«Як зробити ідентифікацію воєнних злочинців неминучою?». Підсумки обговорення круглого столу

18 грудня 2025 року в Укрінформі відбувся круглий стіл «Як зробити ідентифікацію воєнних злочинців неминучою?», організований Центром громадянських свобод. Захід присвячувався обговоренню ефективних підходів до документування воєнних злочинів, встановлення осіб, причетних до їх вчинення, та пошуку ефективних механізмів притягнення їх до відповідальності в умовах війни. 

Захід об’єднав представників правозахисних організацій, журналістів-розслідувачів, експертів у сфері міжнародного гуманітарного права, а також представників державних інституцій, які безпосередньо залучені до збору доказів воєнних злочинів і роботи з потерпілими та свідками. 

Модератором круглого столу виступив Михайло Савва, експерт Центру громадянських свобод, доктор політичних наук. 

Загальною метою заходу стало формування цілісного бачення того, як різні інструменти — від свідчень потерпілих і журналістських розслідувань до системних баз даних, цифрових архівів та міжнародних механізмів — можуть взаємодіяти між собою та забезпечувати невідворотність покарання за воєнні злочини.Обговорення відбулося у форматі тематичних блоків із подальшою відкритою дискусією.

Документування воєнних злочинів і безпека потерпілих

Спікер: Олександр Павліченко, Українська Гельсінська спілка з прав людини.

Цей блок присвячувався тому, з чого фактично починається будь-яке розслідування воєнних злочинів — готовності потерпілих і свідків говорити та брати участь у процесах документування.

Олександр наголосив, що значна частина злочинів, зокрема сексуалізоване насильство, так і залишається нерозкритою через страх людей за власну безпеку або безпеку своїх близьких. Особливо це стосується окупованих територій, де люди прямо кажуть: «Ви поїдете, а ми тут залишимось».

Спікер окремо наголосив, що навіть за бажання співпрацювати з правоохоронними органами людей часто зупиняють складні та тривалі процедури, багаторазові опитування та відсутність швидкого результату. Окремим викликом є збереження та захист даних, які збирають правозахисні організації: цифрова безпека, персональні дані, питання згоди потерпілих на подальше використання інформації.

Він звернув увагу на потребу у спільних підходах до збереження та систематизації таких матеріалів, зокрема поза межами кримінальних проваджень, а також на обмеження міжнародних механізмів, які без політичної волі не створюють реального стримувального ефекту для воєнних злочинців.

Журналістські розслідування та відкриті джерела

Спікерка: Каріна Бугайченко, Слідство.Інфо

Другий блок — про роль журналістських розслідувань у встановленні конкретних виконавців воєнних злочинів і перетворенні інформації з відкритих джерел на реальні докази.

Каріна розповіла, як команда Слідство.Інфо працює з російськими реєстрами, соціальними мережами, Telegram-каналами, фото- і відеоматеріалами, а також зі свідченнями звільнених з неволі. Пані Бугаєченко наголосила, що російські військові часто самі залишають сліди своєї участі у злочинах через публічну онлайн-активність.

Роль потерпілих у цьому процесі виходить за межі допоміжної і становить окрему змістовну площину: саме їхні свідчення стають точкою відліку для розслідувань і ключовим елементом перевірки знайденої інформації. Спікерка навела конкретні приклади розслідувань катувань та загибелі журналістки Вікторії Рощиної.

Журналістські матеріали не лише формують суспільний запит на справедливість, а й використовуються українськими та міжнародними слідчими органами як частина доказової бази.

Правозахисна практика і систематизація даних

Спікер: Денис Поліщук, Харківська правозахисна група

Цей блок висвітлив перехід від окремих історій до системної роботи з даними, що дозволяє бачити масштаб і повторювані схеми воєнних злочинів.

Денис розповів про роботу Харківської правозахисної групи з великими базами даних, у яких фіксуються тисячі епізодів — від знищення майна і катувань до зникнень безвісти та загибелі в полоні. Частина цих даних використовується для юридичної допомоги потерпілим і звернень до міжнародних інституцій, інша — зберігається з відкритих джерел, щоб інформація не зникала після її видалення.

Він навів приклади того, як аналіз локацій, дат і свідчень дозволяє встановлювати зв’язки між подіями, виявляти конкретні місця несвободи та ідентифікувати осіб, причетних до катувань. Спікер підкреслив, що така робота можлива лише за умови постійної взаємодії правозахисників, журналістів і державних органів.

Архів війни та системні інструменти збереження доказів

Спікерка: Ірина Павлюковська, Архів війни

У четвертому блоці йшлося про те, як зберегти докази війни в довгостроковій перспективі з урахуванням того, що політичний контекст змінюється, а інформація зникає з публічного доступу.

Ірина представила «Архів війни» як об’єднаний цифровий простір, у якому зберігаються матеріали як від організацій, так і з відкритих джерел. Окремо вона розповіла про інструмент «Лінза», який дозволяє щоденно моніторити тисячі каналів і зберігати навіть видалений контент.

Окремо йшлося про використання штучного інтелекту для пошуку безвісти зниклих, ідентифікації викрадених об’єктів та потенційно — воєнних злочинців. Спікерка наголосила, що ефективність таких інструментів напряму залежить від запитів і співпраці з правозахисниками, журналістами та державними структурами.

Проєкт «Покаяння»

Спікери: Богдан Охрименко (керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими) та Дмитро Осіпов (Офіс Генерального прокурора)

П’ятий блок був про новий пілотний проєкт, спрямований на отримання інформації про воєнні злочини безпосередньо зсередини російської репресивної системи.

Богдан Охріменко наголосив, що Російська Федерація системно застосовує тортури до українських військовополонених і водночас активно просуває пропагандистські матеріали про нібито злочини України на міжнародних майданчиках. У відповідь на це створено проєкт «Покаяние», який має стати інструментом збору свідчень від співробітників російських силових структур, готових надати інформацію про місця утримання, катування та осіб, причетних до злочинів.

Даний проєкт передбачає захищені канали комунікації, гарантії безпеки для інформаторів та можливість отримання статусу свідка у міжнародних судах. Дмитро додав, що йдеться не про уникнення відповідальності для злочинців, а про створення процесуальних механізмів для тих, хто не вчиняв воєнних злочинів, але володіє критично важливою інформацією.

Проєкт розглядається як додатковий інструмент для розширення доказової бази та посилення міжнародного переслідування воєнних злочинців.

Після виступів спікерів відбулася відкрита дискусія за участі представників громадських організацій, медіа та міжнародних структур.

Учасники озвучили низку питань щодо міжнародної співпраці у зборі доказів воєнних злочинів, зокрема роботи з потерпілими та свідками, які перебувають за кордоном. Також порушили тему масштабів документування воєнних злочинів та навантаження на слідчу й прокурорську систему в умовах активної фази війни.

У відповідях спікери наголосили, що документування воєнних злочинів під час війни є критично важливим саме через швидку втрату доказів, а публічність, попри всі ризики, часто залишається одним із небагатьох інструментів тиску на систему, яка системно приховує злочини. Міжнародна співпраця, систематизація даних і координація між правозахисними організаціями, журналістами та державними інституціями є необхідними умовами для подальшого притягнення винних до відповідальності.

Обговорення показало, що ідентифікація воєнних злочинців можлива лише за умови системної взаємодії правозахисних організацій, журналістів, державних інституцій та міжнародних механізмів, а також за умови збереження й узгодженого використання зібраних доказів. Саме така співпраця створює передумови для невідворотності покарання та відновлення справедливості.

Авторка матеріалу: Альбіна Ковальська.