Чи можлива безпека України без прав людини? Експерти під час правозахисних діалогів

25-26 травня у Києві відбулася велика правозахисна подія від Центру громадянських свобод — Правозахисні діалоги. Це серія тематичних дискусій з українськими правозахисниками, посадовцями та фахівцями у галузі євроінтеграції. Цьогоріч обговорювали актуальне питання вступу України до Європейського союзу, адже у червні уже мають розпочатися офіційні перемовини щодо цього кроку. Публікуємо найважливіше з першої панелі події з темою: «Чи можлива безпека України без прав людини?».

Україна має надзвичайні виклики безпеки, а без розв’язання питання виживання, неможливо говорити про демократію та права людини взагалі. Для подолання цих викликів видаються різні рецепти. Вступ до ЄС та НАТО є однією з гарантій безпеки країни в майбутньому. Також в суспільстві існує тренд до сильного управління, «військових рейок», що зменшує демократію та наявні права й свободи, але начебто захищає. Але чи можливо за таких умов говорити про вступ до ЄС? Чи є ризик захистити безпеку, але втратити демократію?

Модератором панелі виступив редактор програми «Факти тижня» на телеканалі «ICTV», автор та ведучий Максим Крапівний. Спікерами стали: Катаріна Матернова, Пані Посол Європейського Союзу в Україні; Ольга Стефанішина, віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України; Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод, ініціатива «Трибунал для Путіна» (T4P); Роман Романов, директор програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

«Дискусія про захист прав людини є фундаментальною характеристикою країни, яка розпочинає переговори про вступ до ЄС. Країна, яка планує бути частиною Європейського союзу, повинна мати демократичне лідерство та діалог між усіма учасниками структури держави. Під час війни фокус дискусії може змінюватись, адже вживаються нестандартні заходи, такі як комендантська година. В мирний час заборони на такі права не толерувалися б, але під час війни можуть допускатися. Чи є червоні лінії? Важко сказати абстрактно, адже головне — це виграти війну», — зазначає Катаріна Матернова.

«На початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що в ООН немає протоколу роботи в країні, в якій триває повномасштабна збройна агресія й в який функціонуючі державні інституції. ООН не знали, як взаємодіяти з різними структурами, послугами, реєстрами, наданими на період 25 лютого. Всі гарантовані конституцією права громадян, були забезпечені державою. Межі реагування, визначала тільки Україна, адже жодна інша країна не мала такого досвіду. Хоча важливо пам’ятати, що загальноприйняті принципи, що безпекові обмеження мають більше значення, на певних етапах, ніж принципи верховенства права також були застосовані», — пояснює Ольга Стефанішина.

Україна подалася до Європейського Союзу 27-28 лютого свідомо через дві причини: перша — хотілось закарбувати нашу державу як країну Європи, якою вона була до повномасштабного вторгнення; друга — це і була наша декларація про наміри щодо того, яку країну ми будемо будувати. Заява про те, що ми боремось, але й тримаємо високу планку реформ.

Звіт Єврокомісії підтверджує, що Україна дотримується механізмів забезпечення прав людини та зобов’язання щодо основних конвенцій, які вона ратифікувала. Також країна піднялась на 6 сходинок по Human Freedom Index. Ще один гарний показник — 59% Українців переконані, що демократична система в нашій країні важливіша, ніж сильний лідер (Київський Міжнародний Інститут Соціології).

Стратегічний план, по-перше, передбачає збільшення військової допомоги, спроможності Збройних Сил та перемогу. Вироби неможливі в країні, в якій триває збройна агресія, з безпекових міркувань. А по-друге, в таких умовах неможливо забезпечити дотримання виборчих прав людини, не говорячи про окуповані території.

«В Європейській частині немає питання щодо виборів в України з вищеперелічених причин. Також неможливо проводити вибори, коли 20% не контролюється урядом, щоб не сегрегувати населення на тих територіях. Європейський Союз не поділяє думку, яка поширюється проросійськими медіа, що президент Зеленський нелегітимний президент. Ми не вважаємо що в Україні повинні статись вибори, тільки якщо український уряд та народ не вирішать по-іншому», — додала Катарина Матернова.

Важливе запитання в цьому контексті — перед початком переговорів щодо вступу до ЄС, в якій позиції знаходиться Україна та що треба підтягнути?

