Сексуальні домагання на роботі: коли краще не жартувати

Після флешмобу #MeToo про проблему сексуальних домагань заговорили по всій Європі – у ЗМІ, соцмережах і… на роботі. Найгучнішого резонансу тема набула у Європарламенті. Видання The Sunday Times і Politico опублікували розповіді співробітниць апарату парламенту про те, як до них чіплялися депутати. У середу, 25 жовтня, відбулися термінові дебати. 26 жовтня Європарламент ухвалив резолюцію, яка передбачає створення незалежної комісії для розслідування звинувачень про домагання.

Як зайвий раз засвідчили і численні дописи у соцмережах за тегом #MeToo, проблема сексуальних домагань на роботі актуальна і в Україні. DW поцікавилась у проавозахисниці, як захиститися від домагань на робочому місці. Про це – інтерв’ю з виконавчою директоркою Amnesty International в Україні Оксаною Покальчук.

Що вважається сексуальним домаганням?

Оксана Покальчук: В Україні часто вважають, що сексуальне домагання – це фізичні дії. Насправді домаганнями можуть вважатися і жарти сексистського та сексуального змісту, а також психологічний тиск із боку керівництва чи колег. Наприклад, вимагання сексуальних дій із погрозами звільнити чи не виплачувати зарплату за відмову.

Чи існує в Україні статистика просексуальні домагання на роботі?

Мені про це не відомо. Організація, яка візьметься за таке дослідження, повинна буде пояснювати опитуваним, що входить у поняття домагань. Жінки самі не завжди розуміють, що це проблема. Дехто вважає нормальним, що її принижують: “він просто так жартує”. Дехто трактує домагання як доказ власної жіночності. Анекдоти про секретарок, які надають сексуальні послуги керівництву, зміцнюють уявлення про жінку на роботі як сексуальний об’єкт. Такі елементи культури треба змінювати.

Куди слід звертатися по допомогу людям, які зазнають домагань?

Найкраще звернутися до юристів, які спеціалізуються на питаннях дискримінації. Їх можна знайти за допомогою громадських організацій. Наприклад, “Коаліції з протидії дискримінації в Україні” чи “Інсайт”. У “Коаліції з протидії дискримінації” можуть навіть допомогти з оплатою роботи юриста чи юристки.

Ось умовна схема, як можна діяти. Фахівець або фахівчиня проконсультує вас і порадить, як збирати докази. Можна звернутися з заявою до свого роботодавця. Заяву допоможе скласти юрист. Від роботодавця вимагається з’ясувати ситуацію та притягнути винних до відповідальності. Якщо цього не стається, подаєте скаргу до суду.

Що робити, якщо домагання походять від керівництва?

Боротися за свої трудові права. Попри те, що це довго і складно.

Чи були в Україні випадки, коли жертва сексуальних домагань вигравала суд проти кривдника?

Ті справи, які я бачила в Єдиному державному реєстрі судових рішень, стосувалися зґвалтувань або спроб зґвалтувань на робочому місці. Це фізична шкода, яка доводиться реальними фізичними доказами. Таких справ – одиниці.

Якщо домагання словесні та ніколи не переходили в фізичні, то довести такий факт дуже складно. Суд радше вирішить, що не вбачає в цьому проблеми. Докази, які можна використати, – це свідчення колег, але не всі колеги свідчитимуть, наприклад, проти свого роботодавця. А робити відеозаписи прихованою камерою – заборонено.

В Україні з 2006 року чинний закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Він регулює відшкодування збитків і моральної шкоди внаслідок сексуальних домагань. Закон недосконалий чи просто не виконується?

Суди в Україні рідко ухвалюють рішення-прецеденти. Якщо в законі прямо не прописано, що щось підпадає під його дію, то довести це дуже складно. А коли практики застосування закону немає, то це означає, що судді не розуміють, як закон використовувати.

На Вашу думку, тема сексуальних домагань – табу в Україні?

Усе ще так. Є невелика група активісток, які пробують із цим працювати. Наприклад, публічно пишуть про свій досвід і закликають інших жінок говорити про сексуальні домагання на роботі.

Що більше жінок почують, що можуть захистити свої права, то більше шансів на те, щоб в Україні не дискримінували людей за статтю.

Щоразу, коли ми відмовляємося від боротьби за себе, то підставляємо тих, хто йде за нами. Адже діти, які закінчують школу і за кілька років почнуть працювати, теж можуть зазнати насилля і порушення своїх трудових прав.

Популярний чоловічий аргумент у дискусіях про гендерну рівність: “вона мене спровокувала, на ній була надто коротка спідниця”. Що б Ви на це відповіли?

Якщо доросла людина не здатна контролювати свої бажання, то чи достатньо ця людина готова до життя в суспільстві?

Оксана Покальчук десять років працювала адвокаткою у сфері захисту прав людини. Була молодшою юристкою в Європейському суді з прав людини.Очолювала напрям діяльності “Освіта з прав людини” Amnesty International в Україні. Нині вона є директоркою цієї організації.