Звіт конференції в рамках тижня Міжнародного кримінального правосуддя

Міжнародна науково-практична конференція “Міжнародне кримінальне правосуддя: українська перспектива”(19-21 липня 2021 р.).

Тези лекції доцента кафедри міжнародного та європейського права НАуКМА Дмитра Коваля була присвячена “Фільтрам, що їх використовує МКС для оцінки того, чи справа може бути ним розглянута”.

Дмитро Коваль – експерт з міжнародного гуманітарного права, зокрема, він консультує українських прокурорів які на місцях розслідують військові злочини.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) — це міжнародний трибунал, який був створений у 1998 році для розслідування та переслідування осіб, звинувачених у геноциді, військових злочинах та злочинах проти людяності. Це перший трибунал який діє на постійній основі. Гаазький суд  почав роботу з липня 2002 року після того як шістдесят країн ратифікували статут. На даний момент 123 країни є учасниками системи ( а 139 підписантами статуту). Він здійснює юрисдикцію щодо злочинів, які сталися після набрання чинності його статутом у 2002 році.

• МКС може здійснювати свою юрисдикцію (розглядати справи) за трьох умов:  1) Підписати та ратифікувати Римський Статут. 2) Рада Безпеки ООН передає справу до МКС. За 23 роки існування Суду таке трапилося двічі, у справі щодо Південного Судану та Лівії. 3) коли держава-учасниця РС сама ініціює справу в МКС.
  

• Є випадки коли держави, які не є учасниками Римського Статуту, мають право скористатися спроможністю МКС розслідувати міжнародні злочини шляхом попереднього визнання юрисдикції. Держава дає свою згоду суду розглядати справу на ad hoc основі (Україна зробила це у 2014 та 2015 році).
  

• Юрисдикція Суду не має зворотної дії в часі. Злочини, які він розслідує Юрисдикція Суду не має зворотної дії в часі. Злочини, які він розслідує мають бути вчинені після 1 липня 2002 року.
  

• Компетенція суду та процедурні фази розгляду справи, які включають попереднє вивчення (англ. Preliminary investigation), розслідування (англ. Investigation), попередній розгляд (англ. Pre-Trial), судовий розгляд (англ. Trial), апеляційний розгляд (англ. Appeals), примусове виконання рішення суду (англ. Enforcement of sentence).
  
  
• МКС призначений доповнювати, а не змінювати національну судову систему; він може діяти лише тоді, коли визнано, що національні суди не можуть або не хочуть розглядати справу.
  
  
• На державу учасницю системи покладається безпосередня відповідальність за здійснення правосуддя та переслідування осіб обвинувачений у вчиненні злочинів проти людства.
  
  
• МКС починає здійснювати свою кримінальну юрисдикцію лише тоді, коли буде встановлено, що відповідна держава не бажає або не може сама її реалізувати.

У лекції було детально розкрито три фільтраційні механізми перший пов’язаний з неможливістю держави розслідувати, другий з небажання держави розслідувати. Третім фільтром є суб’єктивний, оцінювальний фактор “серйозність справи”. Також спікер розповів про судові кейси які стосувалися відсутності можливості судової системи проводити розслідування.

Дмитро Коваль зауважив, що МКС здійснює правосуддя відповідно до принципу комплементарності. Також було згадано про вимоги територіальної та особистої юрисдикції, поняття тяжкості злочину (gravity of the crime) та “інтересу справедливості” (interests of justice), як вимог прийнятності справи до розгляду.

Коваль зауважив що, якщо представники терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» потраплять до рук України, то найперше, наша держава має буде вирішити питання про те чи вона переслідуватиме їх самостійно чи справді передаватиме в МКС. Якщо у нас будуть порушені національні провадження проти таких осіб, то найперше саме Україна має їх переслідувати. Інакше ж – справді саме МКС займатиметься розслідуванням. Якщо буде прийняте рішення щодо арешту відповідної особи, то Україна повинна буде передати таку особу МКС. Технічно процес виглядатиме схоже до екстрадиції. Особу доставлять до Гааги, де вона буде передана представникам МКС.

Тези лекція генерального секретар Парламенту за глобальні дії (PGA); доцент кафедри міжнародного права, Центр глобальних питань Нью-Йоркського університету (NYU) Девіда Донат-Каттіні, присвячена «Правовому та політичному значенню ратифікації Україною Римського статуту МКС як гарантія справедливості, захисту та неповторення міжнародних злочинів».

