Розслідування воєнних злочинів РФ в Україні. Головне з презентації дослідження та обговорення

3 лютого Центр громадянських свобод спільно з Українською Гельсінською спілкою з прав людини презентували дослідження, що присвячене ключовим викликам, з якими стикається національна правоохоронна система під час розслідування та притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах. Модератором став програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський. 

Характерною рисою повномасштабного вторгнення РФ є безпрецедентна кількість злочинів. В Україні зареєстровано 185 231 кримінальне провадження за статтею 438 Кримінального кодексу — «Воєнні злочини», за даними Офісу Генерального прокурора станом на 30 вересня 2025 року. Їхня кількість зросла до 212 947, станом на кінець січня 2026 року. 

Обстріли цивільної інфраструктури, депортація дітей, катування, позасудові страти, сексуальне насильство, насильницькі зникнення тощо – потерпілими визнано понад 253 тисячі людей. Правоохоронна система просто не витримує такого навантаження. 

Про дослідження

Експерти провели дослідження у вересні-грудні 2025 року. Воно базується на анкетуванні 181 працівника правоохоронних органів – 64 прокурорів та 117 слідчих Національної поліції, а також 44 захисників. Команда УГСПЛ також використала запити до державних органів та аналіз відкритих джерел і рішень Єдиного державного реєстру судових рішень. 

Майже половина опитаних зазначила – кадрове забезпечення підрозділів є недостатнім. Переважна більшість слідчих і майже половина прокурорів мають досвід у розслідуванні воєнних злочинів менш ніж три роки. А навантаження на цих фахівців є колосальним.

67,2% прокурорів здійснюють процесуальне керівництво у понад 100 справах про воєнні злочини одночасно. Для порівняння: понад 100 справ мають у провадженні лише 27,4% слідчих. Така диспропорція неминуче відображається на якості процесуального керівництва та створює ризики для дотримання процесуальних стандартів.

Дослідження доступне українською та англійською мовами. Повний текст за посиланням.

Про презентацію

Спікерами презентації виступили: Роман Романов, директор програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження»; а також автори дослідження – Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ); Аксана Філіпішина, аналітикиня УГСПЛ; Владлена Падун, аналітикиня УГСПЛ.

Олександр Павліченко подякував донорам, які підтримали дослідження, та всім залученим до роботи – Міжнародному Фонду «Відродження», Офісу Генерального прокурора, Національній поліції, адвокатам системи безоплатної правничої допомоги, команді УГСПЛ та всім фокус-групам. 

«Нам потрібно думатине просто про статистику, а  про розслідування і що саме допоможе притягнути до відповідальності справжніх воєнних злочинців. Цей аналітичний звіт вирішено присвятити пам’яті тих загиблих представників правоохоронних органів, які загинули на бойовому посту, виконуючи свою місію. Ми вшановуємо пам’ять тих, хто стояв на захисті та законності, допомагаючи розслідувати воєнні злочини», – зазначив він. 

«Питання правосуддя і відповідальності за міжнародні злочини для нас є магістрально важливою темою. Навіть в найскладніших умовах важливо, щоб люди розуміли, – справедливість існує і за неї треба боротися, як казали класики розмовного жанру», – каже Роман Романов з МФ«Відродження». 

«Але я б дуже хотів, щоб це було не розмовним жанром. Це тривала і професійна робота сотень і тисяч людей по всій Україні. Вона є унікальною. Як правило країни, які зазнають агресії з боку великих, не мають спроможності самостійно розслідувати воєнні злочини. В переважній більшості ця робота проводиться за межами країни. Україна ж з самого початку заявила про намір розслідувати все, що відбувається в межах її юрисдикції. З одного боку – відважний крок, з іншого – такий намір має спиратися на інституційну спроможність, досконалу законодавчу систему, щоб його ефективно реалізувати», – наголошує він. 

