Суд присяжних: досвід і проблеми

Створено систему імітаційного правосуддя, в рамках якого б’ється в конвульсіях такий рудимент народного представництва, як суд присяжних. Розповідає російський політолог і правозахисник, який залишив Росію і мешкає нині в Україні.

Присяжні є в Конституції України, але фактично, за словами правозахисників, суду присяжних в країні немає. Головною відмінністю суду присяжних від звичайного суду (за участю одного судді або трьох професійних суддів) є роздільне співіснування в ньому «суддів права» (професійні юристи) і «суддів факту» (колегія присяжних засідателів, яка зазвичай складається з осіб, які не є юристами). Якщо цього поділу немає і професійні судді працюють разом з представниками народу, слід говорити не про суд присяжних, а про шеффенський суд. Шеффенські суди є, наприклад, на їхній батьківщині в Німеччині, а також в Україні. Досвід і проблеми сучасного російського суду присяжних може виявитися корисним на випадок, якщо Україна теж вирішить створювати суд присяжних.

Радянська система народних засідателів є варіантом шеффенського суду, де суддя має необмежені можливості впливу на рішення представників народу. Шеффенська система може бути дуже ефективною, але тільки для суспільств із надзвичайно високою правовою культурою.

В ході судової реформи 90-х років минулого століття в Росії було створено саме суди присяжних. Під час контрреформ, які тривають вже півтора десятиліття, створено систему імітаційного правосуддя, в рамках якого б’ється в конвульсіях такий рудимент народного представництва, як суд присяжних.

Суди присяжних традиційно розглядаються як «суди справедливості». Це підтверджується статистикою судових рішень в РФ. Професійні судді виносять менш як 1% виправдувальних вироків, тоді як суди присяжних — 13–25% в різні роки.

У 2016 році, за даними Судового департаменту Верховного суду, в першій інстанції завершено 239 справ за участю присяжних. Із 361 підсудного 60 було виправдано, що становить 17%, ще 85 справ повернуто прокуророві. Водночас кількість вироків, винесених без участі присяжних, є більшою на три порядки. За даними Судового департаменту Верховного суду, у 2016 році за всіма складам Кримінального кодексу (КК) засуджено 740 380 осіб (до позбавлення волі — 206 304 особи), виправдано 1493 (0,2%, якщо рахувати з особами, за якими справу припинено з реабілітуючих підстав, — 1,5%).

Масштаб застосування суду присяжних в РФ невеликий. За один рік суди присяжних в РФ у другому десятилітті нашого сторіччя в середньому виносять до 300 вердиктів (максимальна кількість вердиктів у пострадянський період — близько 600 у 2010 році). Суд присяжних обирають тільки 12% обвинувачених, які мають на нього право. У США на рік присяжними виноситься близько 160 тис. вердиктів. У XX столітті в Російській імперії щорічно виносилося близько 40 тис. вердиктів. Причини цього будуть розкриті нижче, тут я назву головну. Це відсутність політичної волі до розвитку інституту суду присяжних. В умовах імітації системи правосуддя нинішнім російським режимом суд присяжних не може бути повноцінним і широко поширеним.

Суд присяжних в РФ має конституційну основу: відповідно до ст. 32 Конституції Російської Федерації громадяни Росії мають право брати участь у здійсненні правосуддя. Одна з форм такої участі — розгляд певної категорії кримінальних справ в суді присяжними засідателями. Однак прямої вказівки на інститут присяжних в Конституції РФ немає.

Впровадження суду присяжних в Росії зайняло чимало часу. Пілотне впровадження суду присяжних в РФ почалося з 1993–1994 років, у 9 суб’єктах Федерації. Новий КПК, ухвалений 2001 року, зробив суд присяжних повсюдним з 2003 року. У Чеченській Республіці впровадження суду присяжних фактично відбулося у 2010 році. На думку експерта з російського суду присяжних Сергія Пашина, саме поетапність впровадження суду присяжних призвела до того, що він взагалі є в РФ.

Обвинувачений має право заявити клопотання про розгляд його кримінальної справи судом першої інстанції у складі професійного судді та колегії з 12 присяжних засідателів у разі, якщо він звинувачується, зокрема, у вбивстві, диверсії, бандитизмі, геноциді, публічних закликах до розв’язування війни, викраденні людини, піратстві, найманстві тощо.

Я нарахував станом на липень 2017 року 20 статей КК, за якими можливий суд присяжних. На початку процесу впровадження судів присяжних в РФ таких статей було 47, за підрахунками Сергія Пашина, головного ініціатора запровадження суду присяжних в сучасній Росії.

Кримінальна справа, в якій бере участь кілька підсудних, розглядається судом за участю присяжних засідателів щодо всіх підсудних, якщо хоча б один з них заявляє клопотання про розгляд кримінальної справи судом в такому складі.

Якщо підсудний не заявив клопотання про розгляд його кримінальної справи судом за участю присяжних засідателів, справа розглядається іншим складом суду в порядку, встановленому законом.