• На даний момент Україною вже зроблено багато для гармонізації своєї правової системи зі стандартами та процедурами МКС.

• В Україні положення Статуту дійсні через визнання Україною ad hoc юрисдикції Суду. Це свідчить про бажання України бути частиною Римської системи але на жаль це напівкрок. На думку Девіда, якби всі країни так вчинили Суд би не існував адже стійкість системи залежить від кооперації держав учасників, їх віри у спільні ідеали та розуміння необхідності універсальної юрисдикції щодо найтяжчих злочинів, а саме геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, злочину агресії.

• Офісом прокурора МКС у Звітах за 2016, 2017 та 2018 рр. було проведено попередній правовий аналіз ситуації у Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та окремих районах Донецької та Луганської областей та виявлено численні випадки порушень прав людини, що підпадають під юрисдикцію МКС, зокрема, злочинів проти людяності та воєнних злочинів.

• Ратифікація Римського Статуту дасть Україні можливість стати повноправним членом Асамблеї держав-членів МКС та мати всі процесуальні та організаційні права, держав-учасниць Міжнародного кримінального суду. На даний момент Україна має лише обов’язки щодо співпраці.  У свою чергу Суд виграє адже отримує досвід від Українських правників та юристів що зараз працюють над питаннями правосуддя на Донбасі. Крім того, це буде значним кроком для посилення міжнародної репутації України. Також, ратифікація  статуту є однією з вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (ст. 8 Угоди).

• Ухвалення Римського Статуту не є панацеєю яка вирішить всі нагальні проблеми у контексті конфлікту на сході України, але це є крок у правильному напрямку якщо міжнародна кооперація проти безкарності за найтяжчі злочини є нашою кінцевою метою. 

Тези лекції професора кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент Костянтина Задої на тему: “Народжений в гріху: інститут командної відповідальності у міжнародній та національній перспективах”.

• Командна відповідальність згідно норм сучасного міжнародного кримінального права є відповідальністю військового командира, особи, що фактично діє як цивільний командир, або іншого начальника за їхню бездіяльність, що стала причиною міжнародного злочину (наприклад, воєнного злочину) підлеглого, за наявності умисного чи необережного ставлення до останньої обставини. Таким чином, командна відповідальність абсолютно відповідає принципам особистої та винної відповідальності.

• З перспективи українського кримінального права командна відповідальність істотно різниться і від інституту співучасті у кримінальному правопорушенні, й від інституту причетності до кримінального правопорушення.

• Оптимальним шляхом інкорпорування інституту командної відповідальності у кримінальне право України є позиціонування цього інституту як того, що існує окремо від інститутів співучасті та причетності.

• Центр громадянських свобод вітає прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» (№2689) адже він імплементує ст. 28 з Римського статуту Міжнародного кримінального суду щодо запровадження «responsibility of commanders and other superiors», або інституту командної відповідальності у національне законодавство. 

День 2. Міжнародне кримінальне право: проблеми викладання та наукових досліджень

Дискусійну панель модерували Роман Єделєв, виконавчий директор УАМП, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук та завідувачка кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидатка юридичних наук Анжела Стрижевська.

Перший віце-президент УАМП, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент Микола Гнатовський зазначив, що міжнародне право виконує важливу функцію для об’єднання міжнародного співтовариства, захищаючи цінності гуманності та прав людини. Крім того, він  поділився досвідом з підготовки відповідних фахівців та думками, як удосконалити цей процес. Зокрема, такі юристи мають бути фаховими у галузі кримінального  та міжнародного права одночасно. Першим завданням державних вишів Микола Гнатовський бачить ліквідування “юридичної неписьменності” серед знавців міжнародного права, що сформувалась на пострадянському просторі, та введення цієї тематики у національний дискурс.

Завідувачка кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету, доктор юридичних наук, доцентка Світлана Андрєйченко повідомила, що українська наука у сфері міжнародного кримінального права почала розвиватися лише двадцять років тому, тоді як у Європейських вишах – з 60-х років минулого сторіччя. Останніми напрацюваннями є дотримання балансу у міжнародному співробітництві боротьби зі злочинністю та дотриманням прав людини при наданні юридичної допомоги. На думку Світлани Андрєйченко, особливої уваги заслуговують справи про екстрадицію, адже одним з найбільш суперечливих пунктів залишається дискусія про невидачу міжнародних злочинців.

