«Я люблю Україну. І саме через це нас катували». У Центрі громадянських свобод пройшла зустріч звільнених з неволі з американськими журналістами
21 листопада в Центрі громадянських свобод відбулась зустріч звільнених з неволі й тих, хто перебував під окупацією РФ, з журналістами американських видань: Washington Examiner, Washington Post, National Review, The Lamp тощо. Модераторкою події стала виконавча директорка Центру громадянських свобод, Олександра Романцова.
Ліза з Олешок розповіла журналістам про умови, в яких родина проживала в окупації: «У 2022 році на початок війни мені було 14 років. Тоді було страшно, перші два тижні ми не виходили з підвалу. В окупації розмовляти вільно на вулиці не могли, ми ніколи не брали з собою телефони, бо росіяни могли взяти їх і провести перевірку. Найстрашніше почалось, коли Херсон звільнили. Тоді були активні прояви репресій, які застосовувались до українців на окупованій території.
Після підриву Каховської ГЕС проблеми з комунікаціями: газ, вода, світло. Продукти доставляли ті, хто готовий ризикувати і їхати в іншу область. Люди лишаються там, бо там їхній дім. І ми хочемо туди повернутись. Ми лишались в Олешках до того моменту, поки одного дня недалеко від нашого будинку не стався приліт, загинули дві наші сусідки. Тільки після цього ми ухвалили рішення виїхати в Київ».
Марина Сергієнкова — майор медичної служби 36 бригади Морської піхоти. Під час повномасштабного вторгнення несла службу в місті Маріуполь. Під час бойових дій надавала медичну допомогу військовослужбовцям та проводила евакуацію. Потрапила в полон 12 квітня 2022 року, де перебувала до 17 жовтня 2022 року. Наразі Марина ординаторка загально терапевтичної клініки.
«Я — військова лікарка. Під час перебування Маріуполі я надавала невідкладну допомогу пораненим. Щоразу ми виїжджали під загрозою бути пораненими чи загинути. Під час спроби прориву на підконтрольну Україні територію я та інші військові потрапили в полон. Я люблю Україну. І саме через це нас катували. В полоні в Таганрозі нас змушували співати російські пісні та гімн Росії, пісні Другої Світової війни. Ми щоденно чули крики наших військових, яких катували. Я ніколи їх не забуду.
У Курську нас змушували щодня вчити пісня і вірші, а під час декларування — маршувати. Одного разу ми проспівали гімн Росії 16 разів. Ми жартували між собою з дівчатами, що ми на пісенному марафоні в Росії.
Я вважаю себе везучою. Я вижила в тому пеклі і повернулася додому. Багато військових та цивільних досі лишаються в неволі. І я прошу вас допомогти їм», — розповіла вона.
Старший Єпископ «Апостольської Християнської Церкви України» в місті Мелітополь Дмитро Бодю нині є Головою Ради Релігійного Центру «Союз Християнських Церков України» (РЦ СХЦУ). Дмитро залишався в окупованому Мелітополі, продовжував керувати діяльністю своєї церкви, а також організацією гуманітарної допомоги жителям міста. Він один з тих служителів, які започаткували міжконфесійну молитву на площі міста. 19 березня 2022 року до його дому під’їхали озброєні російські військові. Під арештом Дмитро пробув дев’ять днів. Йому інкримінували антиросійську діяльність та роботу на розвідку США, утримували в брудній закривавленій камері, тиснули психологічно. Зрештою його звільнили за умови, що він залишить місто. Через декілька днів сім’я Бодю виїхала з Мелітополя.
«19 березня 2022 року до мене в дім зайшли з обшуком. В будинку були моя дружина, син та невістка. Росіяни вже знали, хто я. Вони мали значно більше інформації, ніж можна було знайти в інтернеті. Вони знали, що я громадянин США, і звинувачували мене в роботі на їхню розвідку», — каже Дмитро Бодю.
