Воєнні злочини: адекватна відплата

Погрози, каліцтва, імітація розстрілів, побиття палицями, зґвалтування, катування електричним струмом та хімікатами — це лише частина реалій, із якими стикаються українські заручники в полоні бойовиків на Донбасі. Правозахисники, громадські організації та прокурори збирають свідчення колишніх бранців і передають їх до Міжнародного кримінального суду в Гаазі як докази воєнних злочинів.

Річ у тім, що Україна поки що не може адекватно покарати винних, адже в Кримінальному кодексі є не всі «аналоги» злочинів за міжнародним правом: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та агресія. До людей, які ці злочини скоїли, за міжнародними нормами не застосовуються амністії та імунітети, але українське законодавство поки що цього не виключає. Україна кваліфікує такі події за загальнокримінальними статтями.

«У 2014 році я готувала звіт про справу Майдану для Міжнародного кримінального суду. Це були перші отримані офісом прокурора документи з України. Ми доводили, що з огляду на системний та масштабний характер нападу на учасників протесту злочини, які вчинювалися під час Євромайдану, є нічим іншим, як злочинами проти людяності. Але в самій Україні такої статті в Кримінальному кодексі немає. Тому розстріли беззбройних демонстрантів 20 лютого прокуратура кваліфікує як терористичний акт», — розповіла Тижню голова організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

Читайте також: ООН про Україну: загроза справам Майдану і мовний закон

Частково проблема в тому, що Україна підписала, але не ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду (РС МКС), який розслідує такі злочини, і не стала членом трибуналу. Законодавчі перешкоди для ратифікації зникнуть 30 червня 2019-го, коли набере чинності ч. 6 ст. 124 Конституції. У ній сказано, що Україна може визнати юрисдикцію МКС на умовах, визначених Римським статутом (див. Тиждень № 21/2018).

Водночас Україна визнала юрисдикцію МКС щодо подій на Майдані, у Криму та на Донбасі. Тому офіс прокурора МКС, аналізуючи свідчення зі звітів правозахисників та прокуратури, може ухвалити рішення про відкриття провадження. «Україна визнає, що є низка злочинів, які вона на сьогодні не може ефективно розслідувати, а відповідно притягнути винних до відповідальності. Зрозуміло, що національне слідство не може здійснювати жодних слідчих дій на окупованих територіях або арештовувати людей, які перебувають на території Росії. Саме цієї допомоги ми очікуємо від Міжнародного кримінального суду. Він діє за принципом комплементарності, тобто втручається тільки в тих випадках, коли держава не може чи не хоче переслідувати людей, які вчинили міжнародні злочини», — пояснює Матвійчук.

Проте зрушення в національному законодавстві все ж таки є: 6 червня Верховна Рада ухвалила за основу законопроект про воєнних злочинців № 9438, який довго вимагали правозахисники. На його підтримку виступила й Моніторингова місія ООН із прав людини. «Ми підтримуємо гармонізацію Кримінального кодексу України відповідно до міжнародного гуманітарного права. Має бути національне законодавство для розслідування всіх злочинів, зокрема воєнних, злочинів проти людяності, геноциду. Відповідальність за скоєне — одна з головних засад захисту прав людини», — ідеться в повідомленні місії.

Законопроект приводить Кримінальний кодекс України у відповідність до міжнародного права, там з’являються згадані вище злочини, до них не застосовуються строки давності, а покарання серйозніше, ніж за загальнокримінальними статтями. Автори документа також зазначають, що від моменту ухвалення Кримінального кодексу його положення системно не узгоджувалися із сучасним міжнародним правом.

Ухвалення законопроекту означає, що Україна буде здатна адекватно покарати тих, хто безпосередньо брав участь у знущанні над людьми в підвалах на окупованому Донбасі. «Треба розуміти, що Міжнародний кримінальний суд за своєю політикою зосереджує увагу тільки на «великій рибі». Тому тисячі виконавців лишаються виключно на відповідальності України. Перекласти цей обов’язок на Гаагу просто не вдасться. Тож ми працюємо над ухваленням закону про воєнних злочинців, щоб органи національного слідства та національного суду мали всі належні правові інструменти», — каже Матвійчук. За словами правозахисниці, такий закон додасть балів Україні, коли МКС вирішуватиме, чи здатна держава самостійно виконати свій обов’язок із протидії безкарності.