Директор Центру Дністрянського, адвокат, кандидат юридичних наук Іван Городиський вважає, що на сьогодні один з найкращих моментів в історії України для вивчення міжнародного кримінального права. Наразі залишаються виклики  через які створювався Римський Статут та МКС і питання індивідуальної відповідальності залишаються актуальними. Щодо тенденцій, то я на думку Івана прийняття рішень будуть підлягати централізації. В умовах квазі-холодної війни ці процеси будуть гальмуватися. Викликом для міжнародної спільноти буде створення наддержавних органів для притягнення до міжнародної відповідальності, буде відбуватися переосмислення існування або створення нових інституцій для цього.

Завідувачка кафедри міжнародного права і європейського права Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, доктор юридичних наук, професорка Тетяна Сироїд зауважила, що  дослідження міжнародного права слід розділити на два напрямки – статус суб’єктів та характеристика складу злочинів. Відповідальні за них можуть бути, як держави, так і фізичні особи. Однією з проблем з виконання транснаціональних угод є те, що часто держави їх підписують, але не ратифікують.  Слід зауважити, що міжнародний кримінальний суд не є пріоритетнішим за національні суди. Але в той самий час злочини, що розглядає МКС, не мають строки давнини. Що стосується конвенцій, то вони  не несуть зобов’язання, але спонукають до криміналізації злочинів на розсуд держави. 

Професор кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, секретар Української групи Міжнародної асоціації кримінального права, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Михайло Шепитько вважає, що предмет міжнародне кримінальне право має викладатися для всіх юристів, і читати його слід  на рівні магістратури.  Така дисциплінам потребує розширення у викладанні, особлива увага має бути приділена процесуальним питанням.

День 3. Співробітництво України та Міжнародного кримінального суду: чи виправдає реальність очікування?

Англомовна панель на тему “Міжнародне кримінальне правосуддя сьогодні: стагнація чи прогресивний розвиток?”, яка об’єднала дослідників та представників міжнародних організацій з прав людини».

Крістоф Паулуссен, старший науковий співробітник T.M.C. Asser Інститут, науковий співробітник Міжнародного центру боротьби з тероризмом, Гаага (ІКТ), Нідерланди презентував результати дослідження ’The Rome Statute at 40: Stakeholders’ views on the future of the ICC and the system of international criminal justice’. Його виступ містив ключові висновки та рекомендації щодо майбутнього Міжнародного кримінального суду (МКС) та „системи” міжнародного правосуддя, створеної Римським статутом, договором, який створив Суд у 1998 році. Також Крістоф говорив щодо ролі ГО у розвитку міжнародного кримінального судочинства та їх потенційної співпраці з  Міжнародним кримінальним судом. 

Магістерка міжнародного права, кандидатка юридичних наук, національна консультантка ООН Жінки в України з питань перехідного правосуддя та сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом Катерина Бусол згадала зростаючу роль МКС у протидії злочинів проти культурної спадщини (cultural heritage crime) та про злочини проти статевої свободи у контексті збройного конфлікту в Україні.

Координаторка проекту Міжнародне партнерство з прав людини, фахівчиня із документування воєнних злочинів, грубих порушень прав людини та злочинів проти людства у Брюсселі Світлана Валько поділилася своїм практичним досвідом роботи у Грузії та Україні з документування та збору доказів для подальшого їх аналізу прокурорами МКС. Світла Валько наголосила на ролі громадських організацій для промоції міжнародного гуманітарного права, МКС та Римського статуту. 

Заступник Генерального секретаря, представник Норвезького Гельсінського комітету Гуннар М. Екельове-Слидаль охарактеризував позицію Норвегії (країна не є членом ЄС, але входить в НАТО та активна у сфері надання міжнародної гуманітарної допомоги). Норвегія є повним членом системи створеної Римським Статутом, вона підписала і ратифікувала статут. Гуннар зазначив, що є виклики системи міжнародного правосуддя та шляхи їх подолання. Свій виступ він доповнив широкою статистичною базою. Також він згадав про юрисдикційні обмеження роботу суду, у випадку Білорусії, Сирії та Ємену та наголосив на необхідності застосування інших механізмів міжнародного правосуддя. Ці механізми, це наприклад, санкцій. 

Старший радник з питань політики, представник Нідерландського Гельсінського комітету Гаррі Хаммель охарактеризував роботу НГК у сфері міжнародного правосуддя, а також спираючись на свій правозахисний досвід надав історичний екскурс прийняття Римського Статуту, свідком якого він був. 

