«Безкарність у минулому має чіткі наслідки для сьогодення», — Олександра Матвійчук про відповідальність за вбивтва політв’язнів в Ірані в 1988 році
21 серпня у Парижі відбулася конференція, що була присвячена 35-й річниці вбивства 30 000 політичних в’язнів в Ірані в 1988 році. Захід під назвою «Чотири десятиліття злочинів проти людства та звільнення від покарання» зібрав поважних міжнародних суддів та юристів з усього світу. На події зокрема з промовою виступила голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.
Новообрана президентка Національної ради опору Ірану Мар’ям Раджаві підкреслила необхідність покласти край безкарності лідерів іранського режиму, вказавши на їхню відповідальність за причетність до геноциду та злочинів проти людства. А Чилі Ебое-Осуджі, президент Міжнародного кримінального суду в Гаазі з 2018 по 2021 рік, зазначив: «Історія різанини 1988 року відобразила занепокоєння багатьох відомих правозахисників. Human Rights Watch, відома правозахисна організація, Amnesty International, уповноважені спеціальними мандатами ООН також висловили стурбованість невизнанням різанини 1988 р. Сама різанина є злочином насильницького зникнення, і він триває, доки не буде визнано те, що сталося з жертвами».
Професорка Лейла Надя Садат, спеціальна радниця у справах про злочини проти людяності прокурора МКС (2012-2023), сказала: «Я вважаю, що це явно злочини проти людяності згідно з міжнародним правом. Широко поширені, систематичні, з нападом на цивільне населення, включаючи вбивства, тортури, винищення, насильницькі зникнення, переслідування за багатьма причинами – через політику, релігію, фетву тощо. А також, звичайно, за іншими діями як осквернення тіл, ненадання інформації родинам, постійні приховування та відсутність прозорості щодо злочинів».
Голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук висловилася так: «35 років тому іранський режим стратив тисячі й тисячі людей. Міжнародна спільнота досі обговорює, скільки людей було вбито, але очевидно, що це злочин проти людяності, який не має терміну давності. І проблема в тому, що навіть через 35 років рідні загиблих досі чекають справедливості. Ця безкарність у минулому має чіткі наслідки для сьогодення. Нинішній іранський режим посилює репресії, а також переслідує дівчат у школах.
Безкарність має глобальний вплив, і не дивно, що іранський режим підтримує війну Росії проти України. Я живу в Києві, і моє рідне місто, як і тисячі інших українських міст, постійно бомбардують іранські безпілотники. Якщо авторитарні режими співпрацюють один з одним, ми як люди повинні ще більше підтримувати боротьбу одне одного за справедливість і свободу. І тому я висловлюю свою щиру солідарність з іранським народом і підтримую ідею створення слідчої комісії ООН для розкриття правди про те, що сталося в 1988 році, і притягнення винних до відповідальності».