Постанова судді про розгляд справи за участю присяжних засідателів є остаточною. Подальша відмова підсудного від розгляду кримінальної справи судом за участю присяжних засідателів не приймається.

Розгляд кримінальних справ за участю присяжних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції проводиться у Верховному суді РФ, верховних судах республік, крайових, обласних судах, судах міст федерального значення, автономної області та автономних округів, окружних (флотських) військових судах.

Відбір присяжних засідателів фактично є двоетапним.

Згідно зі ст. 3 цього федерального закону, присяжними засідателями не можуть бути: особи, які не досягли 25 років; особи, які мають непогашену чи не зняту судимість; особи, визнані недієздатними або обмежені в дієздатності; які перебувають на обліку в наркологічному або психоневрологічному диспансері.

Такі особи не включаються до списків присяжних, що складаються один раз на чотири роки на основі списку виборців методом випадкової вибірки. Виключають таких людей зі списку присяжних органи виконавчої влади муніципалітету або суб’єкта РФ. Потім, після ознайомлення громадян зі списками присяжних, з цих списків виключається за заявами самих громадян ще кілька категорій.

Слабким місцем цього етапу відбору присяжних є добровільний порядок подачі заяв про виключення зі списків присяжних. Тобто якщо, наприклад, поліцейський вважає, що йому нічого не заважає бути присяжним, він не подає заяву про виключення зі списку.

В ході відбору присяжних для участі в конкретній кримінальній справі до участі в судочинстві в ролі присяжних засідателів не допускаються особи, підозрювані або обвинувачені у скоєнні злочинів; які не володіють мовою, якою ведеться слухання; мають фізичні та/або психічні вади, що перешкоджають повноцінній участі у слуханні справи.

В ході процесу завдання присяжних зводиться до того, щоби відповісти на три головні запитання: чи доведено факт злочину, чи доведено, що його вчинив підсудний, і чи винен він у скоєному злочині. У разі визнання підсудного винним ставиться питання про те, чи заслуговує він на поблажливість. При цьому судді формулюють для присяжних списки запитань, в яких часто буває кілька десятків пунктів.

Присяжні «мають прагнути ухвалення одностайних рішень», але якщо цього не вдалося досягти протягом трьох годин, то вердикт приймається голосуванням.

Обвинувальний вердикт вважається ухваленим, якщо більшість присяжних проголосували за кожне з трьох ключових запитань. Виправдувальним вважається вердикт, якщо щонайменше шестеро засідателів дали негативну відповідь хоча б на одне з трьох запитань. Якщо під час винесення рішення голоси розділилися порівну, то приймається найбільш сприятлива для підсудного відповідь по кожному запитанню.

Виправдувальний вердикт обов’язковий для головуючого судді, в цьому разі суд виправдовує підсудного. Обвинувальний же вердикт присяжних не є обов’язковим для виконання судом. Якщо суддя визнає, що обвинувальний вердикт винесено щодо невинного, то ухвалюється постанова про розпуск колегії присяжних і кримінальну справу передають на новий розгляд іншим складом суду. Це рішення не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

З компетенції судів присяжних за час дії цього інституту було виключено такі статті, як тероризм, захоплення заручників, масові заворушення, державна зрада, шпигунство, насильницьке захоплення влади, зґвалтування і сексуальні злочини проти дітей. Деякі склади злочинів «випали» з компетенції суду присяжних через те, що новий КК РФ 2001 року пом’якшив покарання за них і смертна кара або довічне ув’язнення вже не були передбачені (наприклад, державна зрада). У низці випадків мотивом виключення стало те, що присяжні занадто часто виносять виправдувальні вироки. Наприклад, під час обговорення в Державній Думі у 2013 році питання про виключення такого складу, як сексуальні злочини стосовно дітей, автор законопроекту депутат Ярова заявила, що присяжні занадто часто виправдовують обвинувачених.

У лютому 2016 року Конституційний суд Росії встановив, що кримінальні справи за обвинуваченням жінок у вбивствах з обтяжливими обставинами можуть бути розглянуті колегіями присяжних з 12 осіб у верховних судах республік, крайових або обласних судах. До цього жінки були позбавлені самої можливості на розгляд справи в суді присяжних, оскільки законодавство РФ не передбачає довічних вироків для жінок.

3 грудня 2015 року президент РФ Володимир Путін запропонував розширити роль інституту присяжних при можливому скороченні їх числа в суді до 5–7 осіб. Це було спробою відповісти на запит суспільства на справедливість. В умовах, коли основні політичні склади злочинів виведені з підсудності судам присяжних, розширення інституту суду присяжних вже не загрожувало владі. Іншими словами, справи про побутові вбивства і деякі інші склади можна було, на думку влади, дати розглядати судам присяжних на районному та міському рівнях.