Професор міжнародного права та безпеки Університету Копенгагена, професор права, Австралійського національного університету Кевін Джон Хеллер розповів про міжнародну юрисдикцію МКС: на даний момент “тривають 30 судових процесів на основі універсальної юрисдикції, 18 країн беруть у них участь, як мінімум 144 підозрюваних і вони вчинили злочини у 21 країні”. Відповідаючи на питання аудиторії, щодо критики роботи МКС, професор Хеллер згадав зосередження уваги Суду на розслідуваннях в Африканських країнах, тривалість і вартість розгляду справ, бюджетні проблеми Спеціального трибуналу для Лівану (the Special Tribunal for Lebanon) а також нездатність або небажання Суду розслідувати злочини, скоєні великими державами, або в таких складних ситуаціях та гібридних конфліктах як Сирія.

Під час другої панелі третього дня конференції учасники торкнулися питання співробітництва України та Міжнародного кримінального суду (МКС) та на які перспективи очікує Україна. Як зазначив модератор панелі керівник Управління обов’язкових повних перевірок Національного агентства з питань запобігання корупції, старший викладач кафедри міжнародного та європейського права НАуКМА Сергій Пєтухов, суспільство по різному ставиться до МКС, що створює різні очікування, тому ця дискусія має важливе значення для того, щоб виходити на широкий науковий та практичний загал людей які залученні до цієї теми. Звичайно, що виправдати всі очікування суспільства буде складно для МКС. Мета обговорення – з’ясувати які ж саме очікування є реальними. 

 На думку Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, доцента кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидата юридичних наук, доцента Антона Кориневича українському правосуддю важко дістатися російський воєнних злочинців, наші запити просто ігноруються. Разом з тим за умови доказової бази МКС також, може звернутися до Російської Федерації і відповідь теж буде очевидною, оскільки Росія офіційно заявила у минулому році, що вона не буде співпрацювати з МКС. 

Не дивлячись на те, що Росія не буде видавати своїх громадян, все ж таки МКС потрібен Україні для міжнародної легітимізації і фіксації того, що Україна робить на своєму рівні. І для України, буде в певні мірі перемога, якщо МКС пред’явить росіянам ордери на арешт за вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Тоді у свою чергу включаються механізми коли злочинці не можуть подорожувати і насолоджуватися життям.

Заступниця директора департаменту-начальник Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України Катерина Шевченко повідомила, що Мінюст зі свого боку робить все необхідне, для того щоб ратифікувати Римський Статут. Наразі існує прогалина у кримінально-процесуальному кодексі. Не визначено, хто буде приймати відповідні рішення в Україні у разі відкриття проваджень та отримання запитів від прокурорів МКС. 

Шевченко висловила свою точку зору стосовно побоювань щодо притягнення до кримінальної відповідальності  багатьох громадян України у разі ратифікації  Римського Статуту, бо сама процедура МКС не дозволить  виносити вироки сотням людей, отже будуть притягнуті лише найбільш серйозні злочинці. МКС, також, не буде втручатися у процес розслідування українськими органами правосуддя. Звичайно, потрібна додаткова роз’яснювальна робота серед громадян України щодо діяльності міжнародного правосуддя в Україні.

Директор програми “Право” Українського Інституту Майбутнього Олександр Чебаненко критично ставиться до співпраці з МКС, і вважає її невиправданою, оскільки, це неефективний дорогий механізм притягнення до відповідальності, а ратифікація Римського Статуту не є в інтересах України. На його думку, у МКС відсутні можливості притягувати до відповідальності громадян РФ за будь який злочин, тому що Росія відкликала свій підпис під Римським Статутом. Міжнародне кримінальне право оперує такими поняттями як терор, тероризм під час війни, при цьому у Римському Статуті такі поняття відсутні. В угоді про асоціацію з ЄС є умова ратифікації РС, це стосується розгляду справи незалежним судом з утриманням строків щодо справедливості та позбавлення свободи тільки шляхом законного ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.  За понад 20 років своє діяльності, МКС було винесено 3 обвинувачувальні вироки при витратах 2 млрд Євро. 

Старша юрисконсультка Міжнародної програми та правозахисної програми Парламентарів для глобальних дій Фредеріка Швейгхоферова у свою, чергу заперечила наведені приклади Олександра Чебаненка, та повідомила присутнім, що з боку МКС, злочини які здійснені під час збройного конфлікту в Україні будуть кваліфіковані як воєнні злочини та злочини проти людства. І концентруватися у цьому аспекті на тероризмі є недоречним. 

