Обмеження інформації в умовах війни: необхідність чи загроза свободі? Головне з панелі Правозахисних діалогів

31 травня та 1 червня у Києві відбулася велика правозахисна подія від Центру громадянських свобод — Правозахисні діалоги. Це серія тематичних дискусій з українськими правозахисниками, посадовцями та фахівцями у галузі євроінтеграції. Цьогоріч фокусною темою стали реформи у сфері прав людини, необхідні Україні до вступу у ЄС. Більшість з них відкладені на повоєнних період, тоді як під час війни дедалі частіше відбувається обмеження прав і свобод. Публікуємо найцікавіше з панелі «Обмеження інформації в умовах війни: необхідність чи загроза свободі?». 

Дія воєнного стану в Україні створює суттєві виклики для забезпечення належного доступу до публічної інформації. Попри це, доступ до актуальної, повної та правдивої інформації про державну політику необхідний для захисту прав громадян і критично важливий для європейської інтеграції України. В рамках дискусійної панелі експерти обговорили доцільність обмеження доступу до інформації в умовах війни та запропонували потенційні рішення, що дозволять зберегти баланс між гарантуванням безпеки громадян і відкритістю даних, які становлять суспільний інтерес.

Участь у дискусії взяли: Василиса Степаненко, журналістка, продюсерка й лауреатка Пулітцерівської премії; Надія Бабинська-Вірна, експертка з відкритих даних і засновниця щорічної Конференції закритих даних; Ігор Розкладай, заступник директорки ЦЕДЕМ, експерт із медійного права та модерації контенту в соціальних мережах. Модерувала панель Світлана Остапа, голова Наглядової ради Суспільного мовника й медіаекспертка «Детектору медіа».

Фахівчиня з відкритих даних Надія Бабинська-Вірна зазначила, що попри суттєве обмеження доступу до публічних даних із початком повномасштабного військового вторгнення РФ до України, «країна продовжує жити, бізнес продовжує працювати, влада продовжує ухвалювати рішення». За словами експертки, повне закриття державних реєстрів і сайтів центральних органів влади неспівмірне з метою захисту національної безпеки й територіальної цілісності України, бо воно сповільнює надання публічних послуг, не дозволяє здійснювати громадський контроль за діяльністю високопосадовців і запроваджувати необхідні реформи: 

«Реєстри насправді допомагають розуміти, що в нас відбувається в країні. Дані з них потрібні не лише обмеженому колу активістів, але й нам, експертному середовищу, щоб розуміти, куди нам рухатися, що нам пропонувати як альтернативи для держави і таке інше». 

Замість цілковитого закриття публічних даних, варто провести «червоні лінії» як для органів влади, які прагнуть обмежити доступ до чутливої інформації, так і для правозахисників.

Експертка попередила про те, що закриття публічної інформації не завжди забезпечує її надійний захист. Одними з основних ризиків поточної інформаційної політики вона називала ймовірність витоку чутливих даних, зокрема внаслідок хакерської атаки, і можливість придбати доступ навіть до закритих державних реєстрів. У такий спосіб дані, що мають ключове значення для ефективної оборони України, можуть потрапити до осіб чи організацій, пов’язаних із країною-агресором. Поглиблює цю проблему те, що до початку повномасштабного військового вторгнення РФ підтримка багатьох цифрових реєстрів відбувалася завдяки російському програмному забезпеченню. Також Надія Бабинська-Вірна зауважила, що в інформаційному суспільстві деяку публічну інформацію можна отримати з альтернативних джерел, таких як Вікіпедія. Отже, насамперед потрібно вжити дієвих заходів для того, щоб запобігти витокам чутливої інформації та її несанкціонованому використанню.

Крім того, спікерка надала конкретні рекомендації щодо вдосконалення механізмів захисту чутливої інформації. По-перше, вона пропонує чітко виокремити категорії даних, що підлягають закриттю з міркувань безпеки, відповідно до частини 2 статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», та закликає до чіткого дотримання цієї норми, щоб усі рішення державної влади щодо закриття публічних даних були доцільними та обґрунтованими. 

По-друге, за словами Надії Бабинської-Вірної, необхідно законодавчо визначити перелік об’єктів, що належать до критичної інфраструктури та підлягають захисту. Це дозволить забезпечити належний доступ громадян до інформації про інші земельні ділянки та нерухомість, зокрема про розташування укриттів, зберегти життя та знизити корупційні ризики. По-третє, експертка вказує на те, що потрібно впорядкувати Єдиний державний реєстр судових рішень. Забезпечення цілісності інформації про судову практику та надання користувачам доступу до всіх наявних версій кожного судового рішення є обов’язковою передумовою здійснення справедливого суду та наближення до стандартів Європейського Союзу в галузі захисту прав людини.

Саме право на доступ до публічної інформації, на думку Надії Бабинської-Вірної, потребує активного захисту в суді й напрацювання відповідної судової практики. Цей процес має стати частиною діалогу між громадськістю та органами державної влади, в результаті якого поступово буде визначена оптимальна траєкторія державної політики в галузі захисту публічних даних. «Якщо ми не будемо це підносити, обговорювати ці проблеми публічно, не будемо захищати наші права, то, на жаль, ми їх втратимо», — застерігає експертка.

