«Людина є людина, поки в неї є сили не гнутися перед іншими». Центр громадянських свобод провів зустріч з правозахисниками, які боролися за права людини в СРСР
4 листопада у Києві в Vakulenko Art Consulting Центр громадянських свобод провів зустріч-бесіду із тими, хто в часи радянського тоталітаризму не боявся говорити про права людини. Четверо діячів, пов’язаних із дисидентським рухом, долучились до бесіди і поділились з учасниками не лише своїми думками, а й досвідом того, як не зламатись навіть у найбільш небезпечні часи.
«Це відчуття потреби» – так про правозахист в умовах несвободи висловився учасник Української гельської групи (УГГ) Йосиф Зісельс. Попри стеження з боку влади, в радянські часи він збирав інформацію щодо порушень прав людини в Україні. Згадуючи історію друга, пан Йосиф зазначив: «Пам’ятаю як він сказав, що його посадять через пів року. Помилився: заарештували через 4 місяці». Як відомо, цей випадок не став одиничним – учасники УГГ провели у в’язницях, таборах та психлікарнях близько 550 років.
Ніна Лапчинська, дослідниця і членкиня Регіональної комісії з реабілітації в Києві, також поділилась знаннями про діяльність членів УГГ, зокрема тих, котрі так і не повернулись додому. «Вони усі були поховані на цих табірних кладовищах. Тобто коли людина помирає у статусі в’язня, її тіло не можуть повернути на Батьківщину» – навіть мертві дисиденти так лякали радянську владу, що були змушені залишитися у засланні до кінця свого строку.
Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, підкреслив важливість поширення Гельсінських принципів у той час: «У Радянському союзі не було громадянського суспільства. Були різні спортивні організації, з воєнно-патріотичним спрямуванням, але правозахисних не було. З 80-их років почалось відшукування пам’яті про загиблих задля реабілітації. Ці меморіали стали прообразами тих, хто стояв на захисті Гельсінських принципів».
Участь у розмові взяв і Олесь Шевченко, дисидент та колишній політв’язень. У своїй розповіді він зазначив: «Людина є людина, поки в неї є сили не гнутися перед іншими і не брехати примусово заради досягнення якихось привілеїв чи достатків. Папа Іван Павло II просив: «Не бійтесь. Не треба боятися, що тебе за правду покарають». Якщо це правда – вона завжди перемагає. Вона може частково програвати, як зараз Україна тимчасово програє. Але вона стоїть на своїх на праведних позиціях і весь світ це бачить. Тому Україна не може зазнати поразки, бо на її боці є правда. Там, де є правда, там Бог. А там, де Бог – там перемога».
Ці слова особливо відгукуються зараз, коли кожен із нас проживає складну боротьбу за право жити, творити, розвиватись у вільній державі. Досвід минулого, котрий певною мірою є трагічним, насправді стає унікальним джерелом віри в те, що кожен з нас здатний впливати на зміни і боротись заради того, що робили члени УГГ ще 50 років тому.
Авторка матеріалу: Роксолана Западнюк, стажерка Центру громадянських свобод.
Цей захід профінансований Європейським Союзом. Його зміст є відповідальністю Центру громадянських свобод і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
