«Ми знаємо, що РФ реагує лише на силу». Мати цивільного Даміана Омельяненка, який другий рік перебуває у неволі, виступила з промовою на події від Ради Безпеки ООН

12 березня під час 55-ї сесії Ради ООН з прав людини в Женеві на додатковому заході «Злочини Росії проти цивільного населення на окупованих територіях України» виступила мати цивільного заручника з Бердянська Даміана Омельяненка — Тетяна Омельяненко. Її поїздку організували Всесвітня організація проти тортур, Медійна ініціатива за права людини, Центр прав людини ZMINA, Physicians for Human Rights і Human Rights Watch в межах спільного проєкту OSF. Публікуємо текст її заяви. 

«Найстрашніше — коли ти не знаєш, де твоя рідна людина і чи жива взагалі»

Мій син, Даміан Омельяненко, другий рік перебуває у неволі на території РФ як цивільна особа. На момент повномасштабного вторгнення РФ в Україну, 24 лютого, він перебував у своєму рідному місті Бердянськ, яке за чотири дні повністю окупували російські війська.  Мешканці міста взагалі спочатку не зрозуміли, що робити: хтось намагався виїхати з окупованої території, інші виходили на мітинги проти російської окупаційної влади, а потім люди почали зникати. Зникали не просто з поля зору, російські військові забирали їх прямо з вулиць і розміщували в імпровізованих місцях, які стали катівнями. І це найстрашніше, коли ти не знаєш, де твоя рідна людина і чи жива взагалі. 

Так і мій син 24 травня 2022 року вперше потрапив саме в таку катівню тільки тому, що колись він навчався в університеті повітряних сил і його документи потрапили до рук окупантів. Його тримали місяць, до 22 червня 2022 року. Весь цей час його катували: застосовували  електрострум, кийки, зламали ребра, перебили ноги, побили просто до полу смерті. Що саме окупаційні війська хотіли від Даміана, він сам не міг зрозуміти. Водночас  окупанти приїжджали додому, влаштовували обшуки та залякували мою родину: мою 62-річну маму та молодшого брата. 

9 червня російські ЗМІ виклали в інтернеті відео про мого сина, де сказали що він нацист, його примусили роздягатися на камеру і показувати свої татуювання, в яких вони знайшли щось нацистське, що є неправдою. І це вже є приниженням людської гідності.

«Він схуд на десять кілограмів і йому не надавали медичної допомоги»

22 червня 2022 року його відпустили, але попередили що з міста він виїхати не зможе, що його дані передані на всі їхні блокпости. У сина забрали телефони, планшет, звісно, що нічого не повернули. Але найстрашніше — це його фізичний і моральний стан: за цей місяць він схуд на десять кілограмів, отримав численні серйозні травми та через відмову в отриманні російського паспорта в катівні йому відрізали змогу отримувати медичну допомогу в будь-якій медичній установі. Даміан намагався самостійно надати собі медичну допомогу і в цей момент його врятували небайдужі люди з медичною освітою, яких так само забирали до катівень і били до несвідомості.

Ось так мій син вимушений був залишитись в окупованому місті, без права на вибір, без права залишити окуповане місто та убезпечити своє життя. 

«Життя в окупації — це концтабір»

Я хочу сказати, що життя в окупації — це концтабір, де ти не маєш права ні на що, ти живеш під постійним прицілом, тебе можуть позбавити волі, закатувати, засудити, вбити тільки за те що ти українець, за те, що народжений в незалежній державі. І головне, російські військові, що чинять воєнні злочини, в тому числі щодо цивільного населення, не несуть жодної відповідальності та покарання.

16 листопада 2022 року вранці Даміан пішов виносив сміття. В цей момент до нього підбігли озброєні люди у військовій формі, запхнули в чорний джип та вивезли в невідомому напрямку. Так я втратила звʼязок зі своїм сином вдруге.

Вранці 17 листопада мені з номера сина подзвонив чоловік, представився співробітником ФСБ та повідомив, що мій син затриманий за звинуваченням у тероризмі. По відеозвʼязку мені показали на одну хвилинку Даміана і попередили, що я змушена записати відео про співпрацю з українськими військовими, і якщо я цього не зроблю, то сина я більше живим не побачу, на фільмування мені дали 10 хвилин.