Кандидатка юридичний наук, доцентка кафедри міжнародного права Національного  юридичного університету імені Я. Мудрого, співдиректорка Магістерської програми двійних дипломів з Університетом Міколаса Ромеріса Оксана Сенатарова розповіла, яким чином МКС допомагає встановленню правосуддя на Донбасі.  Визнання юрисдикції МКС за статтею 12.3 не включає автоматично юрисдикцію злочинів агресії, Україна не дала  на це згоди. Через це притягнення українського керівництва неможливе. 

Юрисдикція щодо Придністров’я взагалі не діє, оскільки юрисдикція МКС починається з 1 липня 2002 року, і всі злочини вчинені до цієї дати не підпадають під юрисдикцію суду. Втім Україна як суб’єкт міжнародного права, зобов’язана переслідувати за воєнні злочини незалежно від того чи є стороною конфлікту.

Сенатарова поставила риторичне питання, а саме, я якому колі держав хоче бути Україна: чи серед країн, що постійно порушують міжнародні норми, чи серед європейських цивілізованих держав, які діють в рамках Римського Статуту? 

Щодо витрат на обслуговування МКС  у 2 млрд. євро, то Сенатарова зауважила, що не слід оцінювати ефективності суду як витрати у супермаркеті, оскільки є поняття каскадного впливу на подолання безкарності. Потерпілі у злочинах є громадяни України, тому ми не можемо нехтувати десятками тисяч життів, саме тому, ми обрали шлях «жертво-центричного» перехідного правосуддя та встановлення правди міжнародним судом. 

Сенатарова також розвіяла міф журналістів, що ніби ратифікація Римського Статуту зашкодить нашим добровольцям, які на початку окупації брали участь у збройному конфлікті і вони можуть бути притягненні за незаконну участь у воєнних діях. Незаконна участь у воєнних діях не є воєнним злочином, тому МКС не можу притягнути ні українців ні бойовиків так званих ЛНР/ДНР. Добровольці були комбатантами, навіть цивільні, які взяли зброю під час окупації є комбатанти. 

Директорка Ukrainian Legal Advisory Group Надія Волкова зауважила, що основний тягар по притягненню воєнних злочинців лежить саме на Україні. Обмеження МКС безумовно, існують, це відносно молодий орган, всього 20 років (наприклад ЄСПЛ був утворений набагато раніше у 70-х роках). Такі інституції вразливі до політичних впливів і не є достатньо гнучкими та швидко адаптуються до сучасних викликів. Ратифікація РС це питання стратегічне і технічне, воно важливе, щоб  Україна увійшла до світової спільноти, мала право голосу і своє лобі всередині. І чим далі ми зволікаємо, тим більше ми втрачаємо можливість притягнути до відповідальності злочинців (як це було з т.з. “Гіві” чи “Моторолою”). 

Заступниця начальника Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора України Зера Козлиєва окреслила, яким чином правоохоронні органи України інституційно спроможні розслідувати воєнні злочини. У 2016 році була активізована робота прокуратури АР Крим, у, була відновлена робота національної поліції Криму і головного управління служби безпеки АР Крим на материковій частині Україні. 

До 2014 року в Україні не існувало судочинної практики воєнних злочинів, крім того,  у навчальних закладах міжнародне гуманітарне право та міжнародне кримінальне право вивчалося за другорядною ознакою оскільки на той момент не мало перспективи застосування. Починаючи з 2019 року, коли в офісі Генерального прокурора створений департаменту нагляду кримінальних проваджень вчинений в умовах збройного конфлікту, почалася цілеспрямована робота по кваліфікації збройного конфлікту з урахуванням залучення міжнародних судових інстанцій, як у Криму, так і в тимчасово окупованих територіях на сході України. На сьогодні, таких кримінальних проваджень більше 30 тисяч.

Перша заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Дар’я Свиридова вважає, що імплементація перехідного правосуддя є на сьогодні зобов’язанням держави у тому числі і щодо виконання умов рамкових документів, які підписала Україна. Останні визначають і документування злочинів, і кваліфікації кадрів і безпосередньо імплементації перехідного правосуддя. За дослідженнями ПРООН, один з найбільших запитів до держави в умовах воєнних конфліктів є саме розслідування найтяжчих злочинів здійснених в умовах війни і притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах. Цей запит також є важливим для жертв збройного конфлікту, яких, за підрахунками прокуратури України, більше 60 тис. осіб.  

Свиридова нагадала, що все частіше постають питання, як в умовах збройного конфлікту отримувати докази, як кваліфікувати воєнні злочини, як кваліфікувати участь у лавах збройних сил окупанта у Криму, оскільки, чоловіки зобов’язані пройти службу.