Починаючи з 1 червня 2018 року інститут присяжних засідателів почне функціювати в районних (міських) і гарнізонних військових судах. Встановлено кількість присяжних засідателів для районних і гарнізонних військових судів — 6 осіб, в судах суб’єктів Російської Федерації та окружних військових судах число присяжних засідателів скоротиться з 12 до 8 осіб. Суд районного рівня за участю присяжних засідателів розглядатиме кримінальні справи за клопотанням обвинувачених, щодо яких не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, а саме, щодо жінок, осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, чоловіків, які досягли до моменту винесення судом вироку 65-річного віку. Кримінальні справи, порушені за вказаними статтями КК РФ щодо інших осіб, як і раніше, розглядатимуться судом суб’єкта РФ. Крім того, районний суд за участю присяжних засідателів, також за клопотанням обвинуваченого, розглядатиме кримінальні справи про вбивство, умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, що спричинило смерть через необережність.

Судді РФ, як показало обговорення питання на З’їзді суддів у грудні 2016 року, надзвичайно скептично ставляться до перспектив масового впровадження судів присяжних. Вони кажуть про організаційну неготовність і брак фінансування. Можна припустити, що найближчим часом вердикти колегій присяжних не стануть масовим явищем в міських і районних судах.

Проблеми практичного функціювання судів присяжних наочно видно на прикладі справи про вбивство Бориса Нємцова, яка розглядалася Московським окружним військовим судом у 2016–2017 роках. Колегія з 12 присяжних перебувала в нарадчій кімнаті три дні. Їй треба було відповісти на 26 запитань, поставлених перед ними суддею. Присяжним не вдалося дійти одностайної думки, тому після трьох годин спірні питання було поставлено на голосування. 10 з 12 присяжних заявили про винуватість усіх п’яти підсудних.

В ході процесу було замінено вісьмох присяжних. Адвокат підсудного Бахаєва Заурбек Садаханов заявив: «Була зачистка колегії присяжних, ми бачили. Вердикт абсолютно неправочинний, тому що жодних доказів провини Бахаєва слідство не надало. Таке можливо тільки в країні, де повністю відсутнє правосуддя».

Під час обговорення питань, на які мали відповідати присяжні, заперечення адвокатів обвинувачених не було враховано, суддя затвердив питання у своїй первісній версії. Проблемою цієї версії було те, що дії кожного з підсудних суддя запропонував присяжним оцінювати тільки сукупно з діями інших чотирьох підсудних.

Наразі в РФ вже склалася практика управління колегіями присяжних. Її основні елементи:

1. Підбір лояльних присяжних на етапі формування колегії. Апарати судів оцінюють поведінку присяжних, і залежно від цього присяжні беруть участь або не беруть участь в інших процесах.

2. Обмеження відводів присяжних для участі в конкретному засіданні: не більш як один невмотивований відвід, обмеження в запитаннях на етапі відводів (можна запитувати про судимість родичів, але не можна ставити запитання, відповіді на які характеризують погляди людини).

3. Коригування складу колегії шляхом виключення нелояльних присяжних. Для цього застосовуються відводи з надуманих підстав, створення приводів для виведення зі складу колегії (присяжного може затримати по дорозі на засідання співробітник ДІБДР, внаслідок чого присяжний виключається з колегії).

4. Маніпулятивні або керуючі формулювання запитань судді присяжним.

5. Заборони на надання присяжним в ході засідання інформації про проблеми етапу слідства, наприклад, про катування. Випадкова згадка про катування, навіть натяк, є приводом для скасування вироку.

6. Залякування присяжних, як було зроблено в ході процесу у Верховному суді Чеченської Республіки у справі громадян України Карпюка та Клиха.

Якщо механізми управління колегією присяжних не дають результату, застосовується скасування вердикту Верховним судом РФ. За необхідності, яка часто є політично мотивованою, Верховний суд скасовує виправдувальний вердикт колегії присяжних і скеровує справу на новий розгляд. Так було у справі про вбивство Анни Політковської. Підставою для скасування вердикту стало те, що, на думку ВС РФ, колегія «пішла на поводу в адвокатів, які повідомили дані про особистості фігурантів справи, і представила присяжним негативні відомості про роботу слідства».

Підбиваю підсумок. Суд присяжних у Росії є саме судом присяжних, не шеффенським судом чи якоюсь іншою формою участі представників народу в ухваленні судових рішень. Однак суд присяжних як «суд справедливості» в РФ працює в режимі імітації. Це досягнуто завдяки двом основним факторам: обмеженому масштабу застосування суду присяжних і широкому використанню незаконних методів управління присяжними.

Підбиваючи підсумки, не можна не сказати і про гроші. Часто згадують, що в України немає грошей на суд присяжних. Але гроші в цьому разі не мають значення. Йдеться про збереження режиму. Подивіться, що робить авторитарний режим Путіна в РФ — впроваджує суди присяжних на районному рівні. Це коштує великих грошей, адже в Росії 2184 районні суди. Такою є відповідь режиму на запит народу на справедливість, якої гостро бракує. Звичайно, «політичних» як судили з порушенням всіх норм, так і судитимуть і садитимуть. Але у справах про побутові вбивства люди отримають цю саму справедливість у формі суду присяжних. Режим Путіна намагається продовжити своє існування. Якщо авторитарні режими рятують себе таким чином, то чому демократія в Україні має діяти по-іншому?

Джерело, 23/10/2017