли б прийняти ці ідеї», — зауважив пан Гаммел.

Модерував обговорення Якоб Рімер, другий директор Austausch e.V. (Німеччина) та співзасновник CSP. Він додав: «Ми почули змістовні думки, глибокий аналіз і, найголовніше, чіткі пріоритети від громадянського суспільства. Пам’ятаймо, що в 1975 році Гельсінський процес запровадив новаторську інновацію: форум, де держави-учасниці та громадянське суспільство збираються як рівноправні партнери. Це залишається серцем структури ОБСЄ й сьогодні. Від імені всіх учасників громадянського суспільства, і особливо від імені Центру громадянських свобод та наших колег з Німеччини, я висловлюю нашу найщирішу подяку Фінському головуванню за їхнє зразкове лідерство у дотриманні принципів Гельсінкі. Протягом останніх місяців взаємодія між громадянським суспільством та Головуванням досягла нових висот, значною мірою завдяки невпинній праці Ану Юленен, Спеціального представника ОБСЄ з питань громадянського суспільства, та її команди. 

За наступні п’ятдесят років — нехай ми ще більше наблизимося до миру, інклюзивності та справедливості, які так пристрасно описала Гайді. Робота попереду величезна, але ми готові співпрацювати, впроваджувати інновації та наполегливо працювати».

У межах заходу презентовано результати п’ятьох тематичних семінарів, які відбулися у Варшаві, Відні та Берліні протягом 2024–2025 років. Учасники обговорили: економічний вимір безпеки та виклики кліматичної кризи; важливість раннього попередження завдяки мережам місцевих і жіночих активісток; необхідність інвестувати в тренінги, майстер-класи та неформальні простори для діалогу; розширення контекстно-чутливих заходів із нарощення довіри, зокрема визнання ініціатив догляду як невіднятної частини миробудівництва.

У підсумковому Маніфесті Civic Solidarity Platform закликає розробити оновлену «Агенду миру», яка б інтегрувала превенцію конфліктів і гуманітарний підхід у кожен етап циклу безпеки, а також впроваджувала гендерну рівність та інтерсекційний підхід у рішеннях ОБСЄ.

Захід став важливим кроком до посилення ролі громадянського суспільства у трансформації Гельсінських принципів та формуванні більш інклюзивної та ефективної безпекової архітектури в регіоні.