Журналістка Василиса Степаненко звернула увагу на те, як обмеження, запроваджені внаслідок воєнного стану, впливають на щоденну роботу медіа. Значні етичні виклики пов’язані, наприклад, із пошуком балансу між безпекою та правдивим висвітленням подій: «Насамперед ми не можемо нашкодити фізично людям, військовим або цивільним, тому щоразу це виклик. І ніхто, навіть пресофіцери або медійники різних інстанцій, не знають, як працювати з цим, і ніхто не знав на початку [повномасштабного військового вторгнення РФ]. Зараз у нас вже є якісь правила, якісь обмеження, але ти кожного разу ставиш себе питання, як не нашкодити, але при цьому показати реально об’єктивну ситуацію», — пояснює медійниця.

Також журналісти стикаються з систематичними обмеженнями фізичного доступу до місць ворожих атак, зокрема до військових об’єктів. Це перешкоджає документуванню злочинів країни-агресора проти України й обмежує можливості боротьби з ворожою дезінформацією та пропагандою. 

«Ми на практиці постійно зіштовхуємося з цією проблемою, тому що якась інформація є закритою, і з цього виходить, що ми не маємо доступу до тих чи інших місць. Я вважаю, що це злочин проти суспільства, проти України, якщо ми не маємо доступу до таких даних. А ще гірше, коли ми не маємо доступу до місць подій, щоб показати це», — зазначає медійниця. 

З іншого боку, експертка наголошує на необхідності ретельної перевірки особи журналістів, яких допускають на місце подій,  бо особисто спостерігала випадки порушення правил акредитації репортерів. Василиса Степаненко вважає боротьбу за збереження доступу до публічних даних професійним обов’язком журналістів, однак зауважує, що цей процес можливий лише за активної підтримки громадянського суспільства, яке має піддавати цю проблему розголосу й ініціювати зміни на краще.

Експерт із медійного права та модерації контенту в соціальних мережах Ігор Розкладай переконаний, що інтерес суспільства у вільному доступі до публічної інформації завжди суперечитиме прагненню силових структур максимально її захистити. Щоб запобігти зловживанням із боку влади в цьому питанні, будь-які рішення щодо закриття публічних даних мають слугувати певній меті. 

«Питання відкритості чи невідкритості реєстрів завжди дуже просте: чого ми хочемо, який інтерес ми захищаємо?» — зазначив спікер. 

На його думку, в сучасному інформаційному суспільстві обмеження доступу до раніше відкритої інформації є неефективним через високий ризик попереднього поширення чутливих даних в інтернеті, зокрема на ресурсах, пов’язаних із РФ. Відтак, закриття публічної інформації для громадськості непропорційне до мети захисту національної безпеки України. Навпаки, в деяких випадках обмеження доступу до публічних даних перешкоджає боротьбі з корупцією, правозахисній діяльності, аналізу та вдосконаленню судової практики, натомість сприяючи ворогу в поширенні дезінформації.

Захищати, на думку експерта, потрібно насамперед цілісність та неушкодженість інформації. На особливий ризик видалення чи зміни даних наражаються мешканці територій, окупованих РФ ще 2014 року. Інформація про цих людей у державних реєстрах не була закрита одразу, тож представники країни-агресора могли отримати до неї безпосередній доступ. Також дані можуть бути застарілими чи потребувати узгодження між різними реєстрами, особливо після кібератак. Запобігти цим проблемам допомагає застосування комплексних систем захисту інформації — організаційних, інженерно-технічних рішень та чітких процедур передбачених Законом «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».

Насамкінець, Ігор Розкладай зазначив, що в добу технологічного розвитку захист чутливої інформації й належне реагування на інформаційні загрози рівною мірою належить до сфери відповідальності державних інституцій та пересічних користувачів інтернету. Експерт закликає зокрема до відповідального створення та поширення інформації. 

«Найпростіше зібрати інформацію про людину з її соцмереж – за тим, де вона буває, де вона робить селфі, за певними об’єктами в кадрі… В інстаграмі, в соцмережах ми публікуємо дуже багато інформації. Тому якщо ви дуже дбаєте про свою безпеку, почніть, власне, з ревізії того, а де, з ким, як, і що про вас є», — попереджає він. Органам влади спікер рекомендує провести низку консультацій із громадськістю для оптимізації доступу до публічних даних та розробити чіткі механізми оперативної відповіді на ворожу дезінформацію, бо «зараз діє правило: хто раніше сказав, той і виграв інформаційно».

Отже, учасники дискусії дійшли висновку, що передумовою ефективного захисту чутливих даних є дотримання відповідальними державними органами принципу пропорційності в запровадженні обмежень. Крім того, вони повинні тісно співпрацювати з громадянським суспільством для встановлення загальноприйнятних «червоних ліній» та справедливих правил доступу до інформації, що становить публічний інтерес. Своєю чергою, правозахисники та громадські активісти мають активно захищати право на доступ до публічних даних у суді й формувати відповідну судову практику, а користувачі соціальних мереж — поширювати інформацію відповідально.

Авторка конспекту: Олександра Хелемендик, волонтерка Центру громадянських свобод.