Антикорупційна система та права людини: баланс чи конфлікт? Головне з панелі Правозахисних діалогів

31 травня та 1 червня у Києві відбулася велика правозахисна подія від Центру громадянських свобод — Правозахисні діалоги. Це серія тематичних дискусій з українськими правозахисниками, посадовцями та фахівцями у галузі євроінтеграції. Цьогоріч фокусною темою стали реформи у сфері прав людини, необхідні Україні до вступу у ЄС. Більшість з них відкладені на повоєнних період, тоді як під час війни дедалі частіше відбувається обмеження прав і свобод. Публікуємо найцікавіше з панелі «Антикорупційна система та права людини: баланс чи конфлікт?».

В Україні за останні 10 років створена система розслідувань корупційних злочинів: НАЗК, НАБУ, ДБР та Вищий антикорупційний суд. Але дедалі частіше звучать голоси, що вона побудована з системними проблемами прав людини. Які основні проблеми прав людини є в діяльності цієї системи? Чи вплине вступ до ЄС на неї? Які є шляхи розв’язання цих проблем прав людини?

Участь у панелі взяли: адвокат, партнер і керівник практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань у юридичній компанії Miller Артем Крикун-Труш; юристка Центру протидії корупції Олексій Бойко; директор благодійного фонду «Людина і право» Борис Захаров; старший юридичний радник Transparency International Ukraine Павло Демчук. Модераторкою виступила головна редакторка «Слідство.інфо» Анастасія Станко. 

Борис Захаров розпочав із нагадування, що в Україні зберігається обвинувальний ухил у правосудді, а загальна установка про «невідворотність покарання» без уточнення контексту може призводити до селективного правосуддя. Він також послався на гуманістичний принцип, сформульований ще в XVII столітті: «Краще десять винних уникнуть покарання, ніж один невинний буде покараний». На його думку, система повинна спиратися не на логіку «покарання заради покарання», а на гарантії справедливого процесу.

Настя Станко зауважила, що суспільство може сприймати таку позицію як «захист корупціонерів», особливо у період війни, коли в країні гостро постає питання про нестачу ресурсів. Вона наголосила, що журналісти мають повне право публікувати факти про майно чи статки фігурантів, навіть без вироків, якщо інформація є перевіреною юридично.

Павло Демчук зазначив, що боротьба з корупцією не повинна суперечити правам людини. За його словами, нові антикорупційні органи демонструють вищу ефективність, ніж ті, що займалися переслідуванням корупції раніше. Він запропонував говорити не про «невідворотність покарання», а про «невідворотність відповідальності». Таку відповідальність має бути визначено з урахуванням презумпції невинуватості, принципу пропорційності та інших засад верховенства права. При цьому медіа та громадянське суспільство, на його думку, мають право висвітлювати потенційні правопорушення, які залишаються поза увагою слідства.

Настя Станко порушила питання про дотримання прав людини антикорупційними органами — у контексті справи Артема Ситника, який виграв справу у ЄСПЛ. Олексій Бойко пояснив, що рішення Суду стосувалося упередженості судів, а не діяльності антикорупційних органів. Він підкреслив, що проблема полягала саме в адміністративній процедурі оскарження постанови, коли особу не направили до компетентного органу.

Також Бойко зауважив, що навіть у разі публікації даних щодо підозрюваних, журналісти повинні посилатися на перевірені факти. «Якщо немає обвинувального вироку, то інформація не буде вважатись достовірною, однак факти, про які ви зазначаєте — реальні, і їх можна озвучувати», — сказав він. Він нагадав, що в Україні 71 тисяча засуджених осіб, із яких 782 були виправдані.

Артем Крикун-Труш, адвокат і колишній детектив, заявив, що права людини порушуються не тільки в загальних судах, а й у спеціалізованих, зокрема ВАКС. Він навів приклади справ, у яких, на його думку, були суттєві порушення з боку НАБУ — зокрема тиск на свідків, сфабриковані матеріали, і практика «in absentia» — заочного розгляду справи, коли людину автоматично вважають такою, що переховується, тільки тому що вона перебуває за кордоном. Він навів цитату судді АП ВАКС Віктора Панкулича про те, що людина, яка в розшуку, не має жодних прав, навіть права оскаржити підозру.

Крикун-Труш також окреслив проблеми системного характеру: пострадянське мислення, формальний прокурорський контроль, неефективні внутрішні розслідування та повна відсутність реального громадського контролю. За його словами, ВАКС із виняткової інституції став посередньою, а громадський нагляд перетворився на виправдання дій антикорупційних органів.

Настя Станко поставила питання щодо ситуації, коли особи, яким оголошено підозру, виїжджають з України під час війни. На її думку, частина правоохоронних органів у цьому сприяє. Олексій Бойко відповів, що варто розрізняти ситуації: коли людина виїхала до початку повномасштабного вторгнення — це одна історія; коли після — зовсім інша. Також він відмітив, що порушення пункту пропуску в Україні тягне лише адміністративну, а не кримінальну відповідальність.

Павло Демчук зазначив, що в нинішньому стані антикорупційних органів та Вищого антикорупційного суду сторона захисту має можливість заявляти аргументи, бути вислуханою належним чином і отримувати відповіді на змістовні зауваження. На його думку, здатність системи реагувати на помилки є позитивним показником і має бути збережена та посилена.

Під час обговорення підіймалося й питання про запобіжні заходи. Він підкреслив, що застава — це не покарання, а запобіжний захід, який має забезпечити присутність особи під час слідства та суду. Як приклад, Демчук навів справу Альперіна в Європейському суді з прав людини: попри великий розмір застави, суд визнав її правомірною, оскільки вона була внесена протягом трьох днів.

Артем Крикун-Труш розкритикував підхід ВАКС до визначення запобіжних заходів. Так, на його думку, у справі Андрія Коболєва було порушено логіку — застава була визначена, виходячи з оцінки, серед іншого, майна дружини та майна трирічної давності, ба більше, сам фігурант їздив у відрядження протягом усього суду та систематично пропускав строки.

На завершення дискусії, Борис Захаров навів дані про виправдовувальні вироки у ВАКС — їх близько 3%, що у три рази більше, ніж у загальних судах. Водночас за його словами, чимало справ НАЗК у статистиці не враховуються, а Центр протидії корупції в ряді випадків вдається до тиску на підозрюваних та свідків і публічних кампаній з ознаками політичного переслідування. Він підкреслив, що НАБУ та САП із самого початку претендували на політичну, а не лише на юридичну роль.

Авторка конспекту: Олеся Лелека, волонтерка Центру громадянських свобод.