Позиція ЦГС щодо ролі Білорусі у війні проти України

Масований ракетно-бомбовий удар вчинений Росією з території Білорусі 25 червня 2022 року актуалізував тему участі Білорусі у російсько-українській війні та вини її політичного керівництва.

Російський наступ на Україну, зокрема, був здійснений також із території Білорусі. В перші місяці війни російські агресори використовували білоруські  аеродроми, залізничне та авто сполучення для ударів по Україні. Територію України регулярно обстрілюють з Білорусі. У звіті Міжнародного комітету з розслідування тортур у Білорусі йдеться про понад 600 ракет випущених з території Білорусі. Крім того, російська армія використовує білоруську інфраструктуру для проживання та харчування військових, лікування поранених, ремонту техніки тощо. Також вищі посадові особи Республіки Білорусь систематично роблять публічні заяви про різнобічну підтримку агресії РФ.

Протягом усіх місяців війни Білорусь залишається надійним союзником Москви,  дозволяючи перебувати військовим РФ на своїй території та надає логістичні переваги у війні проти України, тому що постійна загроза атаки з півночі сковує ЗСУ на цьому напрямку.

Статут ООН 

п. 4 статті 2 Статуту ООН проголошує заборону застосування сили: “Усі Члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй“. Це норма міжнародного права  jus contra bellum, заборона війни.

Злочин агресії

Злочин агресії, раніше відомий як “злочин проти миру”, зазвичай визначається як ведення агресивної війни без правового обґрунтування.

Відповідно до пункту f статті 3 резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, актом агресії є (зокрема) “дія держави (Білорусь), що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави (РФ), використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави (Україна)”.

Злочин агресії означає “планування, підготовку, ініціювання або виконання особою, яка має можливість ефективно контролювати або здатністю керувати політичними чи військовими діями держави, акту агресії, який за своїм характером, серйозністю і масштабом, є очевидним порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй“.

Акт агресії означає “застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим способом, що суперечить Статуту Організації Об’єднаних Націй“.

Ці дії можуть включати, серед іншого, вторгнення, військову окупацію та анексію із застосуванням сили, блокування портів або узбережжя. 

Україна стала жертвою Російської агресії у 2014 році. З лютого 2022 р. Білорусь фактично стала країною-агресором, хоча Україна офіційно це не визнала. З точки зору міжнародного права – Білорусь є країною агресором. 

Навчання російських військ на кордоні з Україною та на території Білорусі на початку цього року та нарощування російських військ і техніки на українському кордоні підпадають під визначення  “загрози силою”. 

Статут ООН та низка інших міжнародних актів встановлює систему колективної безпеки ООН, яка містить не лише нормативні, а й політичні та військові важелі для того, щоб ООН у сучасних умовах була здатна запобігати загрозам, актам агресії та іншим актам порушення миру.

Відповідно до Статуту ООН Рада Безпеки  відповідальна за підтримання міжнародного миру та безпеки. Рада може застосовувати різні заходи впливу для підтримки або відновлення міжнародного миру та безпеки, починаючи від економічних санкцій і закінчуючи міжнародними миротворчими операціями.

Статут ООН зобов’язує ООН та її держави-члени підтримувати міжнародний мир і безпеку, дотримуватись міжнародного права, досягати “вищих стандартів життя” для своїх громадян, вирішувати “економічні, соціальні проблеми, проблеми охорони здоров’я та пов’язані з ними” та сприяти “загальній повазі та дотриманню прав людини та основних свобод для всіх незалежно від  раси, статі, мови чи релігії”.

Оскільки він є статутним та установчим договором, його положення та зобов’язання є обов’язковими для всіх держав-членів.

Ситуація є особливою ще й тому, що Росія та Білорусь, починаючи з 1999 року, заявили про мету поглиблення відносин між двома державами через інтеграцію в економічній та оборонній політиці. Йдеться про так звану Союзну державу, офіційно – Союзна держава Росії та Білорусі. Серед іншого, метою союзу є інтеграція військових, оборонних, розвідувальних та інших спроможностей.

Україна має право на самооборону.

Міжнародне право використовує два терміни jus ad bellum / jus contra bellum (право на війну / заборона війни). Ius ad bellum або право війни (від лат. право на ведення війни) – це право держави на самооборону у випадку інтервенції.

ст. 51 Статуту ООН: Ніщо в цьому Статуті не порушує невід’ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо на Члена Організації Об’єднаних Націй буде скоєно збройний напад, доки Рада Безпеки не вживе заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру та безпеки. Про заходи, вжиті членами під час здійснення цього права на самооборону, негайно повідомляється Раді Безпеки, і вони жодним чином не впливають на повноваження та відповідальність Ради Безпеки (…).

Відповідно міжнародне гуманітарне право набуває чинності негайно з de facto початку збройного протистояння. Це означає, що МГП забезпечує основу для поведінки воюючих сторін і захисту некомбатантів, а також поваги до навколишнього середовища та власності цивільних осіб.

Під час міжнародних збройних конфліктів застосовуються чотири Женевські конвенції 1949 року, а також Додатковий протокол I до Женевських конвенцій (Додатковий протокол I від 8 червня 1977 року), а також інші норми міжнародного гуманітарного права, визначених міжнародними звичаями та рішеннями міжнародних судів. Також, міжнародне право прав людини продовжує діяти під час збройного конфлікту.

Міжнародне гуманітарне право у рівній мірі поширюється як на агресора, так і на того, хто використовує законне право на самозахист.

Немає жодного правового виправдання для вторгнення Російської Федерації та Республіки Білорусь в Україну.

Білоруське політичне керівництво не продемонструвало бажання зберігати нейтралітет під час російського вторгнення в Україну, постійно публічно підтримує дії РФ та активно надає різноманітну допомогу збройній агресії Російської Федерації.

Вважаємо, що Республіка Білорусь повинна бути юридично визнана державою-агресором Україною та на міжнародному рівні із поширенням на неї відповідних санкцій та обмежень, визначених щодо Росії.

Відповідно, обговорення створення спеціального трибуналу щодо агресії Росії проти України також повинне враховувати можливість притягнення представників Білорусі за співучасть у відповідних міжнародних злочинах.

Україна повинна активніше підтримувати громадянське суспільство Білорусі, що бореться проти авторитарного режиму в Білорусі та проти збройної агресії щодо України, зокрема, сприяти легалізації громадян Республіки Білорусь в Україні, пришвидшити розгляд клопотань про надання статусу біженця в Україні та надавати іншу допомогу в організації їхньої діяльності в Україні.

Автор: Роман Неколяк, проектний координатор ЦГС