Перший віце-президент УАМП, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент Микола Гнатовський. Я сподіваюсь що вже прийнятий законопроект №2689 буде підписаний Президентом, принаймні, я не бачу вагомих причин його не підписувати. Навіть якщо так, то у майбутньому неодмінно буде інший закон який врегулює це питання, це доконаний факт і кримінальний кодекс України буд змінено, відповідно до міжнародних зобов’язань України та очікувань суспільства. Аргументація, що Україна повинна ввести такі зміни, тому що Україна повинна імплементувати Римський Статут є не зовсім вдалою. Тому що, по-перше, базовою є діяльність із досягнення правосуддя на національному рівні, як основоположна функція держави. По-друге злочини в умовах збройного конфлікту стосуються  прав людини, що вимагає відповідних змін у кримінальному кодексі щодо позитивних зобов’язань держави у цій сфері.

Вікторія Мозгова. В Україні запрацював інститут заочного провадження, що дало змогу піти далі з окремими провадженнями. Зміни щодо заочного провадження стосувалися не тільки тимчасово окупованих територій, а і в цілому по Україні. Є органи які забезпечують екстрадицію або займаються особами оголошені у розшук. Тому йде напрацювання практик, хоча є питання щодо апеляційного оскарження заочних вироків. В Україні працює апеляційна процедура, але в світі ставиться питання про перегляд в принципі з початку, що є більш правильним з точку зору прав людини. Актуальна тема захисту свідків, у разі якщо запрацює закон №2689 розшириться коло складу злочинів за які можна переслідувати. На сьогодні є проблема роботи зі свідками, які не довіряють державі у їх захисті. Неодмінно треба зробити так щоб свідки відчували що є у безпеці та те що держава цінує їх роль у встановленні правосуддя. Важливим буде відзначити, що у випадку територіального конфлікту правові механізми заблоковані, і видача злочинців є проблематичною. Це наприклад Північний Кіпр. Проблема Українських органів правосуддя ще полягає у тому, що немає єдиної координаційної платформи для планування спільний дій при роботі з міжнародними органами. Україна не може звернутися до прокуратури Росії щодо злочинів на окупованих територіях, тому що, таким чином ми визнаємо ці території російськими.

Голова підкомітету з питань кримінального законодавства та протидії злочинності Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності Олександр Бакумов підкреслив, що важливим є захист осіб, які перебувають у зоні конфлікту: це і медичні працівники, поранені, представники духовенства. Додаткового захисту потребують так медичні об’єкти, електростанції, об’єкти які пов’язані з постачанням комунальних послуг, продуктів харчування. Бакумов вважає, що законопроєкт №2689 є вирішальним, самме тим, що дозволить органам досудового розслідування працювати на тим, щоб злочини на території воєнного конфлікту почали переслідувалися.

Професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент Костянтин Задоя вважає, що Україна далеко не перша держава яка зіткнулася з  проблемою  визнання юрисдикції  МКС, цей процес триває вже 6 років.  Не в останню чергу, це викликане тим, що робота була заблокована Кабінетом Міністрів. Український досвід є унікальним через взаємодію «острівків» влади (наприклад прокуратура у АР Крим), які розуміють важливість цього процесу і по мірі можливостей підтримують. Викликає занепокоєння утримання деяких депутатів та політичних сил при голосуванні законопроекту №2689, це питання національної безпеки та має загальнонаціональну вагу незважаючи на політичне забарвлення. На думку Задої, партійні політичні мотиви не мають бути перешкодою для притягнення до відповідальності воєнних злочинців.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко розповів, що держава боїться  новел у кримінально-процесуальному законодавстві,  оскільки буде розширено склад злочину, який виписаний у бланкетній нормі. Застосування принципу універсальної юрисдикції вносить Україну у розряд найбільш розвинених держав, які переслідують злочинців відповідно до норм МКП. Це один із стандартів, який допомагає «підтягнути» національне законодавство до міжнародних норм, що є платформою для взаємодії з іншими державами, які також гармонізують своє право з міжнародним. 

Зазначене питання має торкатися і підготовки та перепідготовки прокурорів, слідчих, які працюють з такою категорією злочинів, суддів, які розглядають і ухвалюють відповідні справи. Павліченко нагадав, що у 1997 році Верховній Раді тільки з третьої спроби вдалося проголосувати про ратифікацію Віденської Конвенції, а сьогодні її текст є широко вживаним у вітчизняній практиці.