«Це більше, ніж просто показ фільму — це заклик до дії». У Лісабоні показали фільм-розслідування про депортацію українських дітей
25 липня в Лісабоні урочисто відкрився перший фестиваль сучасного українського кіно та відеоарту – PROMIN’. У програму увійшли прем’єри 2025-го та попередніх років. Оскільки українське кіно на всьому Піренейському півострові — рідкість, організаторки фестивалю Анна Бурячкова, Марина Гудз та Антоніна Патраманська вирішили зібрати кіномозаїку, яка розказала б про українців та Україну більше, ніж про людей і державу у війні. Так у програму потрапили фільми, що презентують ширший контекст, показують етапи становлення української вдачі й незламності, а також рефлексують щодо війни, яка не була нашим вибором, але стала великою частиною реальності й відповідно, мистецтва.
«У час, коли повномасштабна війна в Україні триває, ваші підтримка, солідарність і культурна відкритість є важливішими, ніж будь-коли. Включення української культури до глобального діалогу — це нагальне завдання», — зазначила Марина Гуц, співкураторка фестивалю, під час офіційного відкриття.
Відкривав подію українсько-нідерландський драматичний фільм 2023 року режисерки Анни Бурячкової «Назавжди-Назавжди», присвячений формуванню власних ідеалів внутрішніх опор молоді, яка раптом розуміє, що світ сповнений насильства, несправедливості й брехні. Сьогодні це кіно про свободу, сміливість бути собою й не боятись протистояти злу інколи більшому, ніж ти сам, тонко підкреслює тему боротьби за власну ідентичність і вірність цінностям, яку ведуть українці й українки на всіх рівнях.
У другий вечір фестивалю показали журналістського розслідування виробництва Kyiv Independent «Діти для Путіна», в якому авторка Олеся Біда та режисер Віталій Гавура розповідають дві історії дітей, яких вдалося повернути з депортації на окуповані території та РФ. Після фільму відбулась панельна дискусія, до якої долучились радник Посольства України в Португалії Анатолій Писаревський, журналістка-розслідувачка відділу з розслідування воєнних злочинів Kyiv Independent Олеся Біда, аналітичний експерт Благодійного фонду «Схід SOS» Владислав Гаврилов та координаторка адвокаційних кампаній Центру громадянських свобод Анастасія Головненко.
«Це більше, ніж просто показ фільму — це заклик до дії. Ми закликаємо міжнародну спільноту, громадянське суспільство та небайдужих людей висловити солідарність з українськими родинами та вимагати справедливості для дітей, яких було викрадено, змушено замовкнути та стерто з життя», — зазначили організатори фестивалю.
Під час дискусії говорили про актуальні виклики щодо ідентифікації цивільних, які незаконно утримуються у РФ та на окупованих територіях, у тому числі дітей; про ризики, з якими стикаються правозахисники й представники державних органів під час ідентифікації та повернення дітей та дорослих з депортації та російської неволі; про систему, створену залякати й знищити все українське на окупованих територіях; про глобальну ініціативу Bring Kids Back, до якої долучилась, зокрема і Португалія, а також про те, що людей з російської неволі й депортованих дітей треба вимагати від Росії повернути додому вже, не залежно від того, де і коли б не була підписана мирна угода.
«Росія — це не просто країна з величезною територією. Це імперія, яка за свою історію поглинула велику кількість інших держав, і продовжує це робити. Тому справедливе покарання винних за скоєні воєнні злочини — це не питання конкретно цих тисяч депортованих дітей та незаконно ув’язнених цивільних. Це питання безпеки в усій Європі. Якщо Росію не зупинити, а винних не притягнути до відповідальності, вони підуть далі. Вони так робили вже багато разів», — наголосила Анастасія Головненко.
За три дні PROMIN’ представив міжнародній спільноті та українському ком’юніті в Португалії низку фільмів: Nice Ladies Марії Пономарьової, «Стрічка часу» Катерини Горностай, «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка, «Уламки льоду» Марії Стоянової, «Як ми будемо пам’ятати» Пьотра Армяновскі, «Яремчук. Незрівнянний світ краси» Артема Григоряна та короткометражки Марії Куликовської, Зої Лактіонової, Марії Прошковської та Лєни Ковач. Фестиваль став простором для рефлексії, солідарності та спільної присутності — простором для міжкультурного діалогу в часи глибоких історичних змін.