Вихідна точка для України — це звіт Єврокомісії 2023 року про те, як держава функціонувала та які рішення ухвалювала. За його результатами даються рекомендації. У звіт входять оцінки функціонування економіки, війни, дотримання прав людини, розвитку реформ у сфері верховенства права. Ці документи існують з часу здобуття незалежності у 1991 році та є свідченням нашого прогресу. До переговорного процесу про вступ у ЄС Україна наближається з 4 рекомендаціями (антикорупційні реформи, питання національних меншин, організація антиолігархічних заходів). Динаміка реформ повинна проходити швидко та динамічно, щоб вони не втрачались всередині наших чвар та від фрустрації війни.

«Україна повністю готова до початку переговорного процесу. Готова влада, сформована команда та переговорна група, є сильне громадянське суспільство. Європейський шлях тримає високу планку з дотримання прав людини та верховенства права. Наші рішення повинні орієнтуватись на ці стандарти», — наголосила Ольга Стефанішина.

«Для українців важливо пам’ятати, за що ми боремось, Ця війна почалась не в лютому 2022 року, а в лютому 2014-го, коли пав авторитарний режим в результаті Революції Гідності. Коли ми вибороли шанс на демократизацію. Тоді Росія розпочала вторгнення з окупацією Криму та частини Луганської та Донецької областей. А два роки тому продовжила повномасштабне. Тому ми пам’ятаємо, що навіть ставлячи питання виживання на перші місця — ми боремось за свободу та за демократичний вибір.

У нашого суспільства є два завдання. Перше — захистити державу, людей, демократичний вибір та гідність від російської агресії. Та друге — провести цю демократизацію, навіть в таких умовах. Ми не можемо відкладати важливі процеси на післявоєнний період.

Сектор місцевої демократії, продовження реформи децентралізації — здобуток, який ми не маємо втратити під час повномасштабного вторгнення. Важливо, ухвалюючи нормативне регулювання, яке потрібно і на вимогу ЄС, захищати гнучкість громадянського суспільства та незалежних медіа. Оптимізму в такій складній ситуації додає розуміння, що у людей почали відбуватись фундаментальні зміни у розумінні, що є держава. Це і є джерело перетворення та розвитку нашої країни, яке ми повинні зберегти», — ділиться Олександра Матвійчук.

На запитання «Чи можлива послідовна та стійка демократія в умовах війни з країною, в якій послідовна та стійка автократія?» відповів Роман Романов: «Ми не в умовах вакууму, проводити ідеальні лінії розмежування важко, тому сталість — це внутрішня здатність чинити опір і захист тих речей, які встановлюють ціннісну основу суспільства. Та якщо втратити цю здатність, то є ризик перетворення у те саме болото, що намагається тебе знищити.

Люди, які перш за все дбають про права людини та безпеку, вважають що це те, що трішки заважає забезпечувати інтереси безпеки. Зараз час, коли громадяни можуть реалізувати свої обов’язки, а от права людини відкладаються на “після перемоги”. Зараз, під час перебування в повномасштабній війні понад 2,5 роки, ми не маємо права бути антагоністами.

Якщо подивитись на питання безпеки через призму питань прав людини — виникає категорія “людська безпека”. Це свобода та передбачуваність. Якщо я можу діяти або висловлюватись вільно, не боячись наслідків — я відчуваю себе в безпеці та розумію, що здатний реалізувати свої права. Ключовий принцип Верховенства Права — визначеність. І ця визначеність веде нас до того, що нам потрібні сталі та лояльні до прав людини інституції. Головна тема сьогоденних переговорів на цю тему.

Потяг до свободи частково втілюється в функціях самоврядування. Самоврядна громада — це теж елемент безпеки. Більшість безпекових місцевих програм зосереджені на тому, щоб заповнити центральні пункти камерами відеоспостереження, що точно не додає ані відчуття безпеки, ані реальної безпеки. А безпосередньо бомбосховища занедбані та здані під оренду приватним підприємцям. Це, як ви бачите, і є питанням самоврядування та прав людини одночасно.

Європейська інтеграція в умовах війни — це також шлях у цьому напрямку. Європа для українця сприймається як середовище безпеки: підприємництва, руху, здатності реалізувати свої права та національної. Саме це є ключовим фактором у пришвидшеному русі України. Європейська інтеграція є точкою зростання для багатьох країн. Громадянське суспільство повинно використовувати це особливий момент, щоб збільшувати завдання для національного уряду. В умовах боротьби за виживання це складно, тому Україна на складному шляху. Для громадських середовищ це також є сильним викликом.

Дуже важливо зміцнити інституції, розуміння верховенства права та прав людини, щоб нарешті наші європейські партнери також не бачили у нас загрози. Ми хочемо безпеку, але ми також повинні бути безпечними сусідами».

Авторка: волонтерка Центру громадянських свобод Анастасія Павленко