Читайте також: Відшкодування за війну

Очевидно, що розслідувати злочини такого рівня складності важко, коли більшість підозрюваних і доказів залишилися на непідконтрольній територій або й у Росії. Проте шанси є. «Я особисто опрацювала свідчення понад сотні колишніх полонених. Вони розповідали про нелюдські умови утримання та жахливі катування. Частина з них перебувала там досить довго та має хорошу пам’ять. Вони назвали імена та звання людей, які над ними знущалися, і цілу низку інших деталей, за якими їх можна ідентифікувати. Так, нині Україна не може притягнути їх до відповідальності. Але історія переконливо свідчить, що обставини змінюються, а міжнародні злочини не мають термінів давності. І навіть після десятків років воєнних злочинців наздоганяє заслужена кара», — веде далі Матвійчук.

Як Росія, так і підконтрольні їй бойовики також надсилають у Гаагу матеріали про війну на Донбасі, намагаючись звинуватити Україну в міжнародних злочинах. Проте, зазначає Матвійчук, боятися цього варто тільки в разі, якщо українська сторона справді вчинила воєнний злочин. Не одиничне вбивство чи викрадення цивільних, а системні й масштабні дії, які підтверджуються свідомою політикою. «Але якщо його (злочин. — Ред.) ефективно розслідуватимуть органи національного слідства, то Міжнародний кримінальний суд не матиме підстав втручатися. У цьому питанні також важливо розуміти, що ми маємо відрізнятися від людей, які захопили українські території. І тому самі зацікавлені, щоби будь-який злочин був адекватно покараний», — пояснює правозахисниця.

Співпраця з Гаагою наразі дає Україні певні обов’язки, проте не права. «Україна подала дві разові декларації, якими визнала юрисдикцію МКС щодо подій на Майдані, а також війни з Росією в Криму та на Сході. Оскільки Україна не ратифікувала Римський статут, то нині зобов’язана співпрацювати з офісом прокурора, натомість не має жодних прав, які дає членство. Роль пасивного спостерігача за «українською справою» явно не виграшна», — розповіла Матвійчук. Ратифікація РС дасть нам право брати участь у роботі офісу прокурора, призначенні суддів, вносити пропозиції в роботу МКС.

Читайте також: Право на компенсацію

Росія теж не ратифікувала Римський статут, проте це не завадить притягти до відповідальності її громадян: якщо вони вчиняли міжнародні злочини на території України, — у Криму та на Донбасі, — їхнє громадянство не береться до уваги. «Для України це можливість не в політичних деклараціях, а на рівні визнаного міжнародного суду довести, що вона є об’єктом російської збройної агресії, а громадяни Росії вчиняють на її території воєнні злочини та злочини проти людяності», — каже правозахисниця.

Нині справа України в МКС перебуває на стадії попереднього вивчення. За словами Матвійчук, офіс прокурора МКС аналізує матеріали, щоб зрозуміти, чи йдеться там про ймовірність саме міжнародних злочинів і чи є підстави для втручання. Якщо офіс дійде такого висновку, то відкриє власне розслідування, проте воно може тривати роками.

Ратифікація Римського статуту є частиною Угоди про асоціацію з Євросоюзом, і ЄС не раз закликав Україну завершити цей процес. Зокрема, наприкінці 2018-го голова представництва ЄС Хюґ Мінґареллі нагадав українським законодавцям, що слід поспішити з ратифікацією. «Я хотів би підкреслити, що це абсолютно важливо й навіть критично — змінити національне законодавство таким чином, щоб наступного 2019 року вже розпочався трирічний період ратифікації Римського статуту. Якщо ми не зробимо це 2019-го, потім буде пізно. Тому давайте будемо дуже обережними й реалізуємо це наступного року», — сказав він.

Читайте також: Хто воює проти нас на Донбасі

Малоймовірно, що депутати захочуть взятися за ратифікацію РС безпосередньо після 30 червня, адже на 21 липня призначені позачергові вибори до парламенту, якщо Конституційний Суд не вирішить інакше. Також поки що неясно, коли законопроект № 9438 буде ухвалений у цілому і набере чинності. Зважаючи, що Головне науково-експертне управління та Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендували доопрацювати документ перед другим читанням, він цілком може перейти в спадок парламенту наступного скликання.