Владлена Падун розповіла, що дослідження для команди УГСПЛ стало викликом, зокрема через те, що є обґрунтована вимога таємниці слідства. «Насправді багато наших колег зосереджувалися саме на аналізі судових рішень, розслідування залишалося в тіні, хоча саме там закладається основа відповідальності. Нам хотілося почути думку людей, які працюють безпосередньо в полях з кримінальними провадженнями, з якими викликами вони стикаються», – додала вона. 

Аксана Філіпішина зокрема зазначила, чого бракує нашим правоохоронцям. Найпоширенішими із перешкод є відсутність автотранспорту, зокрема броньованого. «Брак індивідуальних робочих місць, що впливає на якість і ефективність роботи. І питання оргтехніки та засобів індивідуального захисту. Понад половина респондентів, 60%, вважають, що комунікація всередині правоохоронних органів є неефективною або недостатньою. Адвокати підкреслили, що взаємодія з представниками правоохоронних органів низька. Ще серед викликів – доступ до доказової бази та місць вчинення злочину, наприклад, в окупації». 

Про дискусію

Після презентації відбулася публічна дискусія за участі представників органів кримінальної юстиції, правозахисного середовища та експертів. Серед них: Христина Подиряко, начальниця управління організації розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Національної поліції України; Олександр Баранов, директор Координаційного центру з надання правничої допомоги; Денис Лисенко, заступник начальника департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора; Костянтин Задоя, член експертної ради Центру громадянських свобод.

Денис Лисенко наголосив, що всі висновки дослідження будуть враховані Офісом Генерального прокурора під час планування роботи та підготовки стратегічних документів, зокрема оновленої стратегії з переслідування за міжнародні злочини. «Як зазначали сьогодні, багато прокурорів мають навантаження понад 100 кримінальних проваджень або правопорушень, але лише тому, що у формі не було варіанту “понад 1000”. Рекорд у Донецької обласної прокуратури, де на одного прокурора приходиться понад 4000 проваджень і понад 6000 правопорушень щодо вчинення воєнних злочинів. Ми вишукуємо методи й засоби, як зменшити навантаження», – додає він.

Саме Національна поліція виїжджає на місця обстрілів з метою документування та активно залучена у розслідування, розповідає Христина Подиряко. «Створено два профільних управління, які опікуються цим напрямком і організовують роботу по всій території України, а також 12 спеціалізованих відділів по переважно прифронтовій території. Але Нацпол акцентує на розслідуванні злочинів проти цивільного населення. Тому ми бачимо найкритичніший виклик для нас – відсутність альтернативної підслідності», – каже вона. 

Олександр Баранов наголосив, що найбільший виклик для адвокатів – деонтологічний і захист обвинувачених в таких злочинах. «З погляду етичних міркувань дійсно складний. Тих, хто хоче представляти потерпілих, звісно, більше, ніж тих, хто хоче захищати обвинувачених або підозрюваних у скоєнні цих злочинів. Проте адвокат може самостійно ухвалювати рішення – готовий він здійснювати захист чи ні», – пояснив він. 

Увагу Костянтина Задої привернуло запитання, яке адресувалося слідчим і прокурорам щодо того, чи бачать вони проблеми в правовій кваліфікації дій осіб за статтею 438. «Для мене було неочікувано, що 11% і 30% відповідно бачать проблеми. На мій погляд, це положення – просто згусток проблем. Як кваліфікувати жорстоке поводження з бойовим медиком, який потрапив під владу російської сторони. Він не є військовополоненим, але користується тими ж правами. Це кваліфікувати потрібно за статтею 438 як жорстоке поводження з військовополоненим чи як порушення законів війни за міжнародними договорами? З огляду на це, важливо, щоб проєкти змін до законодавства, що напрацьовані в Офісі Генерального прокурора чим швидше були передані парламенту для розгляду».

Цей захід профінансований Європейським Союзом. Його зміст є відповідністю Центру громадянських свобод і не обов’язково відображається поглядами Європейського Союзу.