Вся абсурдна ситуація втому, що військові країни-терориста людину, яка спокійно жила у себе вдома, звинувачують в тероризмі. Російська військова прокуратура сфабрикувала проти сина та його друга справу про скоєння терористичних актів проти влади Росії, саме для цього їм потрібно було моє записане відео.

6 лютого 2023 року (фактично через майже 3 місяці) оприлюднили зізнання мого сина, його друга та ще одного чоловіка у, нібито, скоєнні злочину. З відео було зрозуміло, що це зізнання фактично вибили під час тортур з мого сина. Він сильно схуд, змарнів, на відео було видно лише обличчя, вся решта тіла була прихована під одягом. 

Відео було змонтовано так, щоб видати його за правду. Уточню, що весь цей час я не мала звʼязку з сином і не знала, де він перебуває. На численні запити про місце його перебування не було жодної відповіді, на прохання побачити Даміана — була тиша. Минав четвертий місяць, я не знала, чи мій син живий, де він, що з ним. Лише відео, яке було зроблено незрозуміло як, де і коли.

В березні 2023 року  я перший раз почула голос свого сина: він плакав і просив, щоб я зробила те, що будуть вимагати від мене ФСБ, а пізніше ФСБ вимагало від мене ще одне відео за їхніми вказівками. В розмові представники ФСБ погрожували і обмовилися, що мій син в Мелітополі. На шантаж і запис брехливого відео я відмовила.

«Мій син досі у Ростовському СІЗО»

Мене покарали вчергове — я знову була у невідомості, жодної звістки про сина та його життя, я не знала, що відбувається з Даміаном. І лише в серпні 2023 року російські ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що мого сина та інших молодих хлопців  будуть судити у південному окружному військовому суді Ростова. Мій син досі в Ростовському СІЗО.

За весь цей час я перший раз побачила свого сина 12 жовтня 2023 року на фото з зали суду, а також статтю, де російські ЗМІ називали хлопців вбивцями та терористами. На жаль, таких історій дуже багато. Наших рідних, катують, судять, вбивають, як вбили підлітків Тіграна Оганесяна та Микиту Ханганова в Бердянську в червні 2023 року. Їхні тіла яких досі не віддали рідним.

«Наші люди залишилися беззахисними та безправними на території ворога»

Я обрала свій шлях в цій боротьбі, шлях захисту прав безневинних людей, які потрапили в людожерські машину РФ. В січні 2024 року я та інші представники родин заснували свою громадську організацію «Ліберта» за підтримки нобелівських лауреатів — правозахисників Центру громадянських свобод. Завдяки правозахисникам Центру прав людини «Зміна», я тут, стою перед вами та прошу про допомогу у поверненні всіх цивільних незаконно увʼязнених, незаконно засуджених  та незаконно утримуваних в російській неволі. Це не просто звернення. На території РФ адвокати не можуть або не хочуть здійснювати захист українців, які стали жертвами свавільних затримань. Наші люди залишилися беззахисними та безправними на території ворога, їх катують, морять голодом, не надають жодної медичної допомоги, жодної змоги в гуманітарній допомозі, туди не пускають незалежних представників МКЧХ, бо знають, що якщо вони туди потраплять, їх просто вирве від жахливої картини умов утримання українців. Ми знаємо, що Росія плювати хотіла на Міжнародне гуманітарне право, на Женевські конвенції, які вони підписали. 

Ми знаємо, що РФ реагує лише на силу, тому я прийшла сюди просити вас про застосування санкцій на керівників ФСБ, військових прокуратур, Міністерства оборони РФ, керівників пенітенціарних закладів, де незаконно утримують цивільних українців. Потрібен спеціальний пакет санкцій щодо посадових осіб та організацій, які винні у незаконному позбавленні волі та фальсифікації кримінальних справ.

Я звертаюся за правом жити, за дотриманням прав людини, адже кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність, ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання та незаконно увʼязнення. 

Російські воєнні злочинці мають понести покарання повною мірою, а незаконно увʼязнені мають повернутися на вільну територію України, своєї суверенної держави.